Drukuj

«ЛЮДИНА ПОСТІЙНО ПОВИННА РОБИТИ ЗУСИЛЛЯ, ЩОБ ПРОТИДІЯТИ СИЛАМ ЗЛА» Євангеліє від Луки 10, 25-37. Лука 10, 25-37.
В той час приступив до Ісуса один законник і, спокушуючи Його, сказав: Учителю, що мені чинити, щоб наслідувати життя вічне? А Він сказав до нього: В законі, що є написано? Як читаєш? Він же, відповівши сказав: Возлюбиш Господа Бога Твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всіма мислями твоїми; і ближнього свого, як самого себе. Сказав же йому: Добре ти відповів, роби це і будеш жити. А він, хотівши сам оправдатися, сказав до Ісуса: І хто є ближній мій? А Ісус, відповідаючи, сказав: Один чоловік сходив з Єрусалиму до Єрихону і попав між розбійників, що, обдерши його і завдавши ран, відійшли, оставивши ледве живого. А припадком сходив тією дорогою один священик і, видівши його, пройшов мимо. Так само і левіт, бувши на тім місці, прийшов, видів і пройшов мимо. Самарянин же якийсь, ідучи, прийшов над нього і, побачивши, змилосердився. І приступивши, обв'язав його рани, зливаючи оливу і вино, і посадивши його на свою скотину, привів його до гостинниці і доглядав його. А назавтра, виїжджаючи, вийняв два срібняки і дав гостинникові та сказав йому: Доглядай його і, якщо ти більше видаси, я віддам тобі, коли вернуся. Хто, отже, з цих трьох гадаєш є ближній тому, що попав між розбійників? А він сказав: Той, хто вчинив над ним милосердя. Ісус же сказав йому: Іди і ти роби так само.

«Люби ближнього свого, як себе самого...» (Лука 10, 27)

В перших часах християнської ери ця чеснота була прикметою всіх визнавців Святої Євангелії. Вона сіяла таким чарівним блиском, що навіть погани дивувались: «Дивіться, як вони люблять один одного!» Але нині важко знайти таку братську любов, бо люди забули цю Христову заповідь любови і живуть так, ніби цієї заповіді не існувало! В євангельського самарянина можна бачити всі ознаки справжньої любові до ближнього. Це була всезагальна любов. Він не розрізняв, чи побитий був належав до тієї самої віри, - для нього важливим було, що це -ЛЮДИНА, що потребує допомоги, бо лежить побита й покинута в рові при дорозі. Ця любов була милосердна.

Цю любов назвемо великодушною й щирою, бо самарянин перервав свою подорож, помазав рани побитого, перевіз його до найближчого притулку, віддав хворого під опіку й заплатив за його ночівлю й догляд. Ця любов була також повчальною , бо, як бачимо зі слів Спасителя, покладених у цю притчу, любов до Бога й до свого ближнього -нерозлучні.

Дуже гарно висловлюється Святий Августин: «Для ходи мусиш мати дві ноги, а коли хочеш дістатися до неба й бути з Богом, потребуєш обидві ноги: християнську любов до Бога й до ближнього свого. А коли, брате, бракує тобі хоч однієї ноги - любови до ближнього, - то будеш шкутильгати й не осягнеш мети своєї мандрівки». Любов до Бога й любов до ближнього - це два ручаї, що витікають з того самого джерела, це два дерева-двійняки, що живуть з одного й того ж кореня. А виявляємо цю любов до ближнього тим, що робимо для нього все, чого самі собі бажаємо, якщо ми ревно стараємось осягнути Царство Небесне.

Дорогі! Коли ми так міркуємо про Небесне Царство, то не зайво буде хоч коротко згадати про інше, неприємне місце, де знаходиться чимало грішників, що знехтували у своїм житті двома першими заповідями Ісуса Христа, які Він поклав у основу Свого віронавчання. Це місце - пекло. Пам`ятайте про нього, всі чесні й побожні, щоб обминути його, щоб Господь поміг нам витримати в добрі до кінця життя. «Будь вірний аж до смерті, і дам тобі вінець життя». (Одкровення 2, 10).

Для роздумів

«Чистота серця дана кожній людині. Людина постійно повинна робити зусилля, щоб протидіяти силам зла, — тим, що діють і зовні і зсередини, силам, які хочуть відірвати її від Бога. У серці людини йде постійна боротьба за правду і щастя. Для того, щоб отримати перемогу в цій битві, людина повинна звернутися до Христа. Вийти переможцем може лише той, хто укріплений Його силою...»
(Іван Павло II)