Bazylianie

Тема тижня

І от один із них, законовчитель, спитав його, спокушаючи: Учителю, котра найбільша заповідь у законі?

Він же сказав до нього: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь.

А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого.

На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються. (Мт 22, 35-40)

 

Цей уривок з Євангелія добре відомий усім, хто хоч трішки цікавиться Біблією і євангельськими засадами. Але саме тому, що він видається нам так добре відомим, не завжди завдаємо собі труд уважно вчитатися в цей текст. А коли в нього прискіпливо вчитаємось і проаналізуємо, то виявиться, що він породжує ряд запитань, на які немає простих відповідей.

У тексті перехрещуються дві площини, два рівні, на яких Ісус говорить про любов: любов до Бога і любов до ближнього. На цьому власне перехрещенні і постають питання.

Ось бо Ісус Христос каже любити Бога УСІМ серцем, УСІЄЮ душею, УСІЄЮ думкою. Тим самим вказує на всеобіймаючу любов, яка не залишає місця на інші види чи напрямки любові. Коли, отже, все своє серце віддам Богові, то чи може залишитися в ньому місце на любов до чогось іншого, на любов до створінь, на любов до інших осіб поза Богом?

Що сказати, наприклад, про любов хлопця, який відчуває, що ЦІЛИМ серцем полюбив дівчину? Або про любов матері-батька, які УСІЄЮ душею люблять свою дитину? З життєвого досвіду знаємо, що в серці віруючої людини може з'явитися конфлікт, який деколи веде до нехтування Божих законів, а навіть - до відкидання Бога задля любові до другої людини, до ближнього. Це ж бо християни живуть у несакраментальних «подружжях», у цивільних судах домагаються розлучення подружжя, - а все це, як твердять, - "задля любові". А коли любов Бога стає на перешкоді - як їм здається - любові до людини, вони готові й зовсім Його покинути. Це ж проблеми, з якими зустрічаються люди віруючі: які моляться, ходять до церкви. Чи одна любов може заважати іншій? Дасться це розв’язати?

 

Ряд запитань народжується також в іншій площині – на перехрещенні любові до ближнього і до себе самого. На перший погляд, все тут видається простим: люби ближнього твого, як себе самого.

Але, що означає - любити себе самого? Де проходить ота тонка межа поміж любов’ю до себе, про яку говорить Ісус, а себелюбством, егоїзмом? Чи, відповідно, егоїстичні постави не можуть впливати на неправильне формування любові до ближнього, яка може прийняти форму «егоїзму удвох», чи егоїзму в якомусь дещо ширшому, але закритому гуртку? Чи не на таких підставах можуть утворюватися різного роду т.зв. шайки, кліки, банди? Як тому протидіяти? Як визначити ту любов до себе самого, яка стимулює розвиток справжньої, здорової любові до ближнього?

 

Буду вдячний за Ваші думки.

Якщо комусь простіше, нехай пише польською мовою.

Add a comment

Роздуми над Мт 22, 1-14

Чергова притча про Царство Небесне.

Цим разом вона про те, що люди мають це Царство … глибоко «десь». А, може, й ще далі.

Оце, приходить на світ Син Божий і запрошує нас до Царства Отця свого – до Царства Небесного.

Тільки - кому воно й навіщо потрібне?

От, якби Ісус сказав: «Ходіть! Кожному з вас дам мільйон золотих!», - це була б цілком інша справа! Тоді б побігли за ним, перемагаючи і біль і втому, і кричали б аж до хрипоти: «І я - теж! І я - твій учень!». А якесь -там … «Царство Небесне»? Це - байки!

І кожен пішов до того, що не є байкою, і що - дуже реальне й конкретне: «пішли собі: хто на власне поле, хто до свого крамарства», - ось зайняття варті уваги! Знайшлись ще й такі, які для власної приємності, а може й просто - з нудьги, а може - щоб осмішити того, хто запрошує: «схопивши слуг, познущалися з них і повбивали».

Дурні. На що ж вони розраховують, глузуючи з сильнішого за себе?! Дурні … А ми, часом, не дурні? Насміхаємось, глузуємо, знущаємось …

Як же там було у притчі? Ага! Почали брати на обід (до Царства Небесного) та ще й усіх, кого знайшли: «кого тільки спіткали – злих і добрих».

Добрих? Згода! Але чому - злих? Яким же то «правом»?

Нормальним правом, яке вводить у світ Ісус Христос – правом прощення гріхів: список присутності в Царстві не має ж елітарного характеру! Він - не закритий, а через Хрест Ісуса Христа - відкритий для кожного.

Помандруймо, отже, під Хрест Господній, щоб збагнути: чому-то в нашій притчі одного з гостей … викинули геть.

Біля Христа, як відомо, розп’ято ще двох розбійників. Один з них - насміхався з Ісуса і не отримав прощення. Другий - визнав свої гріхи. Обоє - були колись злими людьми. Але й обоє - були біля Спасителя, ось-ось біля воріт Царства Небесного. І один з них - залишився з Ісусом. А другий - був невдячним: насміхався, вважав Ісуса дурнуватим, бо дав себе спіймати і вбити …

Постава останнього - це й є постава того, якого в нашій притчі викинули із світлиці. Він злегковажив господаря, бо той видався йому простаком, що задурно роздає свої добра незнайомим. Викинутий бідолаха теж був неспроможним до вдячності, подяки, розкаяння. Не зрозумів поваги ситуації, не зрозумів, що доступає вивищення, на яке нічим собі не заслужив: «Не був убраний у весільну одіж» …

І ще - слово про «одіж».

