Drukuj

Минулої п’ятниці, 15 квітня 2016 року, у василіанській парафії Успення Пресвятої Богородиці у Варшаві вірні провели нічне чування присвятивши його роздумі над Божим милосердям і молитві за те, щоб Милосерний Бог у цьому Ювілейному році зглянувся над своїм народом, який так потребує милосердної любові. В особливий спосіб вірні молились за мир в Україні, за біженців, за заробітчан, які за хлібом емігрували зі своєї батьківщини і шукають кращої долі для себе і своїх близьких по цілому світі, за хворих, ув’язнених і полонених, також за померлих.

Чування розпочалось о 1800 годині Літургією Напередосвячених Дарів, відтак, як кожної п’ятниці у Великому пості, молодь провела Хресну Дорогу. Після того парох, о. Петро ЧСВВ, відслужив молебень до Христа Милосердного з роздумами над уривком Євангелія від св. Луки про милосердного Самарянина (Лк 10, 25-36).

 

Під час проповіді наголосив м. ін. на тому, як легко можна розгубитись, думаючи, що коли хтось відзначається побожністю, зберігає релігійні практики, одним словом – коли хтось «любить Бога», то це означає, що любить також ближнього. А насправді це може бути ілюзія, що Ісус показав у притчі на прикладі священика і левіта – двоє осіб так тісно пов’язаних із Божим храмом, з культом, із зберіганням правил, які однак з байдужністю оминули пораненого на дорозі. Можливо спираючись також на цю притчу, св. Іван Апостол напише потім у своєму посланні до вірних, що «хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога», а коли хтось каже Я люблю Бога, а ненавидить брата свого, той є брехун (пор. 1 Йо 4, 20).

І закликав до доброї перевірки своєї совісті, чи і ми не піддаємось такій ілюзії у практиці нашого щоденного життя, тим більше, що так легко знаходимо оправдання для того, що не можемо когось любити, бо він «таке зробив, таке сказав, так повівся, що ніяк не можу його любити». Але у згаданій притчі Ісус як раз відвертає це питання. Не є важливе, який є «той другий», але важливе є те, яким я є супроти нього. Не є важливе, якою людиною був поранений, чи він був добрий, чи злий, важливе є те, чи хтось над ним похилився, не питаючи про те, хто він і який він.

Після Молебна всі спільно проказали приписані молитви в наміренні Святішого Отця та в тих наміреннях, які він носить у серці для добра Церкви і цілого світу, щоб, виповнивши також інші умови (сповідь, участь у Літургії та Святе Причастя), отримати відпуст повний, чи то для себе чи для померлих.

Потім, під проводом с. Олени ЧСВВ та молоді, вірні молились в різних намірах на вервиці, переплітаючи поодинокі її частини співанням пісень. Моління закінчились біля 12-тої години ночі.