Bazylianie

Koubetsch-Basilio-e1315115227210-237x300Протоархимандрит Василіянського чину Василій Ковбич у співдоповіді про «основну формацію» сказав таке: "Це процес, який відбувається у визначеному етапі від вступу до інституту до складення в ньому довічної професії, під час якого Богом покликана людина, ласкою і проводом Святого Духа, приймає Божий поклик, робить зисилля, щоб слухати і виконувати Боже Слово за допомогою інших відповідно підготованих осіб чернечої спільноти, вільно готується «до цілковитої самопосвяти Богові через наслідування Христа для служіння здійсненню місії». Формування богопосвячених осіб на першому етапі є «основним» передусім тому, що воно стосується основи для здійснення специфічного покликання до богопосвяченого життя. Отець-протоархимандрит звернув увагу на те, що без відповідної людської, християнської і церковної основи людина не здатна вільно і повністю відповісти на Божий поклик, а також бути готовою до цілковитої самопосвяти Богові через наслідування Христа для служіння і здійснення місії. Без такої основи людина не готова до викликів обітів послуху, чистоти і убожества.

До вашої уваги подаємо повний текст співдоповіді отця-протоархимандрита Василія Ковбича ЧСВВ.

ОСНОВНЕ ФОРМУВАННЯ БОГОПОСВЯЧЕНИХ ОСІБ

Вступ: визначення і розмежування теми
На підставі перекладів Кодексу Канонів Східних Церков і Апостольського послання Папи Івана Павла ІІ – «Богопосвячене життя» українською мовою, користуюся словом «формування», яке у цій співдоповіді є синонімом слів «формація» або «виховання», вжитих в інших українських виданнях на цю тему.
У стислому значенні «основне формування богопосвячених осіб» — це процес, який відбувається у визначеному етапі від вступу до Інституту до складення в ньому довічної професії, під час якого Богом покликана людина, ласкою і проводом Святого Духа, приймає Божий поклик, робить зисилля, щоб слухати і виконувати Боже Слово, за допомогою інших відповідно підготовлених осіб чернечої спільноти вільно підготовляється «до цілковитої самопосвяти Богові через наслідування Христа для служіння здійсненню місії» .
У загальному значенні «формування богопосвячених осіб» — це застосовування всього педагогічно-духовного змісту і способу навчання Католицької Церкви, зберігаючи специфіку помісної Церкви свого права, харизму засновника/засновниці кожного Інституту та відповідаючи на сучасні потреби даної чернечої спільноти і Церкви.
З огляду на обмежений час, у цій співдоповіді не намагатимусь описувати ані синтезувати «основне формування» різних Інститутів в рамках УГКЦ. Також старатимуся уникати повторення того, що вже на тему формування богопосвячених осіб викладено на ІІ-ій Сесії Собору Монашества УГКЦ 2006 року. Очевидно, не намагатимусь пропонувати якогось «рецепту» початкового формування, бо це неможлива і неіснуюча річ, а у випадку такої спроби, напевно, провинявся б щодо ідентичності та специфічного формування кожної спільноти богопосвячених.
У світлі навчання католицької Церкви і з огляду на сучасні виклики богопосвячених, намагатимусь представити деякі принципи і характерні риси початкового формування. Пропоную коротку відповідь на питання: В чому полягає «основа» формування богопосвячених?

1. НЕ ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ, А ПРОДОВЖЕННЯ І ПОГЛИБЛЕННЯ
На підставі особистого і загального досвіду, хочу наголосити, що – окрім того, що Богопосвячені особи є «у Церкві і для Церкви» – вони також походять від Церкви. На загал, вони розпочинають шлях свого християнського покликання від Церкви і через Церкву. Отже, основне формування богопосвячених не розпочинається з нуля тоді, коли вони вступають до спільноти богопосвячених. Основне християнське формування розпочинається з дитинства. Те формування є основою не тільки для тих, хто покликаний до богопосвяченого життя, але й для всіх інших специфічних покликань, які реалізуються «у Церкві і для Церкви». Найважливішу роль у першому етапі християнського формування відіграють сім’я і парафія.

