Частина (2)

Текст укр./поль.

Вітаю!
Щиро дякую за Ваші чергові відгуки, якими спонукуєте мене ділитися з Вами своїми роздумами. Сьогодні хочу продовжити свою розповідь про причини неспокою. Крім соціальних причин, можемо говорити також про інші внутрішні причини неспокою нашого серця. Їх багато, – як багатою є історія життя кожної людини. Однак, сьогодні детальніше розповім лише про внутрішній конфлікт.

ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ
Причиною неспокою може бути придушений у нашому серці якийсь внутрішній конфлікт, тобто несумісність нашої поведінки з відчуттям нашого серця, з нашим сумлінням, яке усвідомлює моральну відповідальність за нашу поведінку і вчинки перед самим собою, перед людьми та суспільством. Ці конфлікти можуть бути різними. Візьмімо, наприклад, моральний конфлікт, спричинений нашою неморальною поведінкою. Якщо ми вчинили якийсь злочин, покривдили когось, або нанесли комусь моральну шкоду, тоді, не змирившись із таким фактом, перебуваємо в стані внутрішнього неспокою. Довготривалий внутрішній конфлікт, якщо його успішно не подолати (через щире каяття, розмову, сповідь, вибачення), може стати, між іншим, причиною безсоння – хворобливої відсутності сну, або бути джерелом невротичного неспокою. Внутрішні конфлікти залежать від історії нашого життя, від рівня нашого духовного життя, а також від темперамету людини.
Тут хочу описати Тобі, яким чином наша вдача, наш темперамент впливає на спосіб переживання та розв’язки наших внутрішніх конфліктів. Корисно пам’ятати про це, коли буде мова про інші причини людського неспокою, про які розповідатиму в наступних роздумах.
Наприклад, людина, з домінуючим типом ХОЛЕРИКА легковажитиме внутрішній конфлікт. Для неї найважливіша справа – це успіх, кар’єра, суперництво, невтомне бажання в усьому бути першим, найкращим. Хто ж може наважитися бути кращим, запопадливішим від холерика, якому чужі, або неважливі почуття, співчуття, тощо. Найбільшим ударом для холерика може бути недуга, або втрата праці. Тоді він починає відчувати пригніченість або депресійні настрої. Холерик рідко, або й зовсім не шукає співчуття. Навпаки, йому незрозуміло і дивно, чому все так невідрадно сталося. Адже ж усе було в нього детально заплановано, передбачено, а тут – несподіванка. Холерик втікатиме від внутрішього конфлікту в гіпертрофовану активність. Прямуватиме до успіху, звинувачуючи інших у їхній безпорадності. Успішна діяльність для нього важливіша від нерозгаданих відчуттів та переживань. Лише слабкі люди, на думку холерика, займаються якимись почуттями, переживаннями, або емоціями.
По-іншому до внутрішнього конфлікту підходитиме критичний МЕЛАНХОЛІК, якому важко визначитися, коли він радісний, або сумний. У нього все має бути впорядковане, майже досконале. Меланхолік переживає всі несправедливості світу у своєму серці. Він надто серйозний, вдумливий, далекий від ейфорії та захоплення, але цілеспрямований на досягнення ідеалу, якого в нашому щоденному житті немає, адже ідеальний – лише Бог. Меланхолікові майже неможливо відчути радість, оскільки все таке недосконале, невпорядковане та відчайдушнє. Внутрішній конфлікт для меланхоліка – це ще одне нещастя, яке спричинює в його