Створено: Субота, 11 березня 2017, 21:41
ДУХОВНИЙ СВІТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Taras Szewczenko(1814-1861)

Очищення – катарзис

Святе Письмо – його духовна глибінь та Божественна мудрість були основою поетичної творчості Тараса Шевченка.

Якою була його доля? – на 47 років життя: 9 – на волі, проте 38 – суцілна неволя, полон. Цей досвід поглиблював духовний світ поета, загострював всебічне розуміння світу та його погляд на суспільно-політичні проблеми того часу, на нещасну долю свого народу.

З Біблією – ознайомився Тарас ще й у дитинстві, з неї навчався грамоти; часто перечитував її, а Псалтир вивчив на пам`ять.

Щоб наблизити духовний світ Шевченка, дозволю собі навести декілька цитат з його творчості та листування:

28 лютого  1848 р. Тарас писав з Орської кріпості до Варвари Репніної: «Вчора просидів до ранку й не міг думок зібрати, щоб лист скінчить. Опанувало мене якесь чуття недовідоме – ПРИЙДІТЕ ВСІ ТРУЖДАЮЩИЇСЯ І ОБРЕМЕННІЇ І АЗ УПОКОЮ ВИПеред Благовістом до Утрені згадав я слова Розп`ятого за нас і неначе ожив: пішов до Утрені й молився, так радісно, чисто, як може ніколи досі. Я тепер говію й сьогодні причащався св. Таїн. Хотів би, щоб усе життя моє було таке чисте й прекрасне, як сей день».

У січні 1850 р. із заслання, він писав: «Єдина моя втіха тепер – це Євангелія. Я читаю її щодня, щогодини».

9 січня 1857 р. він розкрив своє серце і душу з Новопетрівського укріплення до Анастасії Толстої: «Тепер я тільки й дякую Йому (Богові) за безконечну любов до мене, за посланий іспит. Він очистив, вилікував моє бідне серце, хворе серце. Він відвів від моїх очей призму, через яку я дивився на людей і на самого себе. Він навчив мене як любити ворогів і тих, що нас ненавидять. А цього не навчить ніяка школа, крім тяжкої школи іспиту та численних довгих бесід із самим собою. Я тепер почуваю себе, коли не совершенним, то принаймні бездоганним християнином».

У поетичному циклі: «Молитви», який був написаний поетом 24-25, і 27 травня 1860 р. в Петербурзі, ми можемо простежити процес духовного очищення, яке відбулося внаслідок глибоких духовних роздумів над собою. Дозволю собі навести увесь текст цих молитов, щоб виявити глибину душевних переживань та метафізичних осмислень Тараса Шевченка.

І.

«Царям, всесвітнім шинкарям,

І дукачі, і таляри,

І пута кутії пошли!

 

Робочим головам, рукам,

На сій окраденій землі

Свою Ти силу ниспошли (посилати згори)!

 

Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай,

І більш нічого не давай»

 

У третьому куплеті першої молитви поет говорить про «ерос» – любов до самого себе: царям і шинкарям бажає – пут, робочим – сили з небес, а собі – лиш просить подати любов, сердечний рай. Поетове відчуття любові переображується в наступній молитві.

ІІ.

«Царів, кровавих шинкарів,

У пута кутії окуй,

В склепу глибокім замуруй!

 

Трудящим людям, всеблагий,

На їх окраденій землі

Свою Ти силу ниспошли!

 

А чистим серцем – коло їх

Постав Ти ангели свої,

Щоб чистоту їх соблюли (зберегли)!

 

Мені ж, о Господи, подай

Любити правду на землі

І друга щирого пошли!»

 

У цій молитві Тарасове розуміння любові збагачується новим відчуттям – прагненням правди та приязні (сторґе – гр.), «друга щирого пошли». Він заново бажає: царям-шинкарям – пута, трудящим на окраденій землі – силу з висот, але додає і «чистих серцем», яким бажає ангелів, які оберігали б їхню чистоту. Іншими словами глибина та палітра відчуттів поета збагачується новим осмисленням.

У черговій молитві, яку написав він 25 травня 1860 р. відчувається внутрішненє очищення душі поета та сильніше переображення почуття любові.

ІІІ.

«Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй!

 

А доброзиждущим (що творять добро) рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспосли!

 

А чистим серцем? –– Коло їх

Постави ангели свої

І чистоту їх соблюди (збережи)!

