Створено: Понеділок, 08 березня 2010, 11:57
Святий Йосафат (Кунцевич)

sw jozafat Св. Йосафат (Кунцевич)

Іван (Йосафат) Кунцевич народився в часах панування короля Стефана Баторія приблизно в 1580 рoці у Володимирі-Волинському, в одному з найстарших міст. Св. Йосафат походив із зубожілої шляхетської сім’ї. Його батько Гавриїл Кунцевич займався торгівлею та був засідателем в суді. Мати Марина походила з сім’ї урядовців; обоє були східного обряду.
В дитинстві Іванко часто ходив з мамою до церкви Св. Параскевії. Одного разу велике враження на нього зробив вигляд церковного хреста і саме тоді запитав маму про його значення. У відповідь почув: „Це є образ Бога-Людини, Господа нашого Ісуса Христа, який зійшов з неба, щоб спокутувати наші гріхи і нас відкупити”. „В цей момент я відчув – говорив він пізніше – що якась гаряча іскорка впала до мого серця і пройнялa мене надзвичайною любов’ю до Святої Церкви і до її обрядів”. З моменту, коли чудовна іскорка запалила його серце, Іван залишив дитячі забави та уважно прислухався до церковних пісень і Богослужінь.


Коли Іван пішов до школи, виявилося, що він є дуже здібний до навчання. Його батьки, з метою забезпечити синові майбутнє, відправили його до Якентія Поповича з Вільнюсу, купця і міського радника. Було це приблизно в 1595-1600 роках. Там Іван сумлінно виконує свої обов’язки, знаходить час на молитву і на вивчення літургійних книг.
Життєвою мрією молодого придворного купця було цілковите віддання Богу. Повстала проблема, яку дорогу вибрати, щоб йти нею за Христом. Іван Кунцевич зробив свій головний вибір ще в перших роках перебування в Вільнюсі. В цей час проходила велика дискусія в звязку з прийняттям рішень Берестейської Унії. Іван зробив свій вибір, тобто вибрав східний католицизм. Він був вірний цьому вибору до кінця життя з усіма наслідками, які з цього виникали.
У 1604 році молодий Іван Кунцевич залишив обов’язки продавця в магазині та вступив до монастиря Св. Тройці, де попросив монаший габіт. Цей вчинок здивував навіть найближчих друзів. Молодий, обдарований, сповнений мрій, з легкістю здобував знання, залишив все, щоб повністю віддатися Богові. Вступ Кунцевича до монастиря здавався нерозсудливим. Юнак, що хотів служити Господеві, перш за все жадав спокою, доброго прикладу і духовного провідника. Монастир був зруйнований, пустий, а керовано ним так, що він прямував до занепаду. Архимандрит дозволив світським людям будувати будинки на території монастиря, а частину будинку наймав для купців. З монастирських приміщень для архимандрита залишилося мале приміщення і дві келії. Він сам не міг бути прикладом аскези, навіть додав згіршення і знеохочував до високих ідеалів. Монахів у монастирі практично не було, а монастирські Богослуження виглядали жалісно і не викликали духовного піднесення.
Йосафат Кунцевич зрозумів, що першою умовою нового життя було зректися світського життя. Він обрав собі найбільш зруйновану келію і оселився в ній, не виходив з неї навіть на монастирський двір. Живучи в покорі і скромності, ніколи не виходив з келії, в якій занурився в роботу і молитву на цілі дні і ночі.
Життя в монастирі св. Йосафат проводив основним чином в самотній молитві і роздумуваннях. Але для монаха, такого як Йосафат, це ще не було все. Щоб запанувати над своїм тілом, мучив себе постами і бичуванням. Монаший устав східної традиції дозволяє терзати свою плоть, що могло перелякати найвідважніших: утримання від споживання м’яса, суворі багаторазові (шість разів на рік) пости, що дозволяють споживання їжі лише ввечері та довші пости без риби, яєць і молока. Крім цього були ще нічні чування і довгі церковні богослуження. Йосафат загострив для себе всі ці вимоги: стриманість від їди наблизив до межі витрималості, інколи кілька днів підряд нічого не їв, а коли наступала природна необхідність їжі, тоді їв тільки найпростіші страви. Таким було життя молодого монаха в пустому монастирі, без людей, без порад досвідчених людей.