нутрі сильне відчуття вини, яке, якщо воно триває довше, може стати навіть однією з причин депресії. Яким чином меланхолік долає свій внутрішній неспокій? Це залежить від його психіки та життєвої долі. Найчастіше надмірно критичному, вимогливому та чутливому меланхоліку від внутрішніх конфліктів доводиться тікати у свій внутрішній світ, в якому він змагається сам із собою. Свідомість того, що майже ніхто його не розуміє та не співчуває, може підштовхнути пригніченого меланхоліка втекти у світ алкоголю, наркотиків, еротики та сексу. А меланхолік з розвинутим внутрішнім бажанням плекати духовне життя, розчарувавшись у традиційній християнській релігії, може шукати розв’язки своїх внутрішніх конфліктів у різних видах езотерики. Бажання збагнути незбагненний світ робить його невільником таємничої езотерики, спіритизму. Йому чужа та незрозуміла активність холерика. Проте, не поспішає він також серйозно поставитися і до, на його думку, майже завжди несерйозного і веселого сангвініка, який найчастіше буває неточний, невпорядкований та надмірно спонтанний. Сангвініку, як в народі кажуть, море по коліна. Він все зробить, виконає, але – на словах.
Спитаєш тоді, яким чином поступає САНГВІНІК із своїм внутрішнім конфліктом? Нагадаю, для сангвініка життя – це постійна забава, невблаганний пошук чогось нового, цікавого та веселого. Відсутність змін, динаміки життя, які так характерні спокійному та безтурботному флегматику, несприйнятливі сангвініку, який любить багато говорити, бути в центрі уваги інших. Для сангвініка серйозні переживання меланхоліка, аж занадто серйозні. Йому цікаво, коли довкруги весело та гамірно. У сангівніка всі друзі. Йому нецікаві серйозні роздуми меланхоліка, а також небажані цілеспрямовані дії холерика. Сангвінікові, який все сприймає, як забаву, майже неможливо серйозно призадуматися над своїм внутрішнім конфліктом. Думати, а ще й до того, що-небудь робити – це непотрібне і небажане діло. Батько-сангвінік залишить своїй дружині-флегматику справу виховання своїх дітей, а сам шукатиме нагоди, як би то з друзями повеселитися, або просто піти на пиво.
Скажеш, а як із своїми конфліктами змагається наш спокійний ФЛЕГМАТИК, який, як правило, уникає всякого роду змін, зовнішніх конфліктів та приховується за спиною сильнішого. Йому – наймиліший святий спокій. Свій внутрішній конфлікт флегматик може залишити в «святому спокої», кажучи собі: «Якось то воно буде! Навіщо зайво трудитися». Ватро пам’ятати, що у флегматиків воля міцніша, як криця, її майже не подолати. Якщо флегматик сприйняв якісь ідеї, спосіб поведінки, то він не міняє їх так швидко. Найкраща опозиція революційному холерику – непохитний та стійкий у своїх міркуваннях та постановах флегматик. Він звик до чогось одного, в тому почувається безпечно, і цього йому достатньо. У флегматиків проста філософія: навіщо зайво витрачати час на непотрібні зміни чи революції.
Тих декілька штрихів про ставлення людей різних темпераментів до внутрішних конфліктів я навів Тобі, щоб дати змогу краще придивитися до самого себе. Щоб Ти побачив, який вид темпераменту у Тобі домінуючий, адже тоді Ти зможеш краще впізнати причину свого неспокою і подумати про спосіб його подолання.