 

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє (однодумність) подай

І братолюбіє пошли.»

 

У третій молитві Шевченко вже не хоче лиха царям, а просить лише «спинити» тих, які зло чинять. Трудящим бажає – Святої сили, чистим серцем – чистоту зберегти. В останньому куплеті, Шевченко вже нічого не бажає собі, але всім – єдиномишлія-однодумності та братолюбія. Поет дозріває до «аґапе – гр.» – любові до ворогів. Найвища іпостась любові в молитвах Тараса пронизує зміст четвертої молитви.

ІV.

«Тим неситим очам,

Земним богам-царям,

І плуги й кораблі,

І всі добра землі,

І хвалебні псалми ––

Тим дрібненьким богам!

 

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать,

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать

Роботящим рукам.

 

Добросердим-малим,

Тихолюбцям-святим,

Творче неба і землі,

Долгоденствіє (довголіття) їм

На сім світі; на тім ...

Рай небесний пошли!

 

Все на світі –– не нам,

Все богам, тим царям:

І плуги й кораблі,

І всі добра землі,

Моя любо!.. А нам ––

Нам любов між людьми

 

Завершенням молитовного верстання поета до небес – Шевченкове прагнення любити всіх, любов до людства (філія – гр.). Він, навіть неситим очам царів, бажає – «хвалебні псалми», – не судить їх, але віддає всі добра землі – «дрібненьким богам». «Роботящим умам і рукам» – велить, не ждати, але жати, тобто трудитися на спільне добро. Проте Шевченко «Добросердим-малим та Тихолюбцям-святим» бажає довголіття на цьому світі, а в потойбіччі – «небесного раю». Останній куплет молитви доволі промовистий. Він, не собі, а всім на землі бажає, щоб була «любов між людьми».

У творах Тараса Шевченка, особливо в його наслідуванні Псалмів, поезії, яку присвятив Богоматері, та поетичній молитві, просвітлюється образ людини-поета, який дорослішає, душевно мужніє. Це образ поета, який жив глибокою вірою в Господа Бога нашого Ісуса Христа. Такої молитви не могла створити людина, яка не споглядала в глибині свого серця Всевишнього.

У творчості Тараса Шевченка наявною стає багатоіпостасність любові. Поет переображується від «нестримного бунтівника» до бездоганного християнина, який хоче любити ворогів та все людство.

Шевченко був людиною «органічного протиріччя», поєднував протилежності своїх почуттів: слов`янська душа на грані своїх свідомих протилежних переживань та несвідомих відчуттів, автор метафізичних протестів та змагань за волю українського народу; людина, яка жила на грані, в «межових ситуаціях», людського страждання. Довголіття неволі – це життєвий досвід Тараса Шевченка, який довів до істини те, що українська нація у своїх надрах невмируща, але в свідомому просторі дії та самоорганізованості, ще доволі незріла. Тому потрібен час дозрівання нації, час переосмислення. Тарас Шевченко – це приклад бути готовим до самопожертви та самозаперечення в ім`я добра народу. Шевченко у своєму житті змалював програму життя людини, яка змогла б формувати стержень душі українського народу: – прагнення до свободи духу.

Духовний портрет Шевченка: людина – це сумісність фізичної, психічоної та духовної структури людини. Тарас Шевченко увібрав в свою душу нещасну долю українського народу. Він інтуїтивно відчув та оцінив онтологічну загрозу самобутності своєї батьківщини. Своїм воланням до душі народу бажав оживити джерело самозахисту, закладене а надрах Священного Писання.

Шевченкова емоційність – це образ незрілості українського народу, емоційної незрілості, яка виражається в персональній незрілості.

Духовне життя людини започатковується у процесі навернення, метаної, у сприйнятті своєї незрілості. Гріховна людина не сприймає своїх обмежень, вона вважає саму себе жертвою інших. Не приймає відповідальності за свої вчинки, і несвідомо стає звинувачувати інших в своєму горю і недолі.

Тарас Шевченко, у своїх молитвах предявив перехід від незрілого почуття любові до жертовної зрілості, зрілої любові. Він перейшов від особистої кривди, власної біди, яка закарбувалася у підсвідомості до відчуття потреби милосердної любові Господа нашого Ісуса Христа, який спасає кожного, хто кається у своєму житті.