Drukuj

Опис гравюр

У третю Неділю Посту відбувається поклоніння св. Хрестові Господньому, а ґравюри цього дня представляють розп’яття. Однак зображення відрізняються між собою і представляють два типи зображень. Обидва зображення згідні з Євангельськими переданнями та Традицією візантійської Церкви, хоча особливо в Київській ґравюрі (світлина 1) не мало подібних (або запозичених) елементів з західного живопису. Спільним для зображень є: 1. представлення Ісуса Христа в позиції, неначе стоячій, з закритими очами, головою легко похиленою на рам’я; ноги Ісуса спираються на підніжку і пробиті двома цвяхами; 2. під хрестом лежить череп Адама; 3. розбійники не є прибиті до хрестів, але мають перевішені руки та прив’язані ноги, а розбійник по правому боці Ісуса є тим, який знайшов помилування; 4. по правому боці Ісуса стоїть Мати Божа, а по лівому Апостол Іван; на задньому фоні видно мури Єрусалиму; біль Ісусових близьких зображено в спосіб дуже зрівноважений, без надмірних емоцій.
Одночасно ґравюри сильно різняться:
1. Київська (світлина 1) має характер розповідний та асиметричний (нерівне розміщення постатей). На ній зображено більше постатей. Крім Богородиці і св. Івана бачимо численних жовнірів, вояка, який списом проколов бік Ісуса, вояків, що кидають жереб за одежу Ісуса. Подаються також імена розбійників: навернений Дижма по правиці, і Геста по лівиці. Злого розбійника зображено з бородою, а наверненого без бороди. Для показання жалю в ґравюрі використано жест схилення голови, прикладення руки до обличчя та до грудей. Біля Богородиці зображено Марію Клеопову і Марію Магдалину.
2. Львівська (світлина 2) набагато простіша, статична і симетрична. Для отримання симетричності біля Богородиці стоїть тільки одна Марія, а біля св. Івана зображено Лонгіна, який жестикулює на знак свого навернення. Марія потішає Богородицю тримаючи її за рам’я. Інакше спрямовано також зір постатей: Богородиця стоїть просто вдивляючись в Ісуса, а св. Іван споглядає на Богородицю. Інакше також зображено розбійників, які тут не є названі по іменах: навернений споглядає на Ісуса, а затверділий рішуче відвертає від Нього голову.

АПОСТОЛ ПАВЛО ПРО ХРЕСТ

Хрест вміщає в собі два елементи: 1. спосіб життя, який показав Ісус. 2. смерть Ісуса Христа. Обидва вони сильно пов’язані. Життя хрестом – це ціле земне життя Ісуса Христа, якого кульмінацією була смерть на хресті. Про смерть і життя воплоченого Бога св. Павло пише:

«Слово про хрест тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа! Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину! Де мудрий? Де книжник? Де досліджувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрості, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божу мудрість» (І Кор 1, 17-24)

Вибір дороги хреста, яку характеризує самовідречення, це дійсно глупота для світу, який прямує до якнайбільшого самозадоволення, посідання, панування, приємності. Але оскільки ми, християни, наслідуючи Христа, всього того відрікаємось, то для нас ця дорога набирає іншого значення. Особливу увагу звертається на це саме в Великому Пості, коли відречення «світових вартостей» особливо наголошується.
До життя хрестом заохочує сам Спаситель:

«Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але занапастить чи згубить себе? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Своїй, і Отчій, і святих Ангелів» (Євангеліє від Луки 9, 23-26).

Дорога хреста, це нічого іншого, як смиренне життя у слухняності Божим Словам. Як непослух перших людей приніс неславу і відкинення, так послух завжди приносить вивищення і славу:

«Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця! » (Фил. 2, 5-11).

Тих, які живуть ненаситно і самолюбно св. Павло називає ворогами хреста. Вони є ними, бо цілим своїм життям перечать сенсові хреста – Божим Словам. Дбають лише про своє земне тіло, неначе воно було початком і кінцем існування. Тимчасом Павло каже про очікування іншого тіла, переміненого і вічного:

«Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас. Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець то загибель, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне! Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Фил. 3, 17-21).

В часі Великого Посту хрест набирає особливого значення. Увесь час посту ми переживаємо трагедію і наслідки гріха людини. Людина, яка навертається, шукає способу на очищення, зміну свого положення. Тому-то служіть різні практики. Однак досвід вчить, що людина сама з себе не спроможна побороти в собі зла. Коли вже видається, що все добре, тоді несподівано щось псується, людина наново робить те чого не хоче: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Рим 7, 19). Вживаючи військового порівняння: наші перемоги над гріхом – це тільки малі сутички; війну виграв Ісус і вчинив це на хресті:

«І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та постійні, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем» (Кол. 1, 21-23).
«І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!» (Кол. 2, 13-15).

Нічого дивного, що кожний, хто мудро оцінює життя, охоче прибігає до Того, який переміг і своє Царство вчинив вільним від зла. Не дивно також, що з такою радістю і вдячністю прибігаємо до місця перемоги – хреста.
Апостол каже відкрито, що коли чим-небудь хвалитиметься, то тільки хрестом. Євреї хотіли хвалитись своїм обрізанням, Греки мудрістю філософів. Ті речі мали б робити їх кращими, заслуженішими в очах Божих. Подібно і ми, можемо хвалитись різними речами. Хтось може хвалитись що він священик, монах, інший, що кожного дня ходить до церкви та чинить інші добрі діла. В кінці хтось може хвалитись постом: ось я пощу і тому є кращим за інших. Павло перестерігає і ставить свій приклад: багато є речей, якими він, Апостол, може хвалитись, але все це не вартує хвальби (пор. Фил. 3, 4-7) – одинока вартість, яка справді робить його кращим і якою вартує хвалитись, це хрест Христовий:

«А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове. А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого! Зрештою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу я Ісусові рани на тілі своїм!...» (Гал. 6, 14-17).

Йти дорогою хреста означає не раз пережити болі і терпіння. Ніхто не хоче терпіти! Це природне, бо терпіння не є задумом Бога Сотворителя, не для терпіння Господь творив світ і людину. Тимчасом різні покутні практики в якійсь мірі пов’язані з терпінням, або бодай з неприємним. Здержливість від їжі викликає голод і дискомфорт голоду. Поклони і довге клячання також можуть викликати послаблення, а навіть біль. Чи про це йдеться Богові? Чи Господь хоче, щоб ми мучились? Ні. Але дорога до очищення веде через жертву терпіння. Щоб ми були в тому впевненими і не сумнівались, св. Павло ставить нам перед очі хрест Господній:

«Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха, і забули нагадування, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (Євр. 12, 1-7).

{becssg}2009/116{/becssg}