Drukuj

maky_2011Галя Левицька

Коли після цілонічної подорожі ви приїдете до великого міста й виберетеся з поганого двірця на широку, гамірну вулицю, вам дуже хочеться, щоби десь недалеко була близька людина й тиха пристань. Хоч на хвилину.

В моєму записнику адрес багато й нічого не значить взяти таксівку (у Варшаві це не є ніякий люксус) і казати себе завезти сюди чи туди. Але пробравшись через товпу, я чомусь пускаюся пішки, сонними очима розглядаю Маршалківську вулицю, довго стою перед театральними афішами і врешті попадаю на число 97а. на шибах бачу вивіску: «Українське Народне Мистецтво», сальон -вистава.

На першому поверсі знаходжу скромну візитівку: Олена Васинчукова.

Переді мною зявляється висока струнка постать, і я бачу двоє здивованих очей. Кілька слів з мого боку і я вже в просторій, ясній кімнаті, розгублена й очарована. Втомлені очі сліпить ясне світло вікон, а заразом манять чарівні краски: червона, зелена, жовта… бо довкруги розстелені килими, розвішані вишивки; на етажерках стоять розмальовані глечики і вази.

Це «сальон» Мистецтва, каже пані Олена. Постійна вистава. І на мій допитливий погляд пояснює: в кімнаті найкраще можна показати, як ту чи іншу річ у помешканні примінити. Бачите, килим на стіні виглядає зовсім інакше, як зложений у склепі. Або глечик на етажерці… чи різьблена касетка.

Правда, маємо й «кутик продажі» - пані Олена показує на стелаж, на якому видніється ряд вишиваних суконь і блюзок, але це річи, яких не можна в помешканні примінити…

І справді. Оглядаюся кругом: на вікні висять завіски й ярке ранішнє світло золотить розкішний полтавський взір. На тапчані простелений волохатий ліжник, так і запрошує до вигідного спочинку. На стелі ваза з китицею пільних - польових квітів навіває спокій і затишок.

Ви знаєте, що значить такий острів у чужому морі?

Після першої візити я приходила на маршалківську майже щодня. Мої справи й Варшава мусіли лишати мені все ще стільки часу, щоб могла погуторити з панею Оленою та відітхнути рідним воздухом. Цікаво було також приглянутися її праці.

Приходили покупці. Ріжні, преріжні. Часом були це люди з мистецьким смаком і знанням, що шукали якихось особливих предметів, а часом широка публика, що хотіла дешевих дрібничок, яких десь там колись бачила, в Косові, або Ворохті… люди з ріжним підходом та домаганнями…

Це саме завдання для пані Олени. Кожному знайти щось відповідного, порадити, тут заохотити, тим відрадити… Хто має таку щиру скалю підходу до людей, як жінка? Та ще й така, що є водночас тонким психологом?

Але треба бути терпеливим. Не раз мені не ставало терпцю прислухуватись, коли одна пані казала собі показати масу експонатів і вкінці – і коли нагромаджено перед нею цілі гори серветок, доріжок, хустин, а то й килимів, протягнула губи й ласкаво промовила:

- Прегарно все. Цю доріжку я напевно купила б, оскільки ця вишивка була б на сірому полотні. А може взяла би й цей килим, але в такому й такому тоні… Тоді пані Олена каже зі своєрідною, милою усмішкою, що постарається за кілька днів догодити гостеві.

А багато гостей знов покликується на якусь дешеву тандиту, що бачило на тій чи іншій виставці і шукає за нею. Даремно толкувати, що це вже підроблене під сучасний смак і з народнім мистецтвом нічого не має спільного. Воно ярке, ніби «народне» й дешеве! А це для широкої публики - найважніше.

- Бачите, трудно всім догодити, каже мені пані Олена. Мусимо пам’ятати про те, що ми тут репрезентуємо у к р а ї н с ь к е народне мистецтво. Тому й не можемо допускати всякого хламу, тому тільки що має попит. У Варшаві є багато крамниць «людових», що вимішують все в одну саламаху, псують смак не зорієнтованої публики і вкінці… добре на тому виходять. А коли хочете зберегти певний рівень та ще й з виразною українською назвою, тоді маєте значно трудніше становище...

А знаєте, прикро, сказала трохи пізніше, що при цьому ніхто зі своїх не то, що не поможе, а й не поцікавиться нашою роботою. Якби не широкий круг знайомих поміж чужими…

Я подумала: і не гарячий запал і віра в добре задумане діло…

А нашим людям, що живуть і приїздять до Варшави, поручаю цей «острів». Із одного і другого побуту в цьому місті спомин про маршалківську 97а, останеться одним із кращих.

Рафаїлова, в серпні 1935 р.

Річник журналу «Нова Хата», Львів 1935р. ч. 17