Чи можемо говорити з Богом? Чи створіння може говорити зі своїм Творцем? “Бога ніхто не бачив ніколи“ (Йо. 1,18). Філософи нам кажуть, що Бог є “трансцендентний”, поза людським досвідом. Святе Письмо нас учить, що Бог зовсім інакший від нас, Божі дороги – інші від наших. А Літургія співає про Бога, що Його не можна правдиво описати чи навіть уявити (“несказанний”), не можна Його охопити ні словом ні думкою, ні серцем ні умом (“незбагненний”), не можна очима людськими бачити (“невидимий”), неможливо осягнути Його нашими силами (“неосяжний”). Святі Отці говорять, що ідеї-поняття, які маємо про Бога, є нашими “ідолами” і не помагають нам розумом збагнути Його; можемо тільки подивляти Його, і подив цей помагає нам зрозуміти щось думкою про Нього. Отож, чи можливе для нас бути в якомусь контакті з Богом? Справді великанська віддаль відділює нас від нашого Бога!

Одначе, сам Бог виповнює цю віддаль. Нам неможливо було б з Богом говорити, якби сам Бог немов усунув цю віддаль, яка є між Ним і нами, і наповнив п любов’ю. “Бог так полюбив світ” (Йо. 3,16), тому створив його і нас. Він перший заговорив до своїх творінь, збудив у них сильне бажання піднестися понад звичайне людське існування та з’єднатися з ним. А св. Павло з захопленням каже, що ми маємо право казати Йому “Отче!” Отже ж, Господь дає нам можливість і навіть право, а з правом і обов’язок, говорити до нього, і це називаємо молитвою. Молитва – це слова, думки, почуття, що їх Бог розбуджує в наших серцях і які ми висловлюємо, щоб Бога прославити, подякувати Йому за Його любов до нас, перепросити за наші провини та просити про благополуччя і благодаті від Нього, особливо ж про силу сповняти Його волю.Розберім кожну з цих чинностей окремо.

Прослава

Вистане станути серед природи і глянути довкруги себе, щоб збудився в нас подив і питання: звідкіля ж усе це взялося? Наївно дехто каже, що матерія сама від себе постала зі співдії різних сил природи. Чи малюнок сам від себе малюється? Чи хата сама будується? Чи тварини самі себе створили? Бачачи лад у природі, доходимо до висновку, що той, хто створив її, мусить сам бути розумом всесильний; подивляючи красу світу, бачимо чудового Творця, бо краса – це Його прикмета, а Його твір – Його “ікона“, відбитка Його краси. Усвідомлюючи, що ввесь світ створений для нас, для всіх людей, щоб ми користали з нього, живилися ним, дбали про Нього – як не дійти до переконання, що той, хто створив усе для нас, є добрий, і ласкавий, і повний любови? Ось причини прославляти нашого Господа, Творця неба і землі. Так находять молитву поети і так вони своїми поезіями моляться. Нагадаймо Шевченка:

“Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... I не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

I сонце гріло, не пекло!”

„Мені тринадцятий минало”

Мало того. Нагадаймо, як сьогодні ми встали вранці, головно коли ж прокинулися не лінивими, а повними енергії до якогось доброго діла. Бог дарував нам ще один день творчого життя! Тому що він цього хоче, ми існуємо, і це підсвідомо відчуваємо. Є мільйони творінь на землі, і перед нами було їх багато, і все нові особи і речі починають своє існування, але ми – кожний і кожна з нас – маємо особливе місце в Божому серці. Він нас любить – так Ісус навчав! З яким завзяттям кидаємося до праці для того, хто нас любить! Бачимо зміст праці, ми хотіли б це тій особі сказати. “Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже!”

Подяка

Подивляючи все, що Бог зробив для нас, дякуємо Йому за все, що маємо від Нього – ні від кого іншого! Неважко знаходити причин до подяки Богові. Якби Бог цього не хотів, нас навіть не було б на світі! Дякуємо Йому за своє життя, здоров’я, здібнощі, батьків, родину, друзів, батьківщину, їжу, дім, успіхи – о, скільки можна було б вичислити дібр, якими користуємося в житті. Усе це – дари від Бога. „Дякую Тобі, Господи, за всі блага, якими Ти мене обдарував”. Це майже природний вигук, що сам виривається з уст. В устах нашого народу ця молитва живе постійно: „Богу дякувати!”, „Спасибіг!”

Перепросьба

Одначе, не йде все плинно в нашому житті. Ми хотіли б бути добрими, привітними, допоміжними, щедрими – так як Бог супроти нас. Але бачимо, що ми чомусь такими не є. I нам прикро. Не раз і гірко, і досадно. Не раз гніваємося, іноді не хочемо комусь помогти, не раз неправду скажемо, або осуджуємо інших, часом батьків чи виховників не слухаємося, іноді не працюємо, як належиться, не раз лихі пристрасті володіють нами, а не раз комусь кривду чи шкоду вдіємо. Хотілось би інакшими бути, перемогти свою неміч, своє себелюбство, але ж воно так важко! Що робити, до кого ж за поміччю підемо? Св. Павло це ж саме відчував: “Коли я хочу робити добро, зло сидить у мені... бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого розуму і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах” (Рм. 7,21.23). Кому це сказати? А сказати хочемо! Прагнемо! Це вже і є перепросьба.

