Drukuj

Політкоректні нюанси вживання української мови Хотів і сьогодні вас анекдотом яким почастувати, але виявилось раптом, що минулого разу при написанні тексту забракло мені певного роду … як би це сказати … о! – політкоректності забракло! Тому сьогодні годиться трохи повиправдовуватися й побитись в груди. Зрештою, і час цьому сприяє, бо як кажуть: «не на веселощі прийшла година, а на глибоку рефлексію».
Наскільки зрозумів, неполіткоректність моя до читача проявилась у тому, що вжив у попередньому тексті "певні українські слова й вирази", які декому створили дискомфорт у процесі «читання тексту з одночасним його розумінням».

Здогадуюсь, що «читання тексту з одночасним його розумінням», - це така-собі забаганка старшого покоління. Молоде – воно ще з дитячого садочка знає, а потім додатково ще й у шкільній лавці закріплює ту просту істину, що читати можна:
а) із розумінням тексту;
б) без розуміння тексту.
Тому, якщо в майбутньому хтось із тих «старших» раптом якийсь дискомфорт у процесі читання з якихось-там причин відчує, то, замість на автора скаржитись, нехай поступає так, як - «згідно з останніми світовими досягненнями в результаті розвитку наукових методів та підходів до процесу навчання в області шкільництва» - грамотні люди вчать поступати нашу з вами молодь: «якщо не спрацьовує план “а”, то, не вагаючись, переходь до плану “б”»! - В ногу із часом треба йти, а не сидіти все життя в своїй «дірі» й зовсім нічим не цікавитись!
«Вчитись, вчитись, вчитись!» - закликав десь і колись один великий російський поет. Прізвища його я тут цілком свідомо не подаю, бо може вийти дуже … неполіткоректно.

(Один он – зовсім недавно – теж відважився декого зацитувати. Що вийшло? Не пам’ятаєте? Неполіткоректо вийшло! Здавалося б: зацитував, поінформував публіку, що так виразився великий український поет, - і досить! Навіщо прізвище називати?! Навіщо уточнювати, що йшлось про великого українського поета Чехова?)

Думаєте, що «народ» книжки читає? Що «народ» своєю власною кебетою додумається, що слова "Вчитись, вчитись, вчитись!" належать тому настільки контроверсійному «поетові», що його прізвище я хоча б з огляду на політкоректність відмовляюсь тут згадати? Погано думаєте, пані й панове!
До чого так «хитро» веду? Щиро зізнаюсь: хотів повиправдовуватись, бо пообіцяв, а воно якось трохи не туди «понесло». В якості винагороди пропоную: щиро «поб’юсь у груди», причому спробую зробити це «згідно з останніми світовими досягненнями в результаті розвитку наукових методів та підходів до процесу …» Зверніть увагу (ще тільки про хвилю терпеливості й уваги з вашої сторони прошу – зараз повернемось «до теми»): вже вдруге цитую одного великого українського журналіста, прізвища якого цілком свідомо не подаю з огляду на … ну на політкоректність, звичайно ж! Це ж яка вражаюча в даному випадку істинно журналістська політкоректність виразу й думки! Ну, просто «згідно з останніми світовими досягненнями в результаті розвитку наукових методів та підходів до процесу … »
Отже, зізнання:
а) в моїх текстах ви знайдете не тільки «певні українські слова й вирази», а й «певні русизми», і «певні полонізми», і «певні англізми» й т.д. й т.п.
Пояснення тому надзвичай просте й не нове: «З вовками жити – по-вовчому вити!»

Про всяк випадок: у цьому взятому в лапки виразі – все політкоректно, бо якби кому й прийшло до голови що-небудь мені «закинути», то я йому відразу ж з дубельтівки та ще й двома жаканами вліплю: «музика й слова – народні»; «з пісні – слів не викинеш!», - й нехай чухає собі тоді … о!- голову. З народом – з ним тільки телепень може спробувати посперечатись!
(Б’ю себе в груди,бо трохи не того … цим разом знову трохи неполіткоректно мені вийшло з тою … головою).
б) я й сам «певні українські слова й вирази» не до кінця розумію. Вже навіть пробував писати без розуміння, але мушу зізнатись, що дуже важко йде. Здогадуюсь, що не тільки читання, а й «писання тексту з одночасним його розумінням», - це така-собі забаганка старшого покоління, до якого, з того виникає, я й сам вже по-трохи починаю належати. Шкода тільки, що нічого ще не розробили «згідно з останніми світовими досягненнями в результаті розвитку наукових методів та підходів до процесу навчання в області шкільництва». Бо молоді – обов’язково підказали б!