Ще перед вступом до монастиря, Іван Куцевич служив в Церкві Святої Тройці дяком. В 1604 році Йосафат висвятився на диякона.
З церкви і монастирської келії Йосафат зробив собі університет, в якому здобував богословську освіту. Тут розвивалися його апостольська ревність, яка супроводжувала все його життя.
У 1609 році Йосафат був рукоположений. Прийняв це свячення з сумнівами, бо вважав себе недостойним священства. Він розпочав своє священнослужіння, метою якого було спасіння душ.
Йосафат ще з молоду багато читав, в основному Святе Письмо, добре був обізнаний з історією своєї церкви з хронологічних записів. Крім того він читав агіографічну i патристичну літературу, полемічні послання, а завершений курс богословія у Віленських професорів вніс до цього ще мудрість, порядок і лад. Це були джерела його майбутніх проповідей. Місцем проповідей Йосафата була церква Святої Тройці в Вільнюсі та інші церкви Вільнюса та околиць. Слово Св. Йосафата Кунцевича було живе, переконуюче, зрозуміле для кожного. Його слухали не лише католики, а й православні та протестанти.
Багато часу Кунцевич присвятив Таїнству Покаяння, як для вірних, так і для духовенства. Яків Дяконицький говорив: „Він охоче вислуховував сповіді духовних і вірних”. Кунцевич намагався, щоб кожний відходив від сповідальниці очищений від своїх гріхів, навіть той, хто йому особисто вчинив зло. Кунцевич ніколи не чекав, що хтось до нього прийде, він сам йшов і шукав тих, що є в потребі, за що неодноразово зазнав зневаги. На все мав одну відповідь: „Нехай Бог тобі простить, а ти за це пожалієш”.
Як священик, Йосафат надзвичайно старанно виконував свою життєву місію – проголошував Слово Боже. Йосафат розмовляв всюди, при кожній нагоді з усіми людьми, незважаючи на їх соціальне походження. Слова, що виходили з його вуст, мали на меті лише одне: єдність Христової Церкви.
Св. Йосафат Кунцевич на протязі трьох років виконував обов’язки архимандрита. В цей період був змушений багаторазово виїзджати до Вільнюса. Часто викликав його Митрополит до Новгорода чи до Рути, або він мусів відвідувати монастирі в Битені і Жировицях.
В неділю 12 листопада 1618 року Митрополит Йосиф Велямин Рутський висвятив Йосафата на єпископа з призначенням архиєпископом Полоцька.
На протязі п’яти останніх років свого життя Йосафат Кунцевич був архиєпископом Полоцька. Це була велика єпархія, котра простягалася майже на всю Білорусію. Будучи єпископом, він реформував монастирі та духовенство, вимагав від священників щоб відправляли Літургії принаймі в неділю і свята, періодичної сповіді. Для менш освідчених священників написав „Катехизм”. Поширював католицьку літературу, особливо ту, в якій детально пояснюються відмінності між православними і уніатами. Своїми релігійними супротивниками був названий „душехватом”. Місії, яким присвятив все своє життя, були причиною його мученицької смерті. Йосафат Кунцевич помер мученицькою смертю з рук релігійних противників у Вітебську 12 листопада 1623 року.
30 квітня 1624 року, ознайомившись з документами, які прислав Митрополит Йосиф Рутський, Конгрегація Пропаганди Віри подала прохання на беатифікацію Слуги Божого Йосафата Кунцевича. В 1643 році, 20 років після його смерті, Йосафат Кунцевич був проголошений папою Урбаном VIII Блаженним. Канонізація Йосафата Кунцевича відбулася щойно в 1867 році. Довершив її Папа Пій IX.