Є на світі цікавий острів, загублений в Тихому океані, який носить прекрасну назву - острів Пасхи. Мабуть, кожен колись чув про знамениті статуї, які знаходяться на ньому. Може, коротко пригадаємо що ми знаємо про цей невеликий за розмірами острівець. Відкрили його європейці ще у 1722 році. На момент відкриття острова на ньому проживало близько двох-трьох тисяч місцевих жителів з досить примітивною культурою. Європейців вже тоді дуже здивувало звідки взялись на острові велетенські кам'яні статуї. Вони не могли собі уявити, як аборигени, яких вони бачили, могли їх створити. А побачили вони суспільство, яке знаходилось на низькому рівні розвитку, де головною проблемою було здобуття собі їжі. Тож, і з’явилось питання хто був будівничим цих статуй і чому їх перестали будувати.
Самі кам'яні статуї виготовлені у вигляді людських фігур з величезними головами висотою до 20 метрів. Їх вирубали у каменоломнях схилів вулкану Рано-Рараку, який розташований у глибині острова. Варто відзначити, що статуї не були статуями божків, але пам'ятниками померлих вождів. Усього на острові Пасхи є близько тисячі (!) статуй різних розмірів. Їх вага іноді сягає більш 20 тон, а висота — більше 6 метрів. Була знайдена незакінчена скульптура заввишки близько 20 метрів і вагою понад 200 тон. Звичайно, їх виготовлення вимагало величезних зусиль, а краще сказати надзусиль для суспільства, яке мало дуже обмежені знання і ресурси. Праці над статуями тривали поміж 1250 і 1500 роками, - тобто близько 250-300 років. Сучасні дослідження показали, що в часі розквіту будівництва статуй на острові жило до 10-15 тисяч чоловік.
А ось і саме цікаве. Роботи в каменоломні вулкана Рано-Рараку були зненацька перервані, і там залишилося близько чотириста незакінчених статуй на різних етапах їх виготовлення. Складається враження, що роботи над статуями було припинено раптово. Власне це слово “раптово” варто запам'ятати...
Одна з версій сучасних дослідників вказує, що основними причинами, які привели до раптового призупінення робіт і деградації місцевої цивілізації, а - в майбутньому - до різкого зменшення чисельності населення острова, були: перенаселеність, вирубка лісів тощо, - тобто загалом - переексплуатація обмежених ресурсів ізольованого острова. Вчені вказують, що саме статуї стали причиною катастрофи цього суспільства і занепаду їх унікальної цивілізації.
Проте у автора є інша версія. Звернімо увагу на раптовість припинення робіт. На це, як вже згадувалось, вказують майже 400 незакінчених статуй на різних етапах їх виконання. Ба більше, - під сам кінець розпочато працю над самою найбільшою статуєю, яку, практично, майже повністю закінчено вирубувати із скелі. Повстає запитання: - чи цивілізація, яка знаходиться напередодні катастрофи браку засобів, починає працю над суперпроектом? Дослідників острова завжди дивувало також: - чому на острові немає дерев? Дослідження відкрили, що дерева (пальми) існували, проте також зникли в той час, коли припинено будівництво статуї. Тож, і це наче б повинно вказувати на те, що будівництво статуй привело до екологічної катастрофи (між іншим вирубування дерев) і занепаду цивілізації.
Проте, як узгодити те, що - з однієї сторони - розпочинається суперпроект, інші 400 статуй - в процесі виготовлення, а - з другої - що аборигенам бракує дерев на їх транспортування на місце призначення. Це - нелогічно. Логічно ж припустити, що фактичною причиною занепаду була, назвімо так - революція, така сама революція, яка знищила патріархальну Росію. Мабуть, знайшовся один “революціонер”, який сказав, що досить жити по старому, досить тяжко працювати, - тепер ми житимемо по-новому і станемо ... щасливими.
Його слова, правдоподібно, знайшли відгук. Старий устрій повністю знищено — повалено всі статуї. Думаю, що процес, який тоді почався, можна назвати втратою віри. Місцеві “комісари” агітацією довели до втрати віри в те, чим до цього моменту жило це суспільство. Проте, світле майбутнє не настало. Втрата віри була також втратою того стержня, на якому трималось це суспільство. Далі пішли війни, взаємне знищення засобів і, мабуть, тоді і повирубувано всі дерева, які могли б використати вороги, - наприклад на будову човна. Крах був страшний, - аборигени дійшли до канібалізму, бо кожен не був певен, чи доживе до ранку.
Можна задати питання: чому місцевим “комісарам” вдалося роздмухати бурю? Відповідь на це, мабуть, лежить у суб'єктивному понятті - втомленість суспільства. Чи не те саме ми спостерігаємо нині у Європі? Християнство, яке було колискою Європи, по майже двох тисячоліттях стрімко почало втрачати позиції. Наче хто зрушив який камінь і почалась лавина, яку важко зупинити. Щороку чуємо про падіння все нових засад. То - клонування людини, то - одностатеві «шлюби», то - чоловік народив дитину, - все, що колись було заборонене, тапер - відкрито пропагується. Часом складається враження, що лише фантазія людини є обмеженням для різних відхилень, які спостерігаємо у світі.
Святіший Отець Венедикт ХVІ оголосив цей рік – роком віри, бо вона є тим якорем, який має стримати дальший регрес суспільства, бо втрата віри - це не тільки втрата моральності. Така втрата загрожує падінням усій Західній цивілізації. Той, хто думав, що вистачить забрати віру, як щось непотрібне, мабуть не розуміє, що рубає гілку, на якій сидить, бо без віри суспільство перетворюється на ворожі групи, які воюють поміж собою, так як показує сумний досвід о. Пасхи. Тому варто б призадуматись тим сучасним "комісарам”, які вважають, що "нові" зміни приведуть Європу до кращого: - чи те, що вони знищують, не є власне тим стержнем, який тримав і тримає цілий фундамент Західної цивілізації.