Drukuj

bilokur

Слова Великодньої пісні сповіщають радісно: «Земленька зі сну збудилась, в трави - цвіти замаїлась» ...

Сьогодні гарна пора, щоб розказати про Катерину Білокур -

українську художницю, яка від щирого серця полюбила

природу, а особливо все те, що росте та цвіте.

Катерина так любила квіти, що ніколи не хотіла вкорочувати їм віку. Не зривала їх. Нехай ростуть. Милувалась їх красою та малювала. «Квіти, як і люди, живі, мають душу !» - казала вона.

Думаю, що можу розказати Вам про Катерину Білокур, бо знаю про неї не тільки з книжок. Мала я нагоду бачити її оригінальні картини. Була я у Яготинському районі десять років тому, але тої кольорової краси, яка б'є з її картин, не забула по сьогоднішній день.

Яку долю мала Катерина Білокур?

Про долю-недолю художниця розказує в своїй «Автобіографії», над якою варто похилитись.

Прочитавши її щиру розповідь, довідуємось, що ця доля була нелегкою. Однак Катерина побачила світло - полюбила малювання і міцно хотіла реалізувати свої мрії в творчості. Хотіла вчитися в художніх школах, але її не прийняли, бо не мала закінченої семирічки ... Якже трагічним було для неї повчання, що насамперед хочуть бачити шкільний документ, а щойно пізніше почнуть розмову про талант.

І, таким чином, в сфері офіційного навчання – не пощастило.

Але талант був і не чекав.

Коли своїм мамі і татові сказала, що малюванню буде вчитися сама, і то не тільки в неділі, але й щодня, батько обізвався тими словами:

«Чи це ти, Катре, насміхаєшся, чи дороги питаєшся?»

І далі продовжував знервований: «Та ти, Катре, подумай: де таке видано, та де таке й чувано, щоб неосвічена баба–селянка та й стала художником?!»

Отже, її світ – це перш за все рідне село Богданівка, в якому народилася у 1900 році.

Вдень працювала в полі, на городі, та щойно після всякої господарської роботи могла малювати до ночі.

Пензлі виготовляла сама із щетини. Сама теж робила фарби – з буряка, бузини, калини, цибулі та різних трав.

Якою є творчість Катерини?

Її картини – гармонійна різнокольорова краса, передана з великим талантом і майстерністю. Вони наче молитва, поезія та рідна музика.

Знаними картинами художниці є: «Буйна», «Цар – колос», «Привіт урожаю», «Півонії», «Букет квітів», «Богданівські яблука», «Квіти і овочі» та інші. Коли дивишся на картини – таке враження, що вони виконані наче трьома волосками пензля. Такі тендітні та співучі. Катерина малювала також гарні портрети та пейзажі.

Чи картини художниці мали свої виставки, чи знає їх світ?

Можна сказати, що так. У 1940 році картини Катерини Білокур експонуються в Полтаві, а пізніше - в Києві. Їй допомагає Спілка художників України і вона бере участь в багатьох виставках. В її село - Богданівку - приїжджають видатні представники української культури. Дарують їй фарби, полотна та дають трохи грошей.

Катерина написала у своїй «Автобіографії», що від часу виставки у Полтаві «вже мене рідні мої не лаяли, бо в Полтаві сказали, що я - художник».

В 1954 році її картини демонструються на міжнародній виставці у Парижі. Тоді власне побачив їх славний Пабло Пікассо. Кажуть, що він довго стояв біля них, мов загіпнотизований, а Катерину Білокур назвав геніальною.

Катерина захоплювалась також літературою. Дуже любила творчість Тараса Шевченка, а життя поета, його трудний шлях мобілізували її до подолання власних труднощів. Листувалась з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном та іншими письменниками.

Вона також має власні літературні спроби. Мала я ногоду прочитати її твір за жанром близький до оповідання: «В селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі». Там можна знайти гарні пейзажі з селянського життя, де головною героїнею є баба Мотря.

В якому місці гарно шанують пам'ять художниці?

Перш за все варто поїхати до Богданівки (Яготинський район Київської області).

В Богданівці знаходиться Меморіальний музей – садиба Катерини Білокур, де поміщено близько 500 експонатів. Інтер'єр хати виглядає так, як за життя Катерини. Там теж можна побачити прекрасні оригінальні картини художниці. Про життєвий та творчий шлях Катерини Білокур розповідають фотографії та листи.

Український письменник Олесь Гончар сказав: «Твори Катерини Білокур назавжди ввійшли в золотий фонд української культури. Вони з тих багатств, що їх Україна вносить до скарбниці мистецтва світового».

В 1949 році Катерину Білокур прийняли до Спілки художників України, а 7 років пізніше їй присвоєно звання Народного художника України. Чи сподівалась вона такого?

Коли знайдетесь на землях, зв'язаних з життям та творчістю Катерини Білокур, побачите пам'ятники художниці.

Побачите скульптури жінки–селянки в хустці на голові.

Так, запам'ятається Вам ця хустка назавжди ...

А коли побачите оригінальні картини художниці, Вам запам'ятається її великий світовий талант, гарне серце і любов до природи та всього рідного.

Катерина прожила 61 рік. Похована в рідному селі - Богданівці.

Два роки тому відбулися в Україні урочистості з нагоди 110 річниці від дня народження художниці.

Катерино наша ... Дарую Вам сьогодні гарну весняну квітку.

Але не зриваю її. Не хочу, щоб Ви загнівались ...

Знаю, що Ви на квіти довго дивились, милували око їх красою, щоб пізніше передати цю велич тим, які дуже люблять рідну природу та мистецтво.

ТАК : Квіти мають душу, а селяни – талант!

Ярослава Кобилко

Фото за джерелом: http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=bilokur.htm

Інші картини: http://www.ukrkolo.com/bilokur/gallery.htm