1.1. Християнське формування у сім’ї
«Християнська сім’я, будучи „домашньою Церквою”, є природною і основною школою віри. … У щоденному житті справжньої християнської сім’ї діти здобувають перший „досвід Церкви”, який пізніше підтверджується й поглиблюється» . Св. Василій Великий, син духовно і матеріально багатої родини, засвідчує сам про себе кажучи: «З доброти і чоловіколюб’я доброго Бога, ласкою Господа нашого Ісуса Христа, діянням Святого Духа я устерігся від блудів поганства і з роду виховали мене християнські родичі; від дитинства я вчився від них Святого Письма; воно дало мені пізнання правди».
Ніхто не замінить справді віруючих батьків у початковому християнському формуванні дитини. Нема кращої релігійної педагогіки від тієї, що матір і батько природно дотримуються, передаючи улюбленій своїй дитині те, що самі люблять і пильно плекають. Оскільки дитина дуже спостережлива і наслідує старших, то ніщо не заступає прикладу християнського життя батьків у її формуванні. Приклад власних батьків має першорядну вагомість у процесі формування людини до кінця її життя в будь-якому специфічному покликанні «у Церкві і для Церкви».
Сучасна небезпека: школа і держава приписують собі «роль виховувати дітей», а неприготовані батьки з цим погоджуються. Школа дає людині знання, а християнське формування в сім’ї виробляє її поведінку. Без формування людина не має достатньої мудрості, щоб правильно і плідно користуватись знанням. Процес формування виробляє поведінку людини, її ставлення до знання включно. Шкільне навчання і формування у сім’ї – це дві речі конечно потрібні, одне і друге повинні іти поруч і навіть одне одного доповняти. Однак вони різні, одне до одного не зливається ані взаємно не заміщаються.

1.2. Християнське формування в парафії
Прекрасний синтез про роль парафії подав Павло VI у своїй проповіді з 24 червня 1963 року: Парафія «збирає християнський люд у першій спільноті; вона пристосовує і привчає його до нормальної практики літургійного життя; вона підтримує й оживляє віру у сучасних людей; вона забезпечує шкільній молоді спасенну науку Христа; вона викликає відчуття й практикування покірної любові, яка проявляється в добрих і братніх стосунках» .
Парафія відіграє важливу роль у душпастирстві покликань, що є важливим етапом початкового формування богопосвячених. «Душпастирство покликань дедалі більше повинно ставати спільною справою цілої Церкви. Послідовно, дана справа вимагає активної співпраці пастирів, ченців, родин і вихователів, бо це служіння є невід’ємною частиною всієї душпастирської діяльності кожної місцевої Церкви» . Без сумніву, парафіяльне середовище і парафіяльна структура надають найкращі умови для проведення душпастирства покликань. Саме у парафії треба сприяти, щоб молоді розпізнавали своє покликання за допомогою богопосвячених осіб. «Найпершим, отже, завданням всіх богопосвячених осіб є словом і ділом заохочувати до наслідування Христа, а потім підтримувати в серцях покликаних відповідь на дію Святого Духа». Коли парафія сприяє здійсненню в ній душпастирства покликань, то тоді насправді покликання до богопосвяченого життя – як і кожне інше християнське покликання – від самого початку реалізується як добрий плід Церкви, у Церкві і для Церкви.

1.3. Виняткові випадки
Ласка покликання є Божим даром і Божою ініціативою. «Не ви мене вибрали, але я вас вибрав і призначив», каже Господь. Тому треба також взяти до уваги виняткові випадки, коли ця Божа ласка діє безпосередньо в даній особі, без участі сім’ї та парафії. Трапляються покликані до богопосвяченого життя особи, які не мають християнських батьків. Можуть бути випадки, що Господь Бог уділяє ласку покликання до богопосвяченого життя разом з ласкою навернення від поганського до християнського життя. У такому випадку формування розпочинається з основного вцерковнювання через навчання катехизму даної Церкви свого права. Але трапляється також, що батьки даної сім’ї є насправді віруючі та побожні християни, ревні учасники парафіяльного життя, а діти впали під впливом неморального світу, нездатні реалізувати жодного специфічного покликання «у Церкві і для Церкви».

