Люди

bВісім років тому 20 березня 2002 року Божого відійшов від нас отець Йосафат Тадей Осипано, ЧСВВ.

Отець Осипано залишав по собі багато гарних спогадів. З усмішкою на обличчі згадують отця ті, які знали його ближче.

«Був він працьовитим, щирим і відвертим, дбав про нас і наших дітей…»

Отець Йосафат Осипанко першим, з-поміж монахів Василіанського Чину, у 1976р. розпочав свою місію у парафії Чесного Хреста у Венґожеві, і працював до 1982р. Про свою працю, події, а також про життя українців, отець Осипанко щиро і ретельно записував у «Хроніці». Завдяки цій хроніці до сорокалітнього ювілею парафії у Венґожеві було створено документальну виставку, яка відображує історію творення парафії та її культурне життя. Add a comment

Отця Осипанка я пам’ятаю тільки трошки. Коли мама і тато мали якусь справу у монастирі в Венґожеві, я бігла до кімнати отця Осипанка. Там ми бавилися, жартували. Отець садив мене на коліна і розповідав різні історії. Вперше про Адама і Єву я дізналася від нього. Пам’ятаю, що ніколи не могла сказати «Осипанко», завжди у мене виходило «Розсипано». Отець сміявся і казав, що не розсипається. У нього завжди були фрукти і цукерки або шоколадки для мене.

Add a comment

СпогадЧастина 3

(текст подано мовою оригіналу з незначними поправками)

В 1957 році були вибори до Сейму. Add a comment

СпогадЧ а с т и н а 2

(текст подано мовою оригіналу з незначними поправками)

Без яких небудь пригод пережив 1956 рік.
В четвертій декаді року в нашому повіті пішов рух в справі організації культурно-освітньої праці між українським населенням. Було зібрання повітової Ради в Кентчині. Рівнож, в тім році почав виходити в Варшаві часопис «Наше слово», видаване Українським Культурно Освітнім товариством УСКТ.

Add a comment

Спогад «До тебе, рідна Україно, я простягаю руки»

Під таким заголовком подаю цей листок спогадів. Цими словами починається не один дрібненько списаний лист паперу. Ці листочки – це щирі та повні любові і патріотизму спогади, на жаль уже покійного, Степана Назаровця з Журавець. Свою другу половину життя пан Степан прожив у Венґожеві на Мазурах. Там і похований на міському цвинтарі. Я дуже завдячую Пану Степану за розповіді про село, про традиції, пісні, а навіть мальовані плани з усіма присілками, дорогами, хрестами та хатинами колишніх журавчан. Дякуючи цьому ми з дітьми з пункту навчання української мови у Позезджі поставили чудову п’єсу під назвою «На Великдень у Журавцях». Своїми записами пан Степан щиро ділився. Тому, в знак пам’яті про нього, ділюся ними з Вами. Гадаю, що пан Степан був би цьому радий. Add a comment

СПОГАД «ПОВОРОТ»

18.III.1955р.

Дня 19 березня, о годині першій, приїхав поїздом з Берегова до Кенчина і не чекаючи ранку пішов прямо через місто, пригадуючи дорогу ще з перед 7 років. Міста не знав був лише в ньому один раз в 1948 році, в січні, і то лише зобачив малу частину.

Не зважаючи, що була досить темна ніч, пішов прямо дорогою засипаною снігом в сторону Борків. Чимскоріше хотів бути в дома, зобачити якнайскоріше родину. То була лиш одна думка, що буде далі в тій хвилині мене не інтересувало.
За Кенчином зійшов з дороги, щоби прямо через поле дійти до хати, але через то мусів оминати різні рови і межі, аж почав блудити. І щойно над ранком міг привитати рідню. (…) Add a comment

МІЙ СЕРДЕЧНИЙ СПОГАД ПРО ГРИГОРІЯ КОЧУРА Маємо тепер Різдвяний час. Добрий час на радість і колядування. Буває, що 7 січня, якраз на Різдво Христове народжуються діти, інші, якраз на Свята – бах ! і захворіли ... Інші в Різдвяний час помирають, щоб навіки жити в наших серцях.

В половині грудня, перед Різдвом відійшов у Вічність Григорій Кочур. Сталося це 15 років тому. Add a comment

- Однак у 2005 році Ви залишили Київ і виїхали до свого монастиря у Варшаві.
- На жаль, ті всі праці мені коштували дуже багато здоров’я. Це було багато заходів і переживання, так що приходили хвилини, коли я вже думав, що дістану інфаркт. І саме з огляду на моє здоров’я я поїхав на довшу відпустку до Варшави, де розпочав лікування, перебував у санаторії, відбув довгу реконвалесценцію. Все це тривало три роки.
- Дякувати Богові, лікування пройшло успішно. В міжчасі в структурах нашої Церкви багато змінилося. У Києві замешкав Блаженніший Любомир з цілою Консисторією, а Ви в 2009 році отримали нове призначення.
- Я став єпископом помічником Владики Стефана Менька, Екзарха Донецько-Харківського і житиму у Харкові.
- Харків це місто далеко на сході, не всі мали змогу його відвідати. Скажіть, будь ласка, кілька слів про саме місто.

Add a comment

- Так, Ви закінчили одне чотироліття протоігуменського служіння і розпочали друге, але його вже не закінчили, бо стали єпископом.

- У травні 1994 року я, разом з Владикою Юліаном Гбуром, був проголошений єпископом помічником до Львова. Я ще мав час на потрібні приготування, бо треба було полагодити візу і багато іншого. Тоді послом України в Польщі був покійний уже п. Теодосій Старак, в якого я ще радився, як мені їхати в Україну. Пізніше по мене приїхав п. Любомир зі Львова. Ми запакували моє "майно" у дві валізки, і так я поїхав в Україну. 12 липня в соборі св. Юра у Львові відбулась моя хіротонія, а святили мене покійний Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, владика Іван Мартиняк та покійний владика Мирон Дацюк із Канади. Add a comment

- І в кінці, після студій Ви повернулись до Польщі, де чекали Вас нові завдання.

- Мій римський розділ закінчився у 1986 році. Я приїхав до Варшави, де протоігуменом був о. Мелетій Білинський. Спочатку я мав бути магістром новіціяту, тому що студіював богослов’я духовності. І я навіть трохи підготовлявся до того, студіював і читав про новіціят, як він повинен виглядати. Але сталось інакше. Людина планує, а Господь Бог робить своє. І тоді я пішов до Венгожева, де мене призначили настоятелем василіанського монастиря. Там вислали мене разом з о. Тимотеєм Фешом, а на місці були вже отці Богдан Крупка та. Мирослав Підлипчак.

- Але крім настоятельства, Ви мали також душпастирські обов’язки. Add a comment