Роздуми на Великий Піст

Наша церква має в великім пості спеціальну мо­литву, а це ту - св. Єфрема. Вона приходить на Утрені, Часах, Обідні, Вечірні, Повечер'ї та Полуношниці, почав­ши від недільного вечора, а скінчивши в п'ятницю. Вже субота посній службі не підлягає, як теж і неділя, що має службу воскресну.

Цю молитву можна назвати програмною на піст.

Ось її слова:

Господи і владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, владолюб'я та пустомовства не дай мені.

Духа чистоти, покори, терпцю та любови даруй мені, слузі твоєму.

Так, Господи Царю! Дай мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки вічні, Амінь.

Перша частина

Вона є від'ємна, бо святий товариш Василія Вели­кого - Єфрем Сирієць молиться, щоб Господь оборонив йо­го від головних пороків, які призупиняють усяке духовне-аскетичне життя.

Знаємо ж, що лінивство - це корінь усякого гріха, а недбайливість - це рідна сестра першого блуду. Владо­любство є висловом гордості. А гордість - корона всякого гріха. Теж многомовність чи пустомельство є споріднені з цим пекельним блудом — пихою.

З того виходить, що в пості нам треба випрошувати в Бога охорони і, наскільки наших сил, боротися з лінивством та гордістю.

Лінивство відтягає душу від молитви і посних под­вигів, а гордість диктує людині тенденцію призабування про Бога і про все, що Боже, а своїми думками, бажаннями, сло­вами і вчинками обертатися довкола самого себе.

Друга частина

Дальша частина молитви св. Єфрема - позитивного спрямування і випрошує в Благого Господа духа чистоти, покірливості, терпеливості та любові.

Це - гарні пропозиції і наміри для наших молінь. Нині, в час надмірного і так пропагованого сексуалізму, що ж може бути краще, як не прохання: "Духа чистоти, Боже, даруй нам!"

Та й, щоб уникнути гордості, то мусимо ж вживати й лікарство - покору. Сам Христос вимагав, щоб її від нього учитися. А, тим більше, в пості та в страстях своїх Він проявляє це окремим чином.

Все ж завершує прохання про духа любові. Чи не варто зауважити, що просить не про покору й любов, але про духа тих чеснот.

Дух - це таке стале і побожне натискання до вчинків покори та любові. Це - свого роду набоженство до чеснот. Чесноту виконується вчинками й діями, а дух плекається сталим настроєм нашої душі. За чесноту ми маємо нагороду по вчинках наших, а за дух чеснот ми маємо сталий усміх Божий та ясне лице Його над нами і над цілою нашою поведінкою.

Одначе пам'ятаймо, що це - превеликий дар Божий. Вчинки чеснот можна виконувати і за природними спонука­ми, а посідання духу чеснот, то це можна тільки надприрод­ною силою і дорогою ласки.

Третя Частина

Її, як останню, можемо назвати покаянною, і вона є одночасно коротким змістом Великого посту та відповіддю на заклик і Христів, і Предтечів: "Покайтеся, бо наблизилося цар­ство Боже".

Соціальний момент у цій частині полягає в тому, щоб ми старалися усувати особисті гріхи та нищити їх в собі, а не осуджувати брата нашого, як це чинив в пихатості своїй фарисей з притчі. Він осудив митаря, що вийшов, однак, виправданий з Божого дому.

Закінчується це великопосне моління благослове­нням Господа.

Роздумуймо над цією молитвою, бо вона плідна на гарні думки і наміри. І теж стараймося, коли можливо навіть щодня, проказати її і удостоїтися як охорони перед згаданими поро­ками, так і набуття духа тих прекрасних і актуальних чеснот.

подав о. Тадей Виксюк ЧСВВ

о. Василь Володимир Зінько, ЧСВВ (1922-2008) Коротка біографія

Визначний василіянин. Ревний душпастир. Проповідник. Місіонер. Журналіст. Письменник. Педагог. Учений. Поліглот. «Залізний» єромонах Української греко-католицької церкви.

Отець Василь Володимир Зінько народився у м. Сокалі Львівської області 15 лютого 1922 року. У 1935–1936 роках навчався у Малій семінарії отців-редемптористів. Незабаром, 11 листопада 1936 р., його сім’я емігрувала в Аргентину в Буенос-Айрес. В. Зінько пішов учитися в Малу василіанську семінарію святого Йосифа в Прудентополісі (Бразилія). У 1941 році вступив до Чину святого Василія Великого (ЧСВВ). Протягом 1943–1946 років студіював філософію й теологію в Ірасемі (Санта-Катарина). Довічні обіти склав у 1946 році. Священичі свячення одержав 1 червня 1947 року в Прудентополісі з рук єпископа Антонія Маззаротто. Навчався в Папському університеті «Gregorianum» у Римі. Душпастирював у Бразилії та Аргентині для української діаспори, викладав в Ірасемській семінарії українську мову та всесвітню історію. З 1962 р. о. Василь Зінько – редактор тижневика «Праця» в Прудентополісі та місячника «Місіонар». На цій посаді пробув 32 роки, поєднуючи редакційну діяльність з душпастирюванням у Прудентополісі та обслугою 7-ми віддалених парафій. У 1994 році прибув в Україну до Львова, де в монастирі св. Онуфрія став головним редактором християнського часопису «Місіонар». Обновив Марійську дружину молоді у Львові при церкві святого Онуфрія, взяв участь у створенні молодіжної організації «Містична троянда» при церкві святого Андрія.

Проводив численні реколекції для парафіян храмів св. Онуфрія, св. Андрія у Львові та в багатьох інших храмах Західної України, а також вів духовні бесіди для молоді, дітей, чоловіків, жінок, педагогів, медиків. Їздив зі щорічними місіями до української діаспори в Литву, Латвію та Естонію. З особливим завзяттям о. Василь, не жаліючи свого здоров’я, безкорисливо читав лекції з релігієзнавства, християнської етики, етики та естетики, психології та педагогіки, культурології, історії української та зарубіжної культури, філософії, політології, соціології для студентської молоді багатьох вищих навчальних закладів м. Львова.

Отець Василь Зінько, автор понад 20-ти книг та 130-ти наукових публікацій, ліценціат канонічного права, упокоївся в Бозі 23 квітня 2008 р. на 86 році життя та 61 році священства.

Біографія подається за джерелом