2. ФОРМУВАННЯ ЯК ВДОСКОНАЛЕННЯ У 4-ОХ ВИМІРАХ ПОКЛИКАННЯ

Заторкуючи будь-яке питання спільноти богопосвячених у Церкві і для Церкви, ми одночасно усвідомлюємо собі, що та спільнота не є результатом якоїсь людської теорії, ані ініціативи або декрету. За своєю істотою спільнота богопосвячених є плодом позитивної відповіді людей на особливий Божий поклик. На основі Божого Слова, дім має бути збудований «на камені», зерно потребує «доброї землі», щоб принести плід, дерево, символізуючи праведника, «посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в’яне». Поставмо собі такі запитання: Яка основа (фундамент) богопосвяченого життя? На якому ґрунті воно може якісно й кількісно розвиватись та приносити плоди для будування Христової Церкви?
Формування здійснюється на добрій основі тоді, коли воно помагає богопосвяченим плекати і здійснювати своє покликання у його 4-ох вимірах. У перших трьох вимірах богопосвячені не є відмінні від християн, які не належать до спільноти богопосвячених.

2.1. Формування у першому вимірі покликання: Людина
У справах формування слід не забути ніколи про те, що покликання до богопосвяченого життя це по суті «відповідь людини Богові, який кличе до особливої і конкретної місії». Зміст, програма і сам процес формування є автентичними тільки тоді, коли виховники і вихованці свідомі того, що формування стосується особливого творіння, що називається «людина», як у загальному антропологічному значенні, так і в індивідуальному вимірі, беручи до уваги всі особисті притаманності кожного/кожної. «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив» . Вже на цьому вимірі богопосвячені, будучи вірними християнами, здійснюють своє формування, метою якого є стати щораз кращими представниками самого Бога перед усіма і на кожному місці. Плекаючи покликання у цьому вимірі, богопосвячені ніколи не є позбавлені людських прав, ані не звільнені з жодного загальнолюдського обов’язку кожної людини цивілізованого світу. Однак, найвищим правилом є саме створення нас «на Божий образ», тобто, згідно з первісним образом Споконвічного Сина Божого, Ісуса Христа, який є для нас одночасно об’явленням правдивого Бога і правдивої – досконалої людини.
Св. Василій Великий у своїх аскетичних творах завжди брав до уваги людину як таку, з усіма її здібностями, силами та немочами. Формування «людини» богопосвячених в усіх етапах вимагає зокрема від настоятелів, настоятельок та виховників відповідного знання антропології та підготовки для того, щоб сповнити свій обов'язок в цій галузі. Вимірів формування людини є дуже багато і тут зовсім не місце спробувати їх всіх прокоментувати. Коротко: формування людини повинне бути органічне й цілісне, тобто охоплювати цілу людину, дотримуючись природного ходу (без насилля і накидання), беручи до уваги особливості кожної особи: її психологічні риси, її дари, її труднощі – евентуальні прогалини у формуванні… З поміж сучасних науковців про виховання людини вважаю гідним нашої уваги Ауґусто Курі, який був переконаний, що «майбутність людства залежить від виховання», яке у своїх творах він відрізняє від шкільного навчання і в своїх дослідженнях дійшов до висновку, що Ісус Христос був найбільшим вихователем усіх часів саме тому, що мав найкращий підхід до людини.
У процесі формування треба сприймати дар Божого образа в нас як дар здібності до Христоуподібнення, бо найкращий шлях удосконалення людини – це уподібнюватися до Ісуса Христа ― «до міри повного зросту повноти Христа» . Саме тому людське покликання ми не плекаємо лише на гуманістичній основі, але, як віруючі, ми переконані, що стати більш гуманними, означає дедалі більше уподібнюватись до Ісуса Христа.