Єврохімчистка, євростандарти, туалетний європапір.
Ці слова мають в собі якусь справжню магію, бо настільки загальновсюдивживані, що спацеруючи вулицями Львова, наприклад, не зробите й десяти кроків так, аби їх не почути, чи не прочитати на якому-небудь більборді. Вони й мене притягають своєю таємничістю та й – чого гріха таїти? - спокушають до відкриття загадки їх чарівного й заворожуючого впливу на оточення. Важко мені поки йде, але підростають нам діти, то одночасно й певність росте, що «наша молодь із свіжими силами й свіжою головою візьметься за справу й всі таємниці всесвіту з часом розгризе на дрібні шматочки» (цитата; автора не подаю із зрозумілих причин). Чого ж іще бажати? Дай нам, Боже, тільки дожити!
Єврохімчистка – це, я так розумію, назва закладу праці, який ще зовсім недавно називався - хімчисткою. Туди – в хімчистку – люди носили свої «шмати, тряпки й барахло» (цитата; автор - народ) у випадку, коли звичайне сіре мило чи сода до прання не давали ради, або коли вищезгаданий «маєток» не можна було не тільки в баняку виготувати, а й у воді мочити не рекомендовалось, бо це загрожувало втратою кольору, форми, а отже - всієї його вжиткової вартості.
Тепер, якщо я добре розумію, народ несе туди виключно те майно, складовими частинами якого є виключно «єврошмати, євротряпки й євробарахло», й з яким не дають собі ради в домашніх умовах різноманітні європральки навіть з допомогою різноманітних пральних європорошків, що повстають «згідно з останніми світовими досягненнями в результаті розвитку наукових методів та підходів до процесу» змішування соди з милом у тих, чи інших пропорціях і з додатком приємних й не дуже приємних запахових компонентів.
Євростандарти – це такі стандарти, із зрозумінням яких йде мені найгірше. Ні-ні, якісь-там стандарти я розумію, наприклад: «не крадь», «не вбивай», «не пиши доносів на ближнього свого», «до чужої дружини за пазуху й під спідницю руками не лізь», - це ясно! Але ж, «стандарти» ці - зовсім не нові й у даному випадку бездумне й механічне додавання до них на початку отого «євро» - сенсу немає. Та й - не можна цього робити! Бо ще - чого доброго – знайдеться раптом автор й заявить про своє «інтелектуальне право». Це ж через отаке наше «вільнодумство» той автор може поставити Європу перед яким-небудь Вищим Судом і звинуватити у плагіаті! Як Європа судовий процес виграє, то ще – пів біди, хоча теж – накладно. А, що ж буде, як програє Європа? Це ж - коштує! – Не мало! Ви що, пацани, хочете світ до нової економічної кризи допровадити?! Може, саме тому вас у Європі трохи й побоюються через оту вашу «вольницю».
«В Європі – добробут і благополуччя» (цитата; автора з відомих причин - не подаю). «Там все – чітко й ясно» (цитата; автора - не подаю: як хочеш, то читай пояснення вище). От візьміть хоча б один «свіжий» стандарт, який викладу у спрощеному вигляді своїми словами, щоб всі все й відразу зрозуміли: «слимак – це не слимак, а – риба!»

Щось вам не ясно? Не вірите, що стандарт такий є? То лізьте у нет і самі почитайте!
Я, щоправда, щиро й відразу зізнаюсь, що не знаю багатьох інших євростандартів, тому й маю проблему з виробленням собі певного цілісного образу як європейського законодавства, так і процесу його розвитку. Однак не втрачаю надії, що хтось із вас все-таки потрудиться й напише мені якого мейла із поясненням. Може, хтось із «старшого покоління»? Їм «писання із розумінням» з метою «читання із розумінням» поки ще трохи часом навіть і вдається. «По старій пам’яті», правдоподібно.
«Туалетний європапір» - це той же добре знаний колись – туалетний папір. «Старше покоління» України ще добре пам’ятає його замінник, який у ті «добрі старі часи» (цитата з народної байки) часто називався газетою й з'являвся під різноманітними брендами: «Правда», «Ізвєстія» й т.д. й т.п. В цьому місці зазначу відразу ж і для тих, хто не живе в Україні, аби часом - по аналогії з іншими мовами - не зробив можливої асоціативної помилки у розумінні суті словосполучення «туалетний папір». В українському варіанті воно не несе за собою якогось подвійного значення в сенсі його побутового застосування. Коли ми кажемо «туалетна вода», то мова йде про спирт із додатком якогось приємного запаху. Коли ми хочемо сказати про воду, яка використовується в туалеті з метою дотримання екологічних норм (стандартів) експлуатації певного роду посудини, популярно званою в Україні унітазом, то вживаємо словосполучення «вода в туалеті». Те саме правило стосуємо й у випадку словосполучення «туалетний папір».
Отже:
а) «туалетна вода» служить до витирання обличчя;
б) «туалетний папір» служить до витирання … (тут відоме слово замінюю на три крапки з огляду на політкоректність й застосую цей «прийом» ще тільки кілька разів в цьому тексті, не втрачаючи водночас надії на те, що цим разом читач у крайньому випадку замінить його тими «певними українськими словами й виразами, які не створять дискомфорту у процесі читання тексту з одночасним його розумінням».
Я – так все це розумію:
а) для успішного поширення серед населення ідеї вживання звичайного туалетного паперу необхідною передумовою є наявність звичайних собі …;
б) для успішного поширення серед населення ідеї вживання туалетного європаперу «необхідною передумовою є таке реформування економіки нашої держави, яке приведе до невідворотних процесів і змін» (цитата; автор – як завжди – не подам!) нашої рідної … у євро…
Увага! Якщо комусь із вас захочеться мене десь зацитувати, то зробіть це політкоректно: не подавайте мого прізвища. Якщо вже не зможете втриматись, або того вимагатиме характер самого твору, наприклад – «наукова праця», то теж дотримайтесь політкоректності й підпишіть так, як я підпишусь зараз нижче:
Ваш – Євролюбко Старак