Bazylianie

435A2461 720x443За участю Високопреосвященного Архиєпископа й Митрополити кир Євгена Поповича віряни Венґожева та околиць, що появилися в місцевій греко-католицькій церкві під покровом Чесного Хреста в суботу 15 серпня, відсвяткували заразом храмовий празник і 55-ліття існування парафії.

Коли з великим заангажуванням священників та мирян, і поборенням не зрозумілимих вже сучасникам труднощів, нарешті переселенці з акції «Вісла» могли взяти участь у Божественній Літургії в рідному обряді, що її відслужив 12 лютого 1965 р. в костелі Святих Апостолів Петра і Павла отець Володимир Бозюк, могло здаватися, що далі буде тільки краще. І дійсно було. Аж до весни 2020 року, коли-то появилася пошесть коронавіруса.

За причиною світового лиха ювілей 55-ліття не міг бути багатолюдний. Проте у венґожевській церкві Чесного Хреста у святкову для парафії суботу, найбільш віддані парафіяни все таки появилися, щоби спільно зі своїм Митрополитом помолитися за краще майбутнє світу й рідної парафії зокрема. Усіх присутніх у храмі, перед богослужінням привітав разом з делегаціями вірян парох, отець Василій О. Кепещук ЧСВВ. До богослужіння разом з Митрополитом стали перед жертовником сім священників і два диякони.

 

У проповіді Високопреосвященний Архиєпископ в першу чергу подякував за таки, враховуючи складні обставини, досить численну присутність вірян і зокрема за мобілізацію церковного хору. Подякував також за стійкість у вірі, яка веде нас у майбутнє і не дозволяє нам пропасти. Митрополит, між іншими, також відзначив: «…Ваші священники і ви разом з ними, в ганебні часи гонінь та принижень, несли хрест свого народу. Щойно у 1989 році появився закон, який нашій Церкві вкінці надавав рівні права, так само, як й іншим Церквам в Польщі. До того часу ми були поза законом. Коли в 1947 році прогнали нашого єпископа з Перемишля, коли нас вивезли на «відзискані землі», ми довгий час були поза законом, ми не мали права на ніщо. Ви це пам’ятаєте. Ви хотіли хрест, в ім’я якого вас охрестили, поставити на цій землі, біля нього громадитися і організувати нове життя. Скільки ж тоді треба було перенести горя… Для звичайного спокою ви могли в ті роки позачинятися в хатах і спробувати жити тихцем, спокійним життям. Однак ви сказали – ні! Свій хрест будемо нести до кінця. І, отже, рясним овочем вірності для Животворящого Хреста є ця церква, в якій сьогодні молимося, і маємо свою парафію Української Греко-Католицької Церкви в Польщі».


Богдан Тхір

http://cerkiew.org/2020/08/15/%d0%bd%d0%b0%d1%88%d0%b0-%d1%86%d0%b5%d1%80%d0%ba%d0%b2%d0%b0-%d1%86%d0%b5-%d0%be%d0%b2%d0%be%d1%87-%d0%b2%d1%96%d1%80%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d1%96-%d0%b4%d0%bb%d1%8f-%d0%b6%d0%b8%d0%b2/