2.2. Формування у другому вимірі покликання: Християнин
Разом з усіма людьми, богопосвячені особи є адресатами спасаючої благовісті Ісуса Христа, який сказав до своїх учнів: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» . Богопосвячена людина є насамперед тією, що прийняла Божий дар стати християнином, тобто Христовим учнем/ученицею. Через св. Тайну Хрищення людина стає новим створінням, нащадком і спадкоємцем Нового Адама – Ісуса Христа, причасником божественного життя і носить в собі його небесний образ. Плекати християнське покликання означає повністю здійснювати хрищення, тобто зодягнутися у Христа займатися виконанням найвищих заповідей любові – наслідувати його у постійному зусиллі стати досконалими і милосердними як Отець.
Зміст і процес християнського виховання повинні бути визначені так, як навчає свята Церква, розпочинаючи від перевірки знання основного катехизму зі сторони кандидатів до богопосвяченого життя. Виклади можуть бути виголошені для багатьох разом, але необхідно проводити з кандидатами і молодими богопосвяченими вірдкриту формаційну розмову, щоб перевірити рівень знання християнської віри, моралі та доховності, як також рівень християнської поведінки. Евентуальні прогалини треба виповнити. «Бог, що правда, покликає людей до своєї служби в духові і в правді, і тому вони в совісті зобов’язуються, а не примушуються». Християнське формування триває все життя і визначається як безупинне зусилля, щоб переходити від пізнання правд і вимог віри до прожитої віри, від слухання Божого Слова до виконування його. Ісус Христос уділяє людині Нову Заповідь – Євангелію, якою вона може долати закон гріха; Він же дарує людині, через ласку, участь у Божому житті і здатність долати егоїзм. Настоятелі, виховники і вихованці повинні усвідомлювати собі, що так як у людському вимірі формування так і в цьому вони ще не відрізняються від інших християн, бо у Христовій Церкві всі рівно зобов’язані до «постійного виконування віри, надії і любові».
Однак, ці найвищі Божі заповіді віруючі не виконують будь-яким способом, ні індивідуально, ані самостійно. Христовий учень/учениця також пильно слухає і виконує слово Учителя, який молиться до Отця: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» . Отож формування християн повинне скеровувати всіх до вільного зобов’язання удосконалювати християнське покликання як вірні «єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві».

2.3. Формування у третьому вимірі покликання: Син/дочка Католицької Церкви
Об’єднані в Бозі, християни покликані до єдності між собою. Єдність з Богом об’єднує людей і їх ніколи не розколює. Натомість, об’єднання є плодом та й доказом справжньої християнської віри. Через віру ми покликані до церковної спільноти, до койнонії. В цьому вимірі здійснюється наше людське, християнське і богопосвячене покликання. Все наше буття і вся діяльність мають виявляти нас як синів і дочок Католицької Церкви. Шляхом відповідної програми формування необхідно викорінити кожне відхилення від здійснення цього виміру нашого покликання. Всі віруючі, але зокрема, богопосвячені, шляхом відповідного церковного формування, повинні бути здатними дати внесок таких християн, які постійно намагаються здобути всі прикмети першої християнської громади. Бо єдність з Христом у Церкві, як гілка до виноградини, «піддержується духовними засобами, які є спільні для всіх вірних, передусім же діяльною участю в Святій Літургії» .
Щоб богопосвячені особи були у Церкві і для Церкви необхідно проводити таке формування, яке визначається своїм церковним характером. Настоятелі, виховники і вихованці повинні у формуванні керуватися церковними крітеріями, змістом і способом, відкидаючи будь-які суб’єктиві чи інші відхилення. Оскільки їхня «самопосвята є прийнята Церквою, нехай знають, що вони посвячені і на її службу» . Отже, процес формування від самого початку повинен усвідомлювати всіх богопосвячених в тому, що вони не здійснюють своє покликання лише пасивною присутністю у Церкві, але й ефективним служінням для Церкви. Церковне формування богопосвячених повинне також зробити їх щораз більш здатними позитивно відповісти на притаманні потреби, вимоги й обставини помісної Церкви, де будуть жити і служити. Справжні сини/дочки Христової Церкви ніколи не створюватимуть «церкви» в Церкві, а будуть здатними вболівати за добро всієї Церкви і мислити по-церковному.

2.4. Формування у четвертому вимірі покликання: специфічне покликання
Специфічних покликань, які реалізуються у Церкві і для Церкви, є багато, але тут коротко займатимемося лиш темою формування християн покликаних до богопосвяченого життя.
Формування призначене покликаним до богопосвяченого життя нічим не заперечує, а радше спирається на трьох перших вимірах. Постійно удосконалювати себе як людина, християнин і син/дочка Католицької Церкви є невіддільною умовою для плекання нашого покликання до богопосвяченого життя. Без зростання в основних перших трьох вимірах, богопосвячене життя стане домом без основи, неначе збудованим на піску. Також і подружній стан та інші специфічні покликання не можуть реалізуватися без згаданої основи. Наприклад, без відповідної людської зрілості людина буде схильна самолюбно «шукати себе» там, де місце повністю віддати себе. Хто по-дитячому «шукає себе» в богопосвяченому житті, як також у подружньому стані, може лише розчаруватися, бо не туди попав, тому що кожний стан життя вимагає безкорисливої – зрілої любові.

