Drukuj

У перший і другий день Світлого тижня у нашій Церкві існує традиція відвідувати цвинтарі і співати над гробами наших померлих Воскресний Парастас, тобто Воскресну Утреню. Цей звичай зберігається і у Василіянських монастирях. Монахи-василіяни відвідують в цих днях місця поховання своїх попередників – отців і братів ЧСВВ.

МІСЦЯ ПОХОВАННЯ ВАСИЛІЯН

Майже при кожному василіянському монастирі знаходяться місця спочинку тлінних останків василіянських монахів. Як правило, ченців хоронили або на примонастирських цвинтарях, або ж замуровували в церквах, особливо настоятелів, а василіян-єпископів звичайно хоронили в їхніх соборах. Часом монахи просили поховати їх в місцях, дорогих їхньому серцю, особливо біля чудотворних ікон. Так єп. Яків Суша, ЧСВВ, просив: «нехай моє грішне тіло, буде поховане в Холмі, під самим вівтарем, перед Чудотворною Іконою нашої Дівиці». Серед численних подібних прикладів можемо назвати ігумена Хризанта Свяцького (+1713) похованого під іконою Матері Божої в Мінську, протоігумена Йоанікія Базиловича (+1821) похованого в збудованій ним церкві на Чернечій Горі (біля Мукачева) та Йосафата Бражица (+1683), похованого під проповідальницею у Вітебську. Вибір місця поховання часом відбувався за обставин, незрозумілих людям того часу. Для прикладу, ігумен в Новогородку о. Дмитро Занкєвич (+1724) за кілька тижнів перед своєю смертю зібрав був братію, щоб відвідати монастирський цвинтар. Наприкінці він запровадив всіх під стіну великого престолу, де він сам примістив малу іконку, біля якої часто молився. Ігумен затримав всіх біля цього місця і попросив, щоб, коли помре, то його поховали саме в цьому місці. Отже, коли невдовзі він помер, то ченці почали копати в тому місці гріб, але коли тільки розпочали працю, то побачили, що там знаходиться гарно виготовлене місце для поховання однієї особи. Всі здивувалися, однак навіть найстарші монахи не знали, як пояснити, звідки воно там взялося і хто міг би його підготувати.
В історії Василіянського чину були і такі ченці, яких з різних причин поховано без належних монаших похоронів, а їхні місця спочивання від початку були невідомими, як нпр. брата-монаха Юстина Ланєвського (+1701), який помер під час подорожі біля Відня, а також численних василіяни, які вмирали під час пошестей, як от ієромонах Алексій Сєргейкевич (+1710), Севастіян Дембковський (+1710) та багато інших. Були і такі, які гинули під час воєнних подій. Крім того, у всіх часах були і такі ченці, які за свою вірність Католицькій Церкві вмирали у в’язницях, або на засланні. Тіла деяких василіян були навмисно знищені, щоб їхні співбрати не могли почитати їхніх мощей – так було з тілом Митрополита Йосифа Велямина Рутського, і з тілами монахів, замучених у Полоцьку (1705), так мало бути і з нетлінним тілом св. Йосафата, яке все ж таки Боже Провидіння оберегло аж до сьогоднішнього дня. Однак василіяни, по змозі, завжди намагалися дбати про належне забезпечення і збереження останків своїх ченців. Коли було потрібно і можливо, перевозили тіла до своїх монастирів, щоб поховати їх серед своїх. Так сталось з архімандритом Прокопієм Мором (+1702), який помер і був похований під час подорожі, але монахи віднайшли його тіло та перевезли до архімандрії в Кобрині.