Маємо когось, хто нас любить і розуміє, Він бачить наші немочі упадки, і він простягає свою руку – не на те, щоб нас знівечити, принизити, відкинути геть, але щоб – піднести, стерти наші сльози, очистити від злоби гріха, дати сили йти до добра. Це наш Бог, наш Отець, який любить нас і бажає лише нашого добра, порятунку. Тому зі щирого серця визнаємо йому наше зло, чи й лукавство – і це є перепросьба. Перепрошуємо Бога, перед яким ми зло вчинили, і нам стає легше; відчуваємо, що Він уже й не бачить наших провин. Він радіє, коли наші гріхи є болем для нас, значить, наші члени живі ще, і Він змиває наші провини, не хоче більше їх згадувати, бо Він розуміє наш біль. 3 любов’ю батька Він приймає нас, з любов’ю матері пригортає. Яка велика любов Його до нас, хоч наша – така маленька до Нього. „Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній)”.

Прохання

Чи бувало таке коли в нас, що ми щось дуже потребували, конечно хотіли мати і в нікого було просити. А хотілось би просити! I ми певні, що ніхто з людей нам не поможе. У проханнях і потребах находимо Бога і молитви до Нього. Чи ж Бог не знає всіх наших потреб, не бачить того, що нам бракує? Чи Господь нам не помагає, навіть, якщо ми не просили про те, чи й не знали, що Він помагає і бачить нашу потребу? Бог напевно бачить і знає всі наші потреби і болі, а, однак, Ісус хоче, щоб ми просили Його. Просьба – це наша нормальна життєва потреба. Про що нам просити? “Шукайте перше царства Божого і справедливости його” – каже нам Спаситель (Мт. 6,33). Ось про що нам просити – про Боже царство, а це означає, щоб у всьому діяв Бог. Бож у ньому – проповідував Павло – ми “живемо, рухаємося й існуємо“ (Ді. 17,28). Коли молимося, щоб усе сталося, як того хоче Бог, тоді можемо бути певні, що все вийде якнайкраще. Інакше й не могло б бути. Залишається ще багато питань: Чи Бог вислуховує кожну молитву? Багато разів просимо про щось, а здається, що нас не вислухано. Без сумніву, не розуміємо багато складних подій і обставин у нашому житті і Господь справді часом не дарує того, що ми просили. Але знаємо, що Бог нас любить, і це вистачає. Він бачить цілість нашого життя, знає, що найкраще нам допоможе в нашому житті, а ми бачимо тільки малий відтинок нашого буття. Ісус нас учить, як молитися: коли він перед смертю молився і просив свого Отця, щоб віддалив від Нього чашу терпінь, додавав до своєї просьби слова: “Одначе, не як Я бажаю, але як Ти” (Мт. 26,39). Ось як молитися: прохати, щоб у всьому була Божа воля! А такої молитви не може Бог не вислухати! Напевне вислухає! “Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

“Моліться без перестанку”

(1 Сл. 5,17)

Пам’ятаймо про молитву щодня, а пересадою не буде сказати – і щохвилини! Нехай не мине день, у якому ми не піднесли б свого серця, своєї думки до Бога. Уранці, коли пробуджуємося, прославмо свого Творця і Спаса, подякуймо Йому, що дав нам щасливо ніч перебути і збудитися до нового дня; перепросім Його за гріхи минулого життя, а й за людей, що ніколи не моляться до Нього; і попросім Його, щоб навчив нас жити сьогоднішній день, так як Він хоче. Будьмо щедрі, молімся і за всіх людей, в першу чергу за нашу родину, нашу Церкву й нарід, за друзів, за тих, кого стрінемо сьогодні, за всіх, що молитви потребують.

Під час дня стараймося завважити Божу присутність і Божу дію в нашому житті і в подіях сьогоднішнього дня. Часто підносім думку до Бога: „Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!”. Особливо перед їжею і по ній – прославмо нашого Господа і подякуй Йому, що годує нас і береже. Коли виходимо з хати, просім Його про щасливу дорогу, щоб Він охороняв нас від усякого зла, особливо ж від гріха. Добре нам повелося, щось гарного трапилося – прославмо Бога за це; щось нещасливого сталося – прославмо Бога і за те, і просім у Нього допомоги знайти Божу волю в усьому. Уміємо приймати від Бога добрі дари, зуміймо приймати й те, що боляче – але без нарікання, з широким серцем.Покажім Богові, що ми Його любимо, навіть, коли нам щось не повелося, коли ми щось утратили.

Увечорі, перед сном, прославмо Бога за день, який проминув, подякуймо за все, що в ньому сталося, перепросім за наші провини і недбалість та просім, щоб завжди й у всьому Божа воля здійснювалася.

Молитва може складатися з різних висловів, але одне є основне: молімся зі щирістю й любов’ю, “в Дусі і правді” (Йо. 4,23). Даруймо Богові своє серце! Часом воно й важко молитися – але навіть наші зітхання Бог приймає як молитву, коли виявляємо Йому свою любов. Не важне тут, яку форму вживаємо чи які слова, а радше скільки ми серця, думки й уваги кладемо в молитву. I не звільняймо себе від молитви, кажучи, що не вміємо молитися. Художник учиться малювати, малюючи і вправляючи щодня. Так і кожний з нас учиться молитися – молячися. Тому “вгору піднесім серця” і з великою любов’ю та довір’ям молімся до Бога.

Заклик серця у молитві

О, Боже мій!

Хочу любити Тебе

не тому, щоб осягнути вічне небо,

і не тому, щоб оминути пекло;

люблю Тебе саме тому, що

Ти – мій Господь,

Ти – моє все.

Дозволь мені

воздавати Тобі,

і не чекати нагороди;

боротися за Тебе,

і не дивитися на рани;

працювати для Тебе,

і не чекати заплати,

в тім переконанні, що

служу Тобі,

мій Боже.