2.4.1. Спільний напрям формування богопосвячених
Один є Той, Хто покликав нас: Христос. І одна спільна Дорога для всіх покликаних: Він же. Одне місце для всіх богопосвячених з усіма вірними: Христова Церква. Внаслідок цього, у процесі основного формування головні стосунки не є між вихователем і вихованцем, але між покликаними і Богом. Отож, незважаючи на різноманітність богопосвячених осіб, всі мають багато спільного в основному та постійному формуванні. Саме формування повинне трактуватися як право і обов’язок усіх. Необхідно нам вводити в життя все, що Церква навчає про богопосвячене життя. «Члени кожного Інституту нехай передусім пам’ятають, що через професію євангельських рад вони дали відповідь Божому покликанню, так що не тільки вмерли гріхові (пор. Рим. 6, 11), але, вирікаючись світу, повинні жити одному тільки Богові. Бо ціле своє життя вони посвятили Його службі, що саме і становить окрему посвяту, яка корениться глибоко в посвяті хрещення та її повніше виявляє». Отож формування здійснюється також через вірне дотримання тієї відповіді, що кожен дав самому Богові добровільним складанням обітів.
Виконуючи своє завдання, настоятелі й виховники повинні користуватися відповідними методами й засобами, які допомагають кожному у повній реалізації свого людського, християнського, церковного та богопосвяченого покликання. Слід пригадати, що формування не зводиться до самого знання про богопосвячене життя. Справжній процес формування повинен від самого початку надавати форму буття, ідентичності та поведінки богопосвячених. Недостатньо навчитися про богопосвячене життя і про те, якою повинна бути богопосвячена людина: у процесі формування треба «стати» богопосвяченою людиною у повному значенні цієї назви.

2.4.2. Специфіка формування у кожному Інституті
За діянням Святого Духа постало багато Інститутів, Чинів, Згромаджень і Монастирів богопосвячених. Різноманітність відзеркалює многоту дарів Божих для Церкви через засновників і засновниць.
Зберігаючи все, що спільне всім богопосвяченим, у своїй програмі формування кожний Інститут повинен пильно подбати також про зберігання власної ідентичності – починаючи з етапу вступу кандидатів/кандидаток. Корисно подати деякі відомості про ідентичність Інституту ще під час душпастирства покликань або на етапі розпізнавання покликання.
Ідентичність кожного Інституту формується у богопосвячених через їхню вірність харизмі власного засновника. Харизму засновника треба знати, навчати і шанувати як цінну духовну спадщину кожного Інституту. «Саме у вірності натхненню засновників і засновниць, що є даром Святого Духа, легше виявляються й глибше переживаються основні елементи богопосвяченого життя» .
З метою зберігати вірність харизмі засновників та специфіку свого формування, кожний Інститут у процесі формування повинен укласти і дотримуватись власного основного плану формування (ratio formationis).

3. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ І ОРІЄНТИР У ФОРМУВАННІ БОГОПОСВЯЧЕНИХ

3.1. Боже Слово
«Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» . У світлі навчань і прикладу Св. Отця нашого Василія Великого та заклику ІІ Ватиканського Собору, всі віруючі, але зокрема богопосвячені, потребують кожного дня черпати наснагу з Богом натхненних книг і постійно мати замилування в їхньому змісті. Саме зречення світу і того, що в світі, через чернечі обіти є недостатнє для нашого повного зросту якщо не приступаємо до Христа як той розумний чоловік, який слухає Божі слова і виконує їх. Тут два ключові дієслова для розуміння всього процесу нашого формування, як основного, так і постійного: «слухати» – це здобувати знання, відомості, інформації, теорії, розуміння; «виконувати» – це вводити в життя, діяти або жити Божим Словом. Лише ці обидві дії разом взяті становлять справжню переміну людини і її формування – неначе будівництво дому «на скелі».
Святе Письмо є джерелом богослов҆я і навчання Церкви, джерелом катехизму, християнської і чернечої аскези. Воно є головним джерелом харизми всіх засновників і засновниць Інститутів богопосвяченого життя. Отже, Боже Слово є Джерелом джерел основного і постійного формування богопосвячених.
Однак, Святого Письма ми не можемо самостійно пояснювати й застосовувати, оскільки «завдання ж автентично пояснювати писане чи передане Боже слово є доручене одному тільки живому вчительському Урядові Церкви, якого авторитет виконується в ім’я Ісуса Христа.» Отож, богопосвячені і всі віруючі повинні слухати і виконувати Боже слово так, як його подає, пояснює, навчає і застосовує Христова Церква.