До зустрічі!

Запрошую на продовження роздумів: «про причини внутрішнього неспокою».

Ієрм. Ігор Г., ЧСВВ

Ваші роздуми надсилайте на адресу: іTen adres pocztowy jest chroniony przed spamowaniem. Aby go zobaczyć, konieczne jest włączenie w przeglądarce obsługi JavaScript.


PRZYCZYNY NIEPOKOJU WEWNĘTRZNEGO (2)

Witam!

Szczerze dziękuję za kolejne Wasze reakcje, które są dla mnie zachętą do dzielenia się z Wami moimi przemyśleniami. Dziś zamierzam kontynuować opowiadanie o przyczynach niepokoju wewnętrznego. Oprócz przyczyn socjalnych, można mówić o innych, wewnętrznych przyczynach niepokoju serca. Jest ich wiele, tak jak bogatą jest historia życia każdego człowieka. Jednakże, dziś dokładniej opowiem tylko o konflikcie wewnętrznym.
KONFLIKT WEWNĘTRZNY
Przyczyną niepokoju może być jakiś, stłumiony w sercu, konflikt wewnętrzny, czyli niezgodność naszego zachowania z odczuciami serca, z sumieniem, które uświadamia nam moralną odpowiedzialność za zachowanie i czyny: przed samym sobą, innymi ludźmi i społeczeństwem. Mogą to być konflikty różnego typu. Jako przykład weźmy konflikt moralny, spowodowany naszym niemoralnym zachowaniem. Jeśli dopuściliśmy się jakiegoś złego czynu, skrzywdziliśmy kogoś, albo zrobiliśmy komuś szkodę moralną, wówczas, tak długo jak długo nie pogodzimy się i nie przyjmiemy właściwej oceny tego wydarzenia, trwamy w stanie niepokoju wewnętrznego. Taki długotrwały konflikt, który nie będzie we właściwy sposób pokonany przez pokajanie, rozmowę, spowiedź, wybaczenie, może, między innymi, stać się przyczyną bezsenności (chorobowego braku snu), albo źródłem neurotycznego niepokoju. Konflikty wewnętrzne zależne są od historii naszego życia, poziomu życia duchowego, a także od temperamentu.
W tym miejscu chcę Ci pokazać jak charakter, temperament, wpływa na przeżywanie i rozwiązywanie naszych konfliktów wewnętrznych. Będzie to przydatne także przy omawianiu pozostałych przyczyn ludzkiego niepokoju, o których opowiem w kolejnych rozważaniach.
Na przykład: człowiek, u którego dominuje typ CHOLERYKA lekceważy konflikt wewnętrzny. Najważniejsze dla niego to: sukces, kariera, rywalizacja, nieustanna myśl, aby we wszystkim być pierwszym, najlepszym. Kto śmiałby być lepszym, zapobiegliwszym od choleryka!? – człowieka, któremu obce (albo nieistotne) są uczucia, współczucie itp. Największym ciosem dla choleryka może być choroba, albo utrata pracy. Wówczas popada w przygnębienie, albo nastroje depresyjne. Choleryk rzadko, albo i wcale, nie szuka współczucia. Przeciwnie, nie potrafi zrozumieć, jest zdziwiony, jak mogło do tego dojść? Przecież wszystko miał dokładnie zaplanowane, przewidziane, a tymczasem – niespodzianka. Choleryk będzie uciekał od konfliktu wewnętrznego w przesadny aktywizm. Będzie dążył do sukcesu, obwiniając innych w ich bezradności. Aktywność, zakończona całkowitym sukcesem, ma dla niego większe znaczenie niż „bliżej nieokreślone” uczucia i przeżycia. W ocenie choleryka, tylko ludzie słabi zajmują się czymś w rodzaju uczuć, przeżyć, albo emocji.
Inaczej do konfliktu wewnętrznego ustosunkuje się MELANCHOLIK, któremu sprawia trudność określenie, kiedy jest radosny, a kiedy smutny. Melancholik wszystkie niesprawiedliwości świata przeżywa w sercu. Jest on zbyt poważny, zamyślony, daleki od euforii i ekstazy, za to całkowicie skierowany na osiągnięcie ideału, którego wszakże nie ma w naszym życiu codziennym, bo idealny jest tylko Bóg. Skoro wszystko jest tak bardzo niedoskonałe, nieuporządkowane i niedbałe, to melancholikowi trudno jest odczuć radość. Konflikt wewnętrzny jest dla melancholika kolejnym