Створено: Понеділок, 12 травня 2014, 11:31
Чим є молитва?

 

Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів. А він до них промовив: Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім'я, нехай прийде твоє Царство. Дай нам кожного дня наш хліб щоденний. І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо кожному, хто нам винен; і не введи нас у спокусу (Лк 11, 1-4).

 

Чим є молитва?[1]

Суть молитви: особиста зустріч.

Вона скривається у тому одному слові: Отче! Авва! Тату!

Молитва це не рецитація молитов, немов віршів, хоч вимовляємо слова.

Це не роздуми про мої особисті, чи наші спільні проблеми, хоч вони спонукують до молитви.

Це не розмова з самим собою (внутрішній монолог) ані з другою людиною, що загрожує особливо тоді, коли ця друга людина завдала мені болю (внутрішній діалог, деколи: нескінченні «діалоги»).

Молитва це особиста зустріч з тим, хто мене бачить, мене слухає і… не перестає мене любити!

Вона досягає своєї повноти у довірі до Бога, в упованні, в тому Так, Господи. Нехай буде воля ТВОЯ (пор. Мт 6,10).

Нехай буде воля Твоя, навіть тоді, коли мені з тим невигідно, коли не розумію, коли тиснуться до голови питання в роді: Чому? За що? Чому так? Чому я? – нехай буде воля Твоя.

Воднораз, коли триваю у такій молитві, усвідомлюю, що не все в мене гаразд, що не завжди я був добрий, отже може не заслуговую на вислухання  – проявляється іспит совісті.

І поволі родиться в моєму серці жаль з приводу моїх промахів. І перепрошення: прошу в Бога вибачення за мої гріхи, невірності, слабкості, а може й підлість… Це спонукує до чергового прояву молитви, чи ширше: духовного життя – до користання зі святих таїнств, в основному зі сповіді.

А коли досвідчаю Божого милосердя, хочеться Богу подякувати, прославити Його. Чим Господеві я віддячу за всі його добродійства для мене? І псалмопівець сам дає відповідь: Я підніму чашу спасіння, і прикличу ім’я Господнє. Виконаю обіти мої Господеві… (Пс 116,12-14).

Можемо це зробити беручи участь у Службі Божій, бо Служба Божа, по-грецьки: Євхаристія, це благодарення, подяка. А щоб ця подяка була більша, сильніша, повніша – збираємось разом, у спільноті, у спільноті церкви. Кажемо просто: ідемо до церкви – щоб там разом з другими прославляти Бога за всі його добродійства, дякувати йому, а також разом заносити наші прохання.

Але участь у Службі Божій мусить мати підбудову, базу, основу в моєму особистому духовному житті, в особистій молитві. Без того участь у Літургії може статись чимось поверховним, чимось на зразок участі в оперній чи театральній виставі.

Першим середовищем, де вчимося молитви, де молимося у спільноті, є наша сім’я, родина. Особиста молитва закоханих наречених веде до спільної молитви по-другів, до якої з часом, по черзі, включаються їхні діти. Так постає домашня церква, яка в неділі і свята поширюється і творить парафіяльну спільноту молитви.

Що заважає молитві, добрій молитві?

Чинники можуть бути різні і багатогранні.

Слаба віра.

Брак повної довіри до Бога, чи прямо: недовіра. Перша спокуса, з якою зустрілась людина в раю почалась саме від того: викликати в людині недовіру до Бога (пор. Буття 3, 1-6)

Зосередження на собі, на моїх (наших) проблемах. Нехай буде воля Твоя – але так, як я хочу, як мені в даний момент потрібно, як я очікую.

Брак терпеливості. Сьогоднішня людина не вміє чекати. Ми є людьми епохи «Enter»натиснув клавіш і вже сталося. Не усвідомлено переносимо це також на духовне життя. Помолюся, і вже має статися. Але в духовному житті так не діється. Треба вчитися чекати. Треба вчитися чекати, щоб зрозуміти. Багато справ можна зрозуміти щойно з певної перспективи. З певного віддалення можна добачити, що те, що діялося тоді, в минулому мало свій сенс.

Молитві можуть заважати також зовнішні чинники:

Постійний поспіх, брак часу, а вслід за тим також рвучкий потік думок (gonitwa myśli), брак зосередження, концентрації. На це накладається втома, але також брак тиші, тихого приміщення, кімнати, де можна б зупинитися, заспокоїтися (телевізор чути у всіх кімнатах нашої квартири!).

А в церкві розсіяння, обсервація інших людей, розмови навіть у самому храмі. Деколи неадекватна поведінка людей, прислуги, а навіть священика, дисонанси співу на хорах тощо.

Що ж? Сьогодні неможлива добра молитва?

Можлива. Основне питання: чи хочу? Чи справді хочу ставати перед Богом? Чи не тікаю від нього – як у раю Адам і Єва після гріхопадіння (пор. Буття 3,8)?

А це пов’язане з совістю. Чиста совість полегшує молитву. Докори совісті ведуть до того, що починаю уникати молитви – бо, може не усвідомлено, боюся правди про себе… Починаю уникати справжньої зустрічі з Богом. Ще молюся, але молитва стає щораз більш поверховною, ритуальною, стається обрядом, обов’язком, який маю виконати. Чим довше триваю у гріхах, тим дальше відходжу від Бога, і молитва стає щораз труднішою, щораз важчою. І або повертаюся, про що була мова вище, або щораз дальше відходжу.

Але Батько завжди на мене чекатиме… (пор. Лк 15,20нн).



[1] Роздуми приготовані, на прохання Декана, о. Івана Лайкоша, на деканські збори у справах підготовки до Міжєпархіального Собору УГКЦ 2014, які відбулися в Гурові Ілавецькому дня 03 травня 2014 року. З приводу браку часу, матеріал не був використаний на цих зборах.