3.2. Навчання Святої Церкви
Богопосвячене життя реалізується «у Церкві і для Церкви». Тому ввесь процес основного і постійного формування полягає не тільки у зберіганні духа наших Засновників/Засновниць, але також у дотримуванні навчання Церкви. Наукові дослідження не мають меж, але богопосвячене життя і його формування не можуть відхилитись від того, що Церква нам подає від свого Вчительського Уряду. Дотримуватись вчення Церкви означає також бути здатними слухати Церкву і навчати, як велить Церква. Також всебічна місія богопосвячених повинна віддзеркалювати їхню чутливість до слухачів та вірність Святій Церкві, якої всі є синами і дочками.

3.3. Церковна дисципліна і правопорядок
Нас, християн, членів Католицької Церкви східного обряду, зобов’язує устрій церковної дисципліни і норм, які випливають із традицій визнаних найвищою владою Церкви і містяться в Кодексі Канонів Східних Церков. Церква, як спільнота вірних, потребує устрою і законів, які допомагають у поступі спільнот і окремих осіб. Кодекс регулює наше буття у цій спільноті. Ми цього Кодексу потребуємо як орієнтира нашого життя і служіння у власному Інституті і Церкві. Отож процес формування богопосвячених вимагає пізнання церковної дисципліни та постійного зусилля, щоб її дотримуватись.

3.4. Правила чи Статут Інституту
У дусі Божого Слова, навчання й устрою Церкви, харизми засновника/засновниці та автентична традиція Інституту вміщені у Статуті кожної спільноти богопосвячених. Правила, Конституції та Устав провадять богопосвячених до втілювання і розвитку специфічної риси засновників згідно з автентичною традицією Інституту, помагають їм осягнути мету власного Інституту і виконати притаманних йому завдань. Не може встоятись спільнота осіб без устрою. Той устрій поданий у Правилах чи Статутах Інституту, які кожна богопосвячена людина зобов’язана добре знати і дотримуватись. Брак знання устрою власного Інституту і приписів Статуту, зокрема щодо обітів, робить складення обітів неважним. Тому процес формування зобов'язує богопосвячених знати, розуміти і воконувати приписи власного Статуту, під проводом Настоятелів і виховників, але також з власної ініціативи вони повинні перевіряти своє життя, щоб усунути недоліки та зростати у чеснотах та святості. Плекання цінностей і дотримання обов’язків, передбачених у Статутах, є щоденною вправою та формуванням богопосвячених.

ЗАКІНЧЕННЯ
Формування богопосвячених осіб на першому етапі є «основним» передусім тому, що воно стосується основи для здійснення специфічного покликання до богопосвяченого життя. Без відповідної людської, християнської і церковної основи людина нездатна вільно, автентично і повністю відповісти на Божий поклик до будь-якого стану життя «у Церкві і для Церкви». Без відповідної людської, християнської і церковної основи людина не може бути готовою до «цілковитої самопосвяти Богові через наслідування Христа для служіння здійсненню місії» ані до «безмежної безкорисливості, яка виявляється у житті цілковито відданому любові до Христа і служінню Йому, посвяченому Йому та Його містичному Тілу» . Без такої основи людина не готова до викликів обітів послуху, чистоти і убожества, бо «євангельські ради, через які Христос запрошує окремих осіб наслідувати Його досвід дівства, убогості й послуху, вимагають у тих, хто їх прийняв, і водночас виявляють виразне бажання стати подібними до Нього цілковито» . Без згаданої потрійної основи богопосвячене життя, радше схоже на дім збудований на піску.
«Формування – процес динамічний» i, оскільки «не існує такого віку, коли б особа досягла повної зрілості», він постійний, тобто без перерви, і триває до останньої хвилі людського життя. (Це ж тема співдоповіді Преосв. Владики Діонісія Ляховича, ЧСВВ, «Постійне формування»)

о. Василій Ковбич, ЧСВВ – протоархимандрит
Співдоповідь на соборі УГКЦ
про Богопосвячене життя в Прудентополісі – Бразилія,
виголошена 3 вересня 2011 року