Bazylianie

ІСТОРІЯ ЧИНУ Частина 3
МОНАСТИРІ ЦЕНТРАМИ ОСВІТИ І КУЛЬТУРИ.
Монастирі за вказівками Василія Великого ставали центрами освіти і культури, осередками літописання (Нестор). Тут перекладали з грецької мови або латини Богослужбові книги, світську літературу, творили власне – рідне – письменство, як от Іларіон, Клим Смолятич чи Кирило Турівський. При монастирях поставали школи. Відома школа Янки (+ 1112 ) - внучки Ярослава Мудрого (дочки князя Всеволода), яка вчила дівчат грамоти, співу та різних ручних робіт.

До монахів залюбки йшли на нараду та за благословенням київські володарі Володимир Мономах чи Ізяслав, візит якого мальовниче зобразив Києво-Печерський Патерик. „ Як Ізяслав приїхав і зліз з коня – ніколи ж бо на коні не в’їжджав до монастирського двору”. І як терпеливо чекав перед ворітьми, бо воротар не впускав без дозволу Св. Теодозія, хоч і знав, що це князь.

Нерідко князі завершували у монастирі свій земний шлях. Таких покутників було чимало, серед них і знатні жінки. Дві дочки Володимира Мономаха. Знана Євпраксія, колишня дружина німецького імператора, чи дружина Галицько-Волинського князя Романа – Анна.

Треба також підчеркнути вклад монахів у створення київського обряду. Це насамперед церковнослов’янська мова з київською чи, правильніше українською вимовою і правописом. Народно-обрядові практики й звичаї. Пошанування рідних святих. Церковна архітектура і мистецтво. Своєрідне іконописання і церковний спів.

Українське чернецтво відігравало провідну роль. Дороговказом були Правила Василія Великого, хоча оновлені Теодором Студитом, адаптовані Теодозієм Печерським та Йосифом Велямином Рутським. Після монгольсько-татарської навали монахи розбрелись по всіх українських землях, засновуючи нові монастирі й скити. Появились вони і в Галичині. Таким способом зміцнили і поширили тутешнє чернече життя. Оскільки на Галичині християнство появилося на ціле сторіччя раніше Володимирового хрещення Києва. Маємо історичні дані, що християнство ширилося в сьогоднішній Бессарабії і на Покутті у ІІ столітті. Ці землі тоді належали до Римської імперії і входили у провінцію під назвою МЕЗІЯ. Імператором тоді був Марк Ульпій Траян (98 – 117). Одне століття пізніше маємо докази, що ширилося тут християнство за цісаря Діоклетіяна (284 – 305). Навіть у місті Томі над Дунаєм була дієцезія, де слали на заслання різних злочинців, серед них були також християни. У тому часі Мезія була свого роду „ римським Сибіром”.

Як свідчать історичні джерела, у домонгольську добу в Галичині були монастирі і до найстарших монастирів належали:
1) Данилевський в Угровську, що його заснував король Данило
2) Св. Юрія на околиці Львова (1280)
3) Спасівський, що біля Старого Самбора (обидва заснував князь Лев Данилович, у Спасівському він і похований)
4) Святоонуфріївський у Львові біля Підзамча (1292)
5) Святоонуфріївський у Лаврові (1270)
6) Спаський неподалік Рави-Руської над річкою Ратою (звідси – Ратський)
7) Святоонуфріївський в Підгір’ях, який колись звався Плісненсь-ким
8) Святоуспенський в Уневі

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ

Дивись:
Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України - Петро Шкраб’юк, Видавництво Отців Василіян « Місіонер » Львів - 2005