СВЯТОПОКРОВСЬКА ПРОВІНЦІЯ У ПОЛЬЩІ

Монахи, які проживають в монастирі, де знаходяться василіанські могили, згідно зі звичаєм нашої Церкви відвідують своїх співбратів з радісними співами «Христос Воскрес!» Цього звичаю дотримуються і в Святопокровській Василіянській Провінції у Польщі, до якої належать чотири монастирі, при двох із них, у Варшаві та Перемишлі знаходяться гроби василіян, які відійшли вже про нагороду до Господа. Оскільки найстаршим є варшавський монастир, тому не дивно, що саме тут поховано найбільше монахів.
Монахи першого сформованого монастиря у Варшаві походили з архімандрії в Супраслі і були підпорядковані супраському архімандритові. Не маємо певних інформацій про монахів у найдавніших часах (XVII-XVIII століття), які померли б у Варшаві. Можемо лише здогадуватися, що дехто з василіян таки розпрощався з земним життям саме в столиці. Існують деякі згадки, що таких монахів ховали на цвинтарі проживаючих неподалік ОО. Капуцинів. Можливо, що деяких монахів навіть переносили і хоронили в архімандричому монастирі в Супраслі. Так сталося ще перед заснуванням монастиря при вул. Подвалє (1721) з архімандритом Никодимом Шибінським Мокосієм (+1643), який помер у Варшаві, але його тіло зложено в Супраслі.
В XIX столітті василіян хоронили на цвинтарі на варшавських Повонзках. Знаємо напевно, що там поховано ієромонахів Василія Каліновського (+ 21.10.1865) й Ісидора Яміолковського (+1833), правдоподібно, також Маркела Філяшевича (+ біля 1820), Станіслава Каліновського (+1834), Боніфатія Бонєвського (+ біля 1880), та інших, про яких маємо ще менше інформацій. Уже в XX-му столітті на Повонзках спочив також ієромонах Гавриїл Нєцькевич (називаний Фурман, +1918). На жаль, після Другої Світової війни частина гробів на Повонзках була знищена, так що слід по них загинув.
Пізніше василіянських монахів хоронили у звичайних могилах на варшавському цвинтарі на Брудно (cвітлини 1, 2). В 1970-тих роках протоігумен о. Йосафат Романик вирішив на Брудно поставити одну гробницю, спорудження якої завершено в 1977 році (світлина 3). Тоді тлінні останки всіх василіян, похованих на варшавських цвинтарях (гроби яких вдалося віднайти) покладено в одній гробниці. На Повонзках залишено тільки гріб ієромонаха Василя Каліновського (світлина 4). Від того часу тіла всіх василіян Святопокровської Провінції ЧСВВ хоронять у цій гробниці. Отож, у василіянській гробниці на Брудно спочивають тіла ієромонахів: Гавриїла Нєцеквича, Климентія Керницького (+1944; розірваний бомбою і символічно похований), Йосафата Дацишина (+1947), Корнилія Войтовича (+1954), Еміліяна Яворського (+1956), Йосифа Загвійського (+1957), Романа Барабаша (+1965), Павла Пушкарського (+1977), Володимира Гайдука (+1983), Бориса Балика (+1989), Йосафата Осипанка (+2002), Йосафата Романика (+2007), та монахів-братів: Веніямина Клачинського (+1944), Наркиза Ільчатина (+1967), Ігнатія Олеськіва (+1982), Венедикта Гассая (+1990), Якинта Пилипа (+1990).
Гроби цих монахів, а також о. Василя Каліновського на Повонзках, василіяни Святоуспенського монастиря в Варшаві відвідують щороку з Воскресним Парастасом (світлина 5). Крім цього, варшавські василіяни навідують і гроби ієреїв Хомської єпрахії, які після скасування єпархії (1875) опинилися у Варшаві і були поховані на Вілянові – ці гроби василіяни разом з п. Казимиром Штербалло врятували від цілковитої ліквідації (світлина 6).
Василіянська спільнота в Перемишлі також відвідує гроби своїх попередників. У Перемишлі поховано трьох василіян: о. протоігумена Марка Галущинського (на цвинтарі при вул. Словацького), о. Лаврентія Качмарського і бр. Станислава Овсяного (обидва спочивають на цвинтарі на Засянні).
Василіянські ченці, збираючись при гробах у Світлий понеділок, співають своїм померлим співбратам, які там поховані, а також і тим, місця спочинку яких невідомі, та одночасно немов би єднаються невидимо і з їхніми співами, розливаючи поміж сірими могилами радісні пісні:

«Воскресіння день просвітімся люди! Пасха Господня, Пасха – від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів... Вчора нас поховано з тобою, Христе; встаємо сьогодні з тобою воскреслим, бо вчора нас з тобою розп’ято. Тож і нас прослав, Спасе, у Царстві своїм!»

{becssg}2009/144{/becssg}