nieszczęściem, które wywołuje w nim silne poczucie winy, które, jeśli będzie się przedłużało, może nawet stać się jedną z przyczyn depresji. W jaki sposób melancholik radzi sobie z niepokojem wewnętrznym? Zależy to od jego psychiki i drogi życiowej. Najczęściej, nadmiernie krytyczny, wymagający i wrażliwy melancholik, jest zmuszony do ucieczki przed konfliktami wewnętrznymi w swój świat wewnętrzny, w którym zmaga się z samym sobą. Świadomość, że właściwie nikt go nie rozumie i nie współczuje mu, może przygnębionego melancholika pchnąć do ucieczki w świat alkoholu, narkotyków, erotyki i seksu. Natomiast melancholik z silnie rozwiniętym pragnieniem pielęgnowania życia duchowego, zniechęciwszy się do tradycyjnej, chrześcijańskiej religii, może szukać rozwiązania konfliktów wewnętrznych w różnego typu ezoteryce. Pragnienie zrozumienia niepojętego świata czyni go niewolnikiem tajemniczej ezoteryki, spirytyzmu. Niezrozumiałą i obcą jest mu aktywność choleryka. Niemniej, nie śpieszno mu też zrozumieć sangwinika, który, w przekonaniu melancholika, zawsze jest niepoważny i rozbawiony, przeważnie niedokładny, nieuporządkowany i nadmiernie spontaniczny. Sangwinik, według ludowego porzekadła, „ma może do kolan” – wszystko robi i zrobi, ale tylko językiem.
Wobec tego spytasz: jak SANGWINIK radzi sobie z konfliktami wewnętrznymi? Przypominam: dla sangwinika życie to ciągła zabawa, nieubłagane poszukiwanie czegoś nowego, ciekawego i wesołego. Brak zmian, dynamiki życia (co charakteryzuje spokojnego i niezatroskanego flegmatyka) – to stan, którego nie potrafi zaakceptować sangwinik, człowiek rozkochany w gadulstwie i byciu w centrum uwagi. Poważne przeżycia melancholika, sangwinikowi są aż nadto poważne. On czuje się dobrze, kiedy wokół trwa wesoła zabawa, wrzawa. Sangwinik wszystkich uważa za swoich przyjaciół. Nie pociągają go, ani poważne rozważania melancholika, ani ściśle ukierunkowane działania choleryka. Sangwinikowi, który wszystko przyjmuje jak zabawę, prawie niemożliwą jest poważna refleksja nad swoim konfliktem wewnętrznym. Myśleć, a może jeszcze coś robić! – to zbędne i niepotrzebne. Ojciec-sangwinik sprawę wychowania dzieci zostawi żonie-flegmatyczce, zaś sam będzie szukał okazji, aby pobawić się z przyjaciółmi, albo po prostu pójść na piwo.
Jak więc jest ze spokojnym FLEGMATYKIEM, który z zasady unika jakichkolwiek zmian, ucieka od konfliktów zewnętrznych i chowa się za plecami silniejszych – jak on radzi sobie z konfliktami? Dla niego najważniejsze, to mieć święty spokój. I swój konflikt wewnętrzny, także może zostawić w „świętym spokoju”, mówiąc: „Jakoś to będzie! Po co się niepotrzebnie zamartwiać?”. Warto pamiętać, że wola flegmatyka jest silniejsza od stali – prawie nie do złamania. Jeśli flegmatyk przyjął jakieś idee, jakiś sposób zachowania, to łatwo tego nie zmieni. Najsilniejszym przeciwnikiem choleryka-rewolucjonisty jest flegmatyk – niezachwiany i stabilny w swoich poglądach oraz postanowieniach. Flegmatyk przyzwyczaił się do czegoś jednego, w tym czuje się bezpieczny, i to mu wystarcza. Flegmatycy mają bardzo prostą filozofię: „po co daremnie tracić czas na niepotrzebne zmiany i rewolucje”.
Nakreśliłem tych kilka charakterystycznych rys stosunku ludzi o różnych temperamentach do konfliktów wewnętrznych, abyś mógł lepiej przyjrzeć się samemu sobie; abyś mógł zaobserwować, jaki typ temperamentu dominuje w Tobie. Wówczas będziesz mógł lepiej poznać przyczyny swego niepokoju i myśleć o sposobach jego przezwyciężenia.
Do zobaczenia!
Zapraszam na kontynuację rozważań o przyczynach niepokoju wewnętrznego.

hieromnich Ihor H., ZSBW