Створено: Понеділок, 08 березня 2010, 12:00
Ієромонах Северіян Бараник ЧСВВ

sw sewerian Ієромонах Северіян Бараник ЧСВВ

Северіян Бараник народився 18 липня 1889 року. Місце народження неві­доме. До Чину Святого Василія Великого вступив 24 вересня 1904 року в Крехові. Там, після закінчення новіціяту, склав свої перші чернечі обіти (16 травня 1907 року), а 21 вересня 1910 - довічні. Святу тайну священства прийняв на чужині 14 лютого 1915 року.
Після повернення на рідну землю його було призначено до Жовківського монастиря, до вогнища, де палало любов'ю Серце Христове і через «Місіонер» несло проміння тепла і світла до всіх закутків нашої країни. У школі катехит-ієромонах Северіян відкривав дітям очі на Божу любов. Окрім того, реда­гував дитячий журнал «Наш приятель», активно працював на парохії. Він очо­лював Марійське Товариство для молоді й ремісників, Товариство Апостольства Молитви гідної смерті, був настоятелем сиротинця, давав науки мона­хам та реколекції для вірних. Усюди та завжди він – сам радісна душа й ра­дість для інших. Він нікого не скривдив, нікого не образив, для всіх був привіт­ний, щирий, доброзичливий.


Та недовго втішалися діяльністю ієромонаха Северіяна у Жовкві, бо вже 1932 р. його призначили ігуменом монастиря ОО. Василіян та парохом цер­кви Святої Трійці в М.Дрогобичі, одному з важливих церковно-релігійних осе­редків Галичини. Як ігумена, отця Бараника чекало тут чимало труднощів і ра­дощів, однак, мабуть, ніхто тоді ще не думав, що саме в Дрогобичі закінчить­ся його життя, як і у перших віках християнства - мученицькою смертю.
З приходом на Україну «старшого брата» і його «визвольної» більшовиць­кої армії церковно-релігійне життя помітно завмерло назовні, хоча всередині воно ще більше скріпилося в своїй релігійній інтенсивності.
Незважаючи на важкі обставини, отець Северіян постійно енергійно пра­цював, давав реколекці'ї тощо. Для людей працював як монах-священик, все старався допомогти їм, щоб мали легший доступ до Бога.
Будучи великим приятелем молоді, ієромонах С.Бараник постійно цікавив-спортивним життям Дрогобиччини, він був також енергійним громадським діячем і членом Міської Ради
З приходом радянських військ у Дрогобич енкавеесівці заборонили ієро­монахам Баранику та Сеньківському виходити поза монастирську обитель, мотивуючи це вимогами військового часу. Вірні радили отцям якнайшвидше вийти з монастиря і перечекати гарячий час, але ієромонахи не хотіли цього слухати, відповідаючи: «Як нас не застануть, можуть на всіх помститися, кра­ще вже ми потерпимо». Вони висповідались і терпеливо чекали сподіваного. НКВС забрало їх до Дрогобицької тюрми 26 червня 1941 року- і більше живи­ми їх ніхто не бачив.
Два-три дні пізніше прийшли німці й дозволили людям шукати своїх рід­них на території тюрми. Те, що відкрилось людському взорові, було справ­жнім жахом. Розповідає пан Йосиф Ластов'як: «В кінці червня 1941 року фронт наблизився до Дрогобича. Більшовицька влада намагалась замести свої слі­ди. Я бачив позаду тюрми велику яму, яка була замаскована, присипана піс­ком і утрамбована катком. Коли більшовики відступили, прийшли німці, і лю­ди кинулися до тюрем, щоб віднайти своїх рідних. Німці впускали по декілька осіб на територію в'язниці - впізнавати замордованих рідних, а більшість лю­дей стояла під брамою. Я, бувши хлопчиною, біля брами нічого не бачив, тому відійшов набік і виліз на дерево. Був страшний сморід.., я бачив, як німці послали людей розгортати яму, яка була присипана піском. Яма була свіжа, бо люди її розгортали руками і витягували тіла замордованих людей. Біля ями був навіс, а під ним я побачив мертве тіло отця Северіяна Бараника ЧСВВ, що було дуже пошкоджене внаслідок тортур у в'язниці: тіло неприродно напухле, чорне, страшне лице, а батько пізніше розповів, що на грудях був також вирізаний хрест. Тіло о. Бараника я бачив на відстані 10-15 метрів».
Через кілька років після закінчення війни місцевий прокурор, оповідаючи П.Софії Морській про те, що діялось тоді в тюрмі та, зокрема, про отців розповів: «Одного з них зварили в котлі і дали їсти в'язням, інших закопували по шию в землю і ходили по їхніх головах».
Місце захоронення ієромонаха не є остаточно відомим, але численні свід­чення вказують на те, що він був похований разом з іншими у спільній «братській» могилі на цвинтарі по вул. М. Грушевського в М.Дрогобичі.