Багато коментаторів каже, що ця «одіж» - це добрі діла. Може й так.

Я, однак, читаю, що запросив «злих і добрих». «Злих» - тобто було їх - багато. А викинули ж лише «одного». Це означає, що інші злі все ж мали потрібну одежу - зрозуміли добро, яке їм вчинено і розкаялись …

Зрештою, нічого не сказано у притчі про те, чи той - якого викидали - належав до тих добрих, чи до тих злих …

Подумаймо, отже, над двома справами:

  1. Що для мене означає Царство Небесне? Чи приймаю я запрошення до цього Царства? Що я готовий посвятити для нього?
  2. Як себе оцінюю: я - добрий, чи злий?

Як себе не оціниш - тебе запрошують до Царства! Там на тебе чекає місце. Можеш себе цього місця позбавити і своєю ароганцією, і впертістю, і погордою, і невдячністю. Але - без огляду на те, що накоїв у цьому житті - коли приймеш Божий дар з вдячністю, коли Божа доброта сокрушить твоє серце і покаєшся – не будеш відкиненим від Божої трапези.

Add a comment

Притчу про виноградарів-убивць (Мт 21,33-42) Ісус розповів, маючи на увазі книжників і фарисеїв: «Первосвященики та книжники ... зрозуміли, що проти них сказав цю притчу».

Ісус точно б'є в слабий пункт багатьох духовних провідників: людей трактують - як свою власність, замість віддати їх Богові - загарбали людські уми й серця для власної користі. Між Богом та людьми поставили щільну стіну – себе. Це - не лише історична проблема давніх фарисеїв і книжників, але й сьогоднішня небезпека для священиків та єпископів.

Це також тема численних роздумів мислителів й письменників, з яких найбільш відомі, правдоподібно, знайдемо у творі Ф. Достоєвського «Великий Інквізитор».

Річ наче б і ясна, і зрозуміла. Можна закрити тему? - Можна. Так само, як можна використати цю притчу, аби дорікати Церкві надмірними формалізмом, юридизацією, закостенінням ...

Add a comment

 

(роздуми над Мт 19, 16-26)

 

Oдин приступив до нього [Ісуса]»

О, знаю я таких «знатних» (пор. Лк 18, 18) юнаків, що то прибігають до храму і стають навколішки (пор. Мр 10, 17).

Молодий і багатий? - Розпещене щеня, якому багатий батько на все дозволяє. Синочок хоче новий автомобіль? – Прошу. Синочок хоче побавитись? – Летить в Америку.

Все має, а нічого не робить.

А, як не татко … вкрав?

Як же хлопчина у двадцять пару років може бути мільйонером? – Накрав!

Ще й безсоромно приходить до церкви і показує, що то - не він.

А, який-то побожний? Ой-ой-ой, що б ти не ... - сам знаєш.

І ще - священики ласяться біля нього, – чекають, що відкриє гаманець.

Мерзота.

А Ісус просто почав з хлопчиною приємну розмову: безпристрасно, зичливо, щиро.

Add a comment

Живемо в такий час, коли взаємне прощення не в моді.

У щоденному житті найчастіше стикаємося з людьми, які хизуються своєю хитрістю, зарозумілістю і непошаною до інших. У людських взаєминах часто відчуваємо зверхнє ставлення один до одного. Образа й несправедливість, які зазнає сьогодні людина – стають лише нагодою для помсти й наруги над іншими.

Іменуємо себе християнами, які мали б - слідуючи за Христом - любити один одного і прощати взаємні провини. Але насправді таких людей небагато, про що свідчать і політичні чвари, і честолюбство, й ненажерливість, - які штовхають людину використовувати всіх і все для особистого задоволення.

Add a comment

У найближчу неділю в наших церквах почуємо уривок з Євангелія, в якому розповідається про оздоровлення Ісусом Христом одержимого злим духом юнака (Мт. 17, 14-21).

Спочатку один чоловік звертається з проханням оздоровити свого сина до учнів Христа, але вони не справляються з хворобою. Батько вірить у Господа й шукає порятунку в Ісуса. Ісус виганяє біса й хлопець тієї ж миті одужує.

Учні вже опісля й на самоті звертаються до Вчителя: «Чому ми не могли його вигнати?»

Add a comment

У Святому Євангелії є наступне оповідання, яке подаю в скороченні:

Одного разу Ісус велить своїм учням сісти в човен й відплинути в напрямку Капернаума, а Сам йде на гору молитись. Учні пливуть Генезаретським озером дуже довго й ніяк не можуть дістатися другого берега через сильний супротивний вітер. Побачивши, що веслуючи учні дуже потомилися, Ісус рушає до них по морю. Ті, зауваживши постать, що наближається по воді, лякаються. Ісус мовить до учнів: «Будьте мужні - це Я, не бійтеся!» Тоді Петро озивається до Нього: «Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до Тебе!» Ісус відповідає: «Іди!» Петро виходить з човна, йде по воді і приходить до Ісуса; але в останню мить з огляду на сильний вітер лякається, починає потопати й скрикує: «Господи, рятуй мене!» Ісус зараз же простягає руку, підхоплює Петра й мовить до нього: «Маловіре, в чому засумнівався?!» І додає: «Не бійтеся: Я - з вами!»

Add a comment

Ісус сказав апостолам: "Дайте ви їм їсти..." (Мт. 14, 16)

Дорогі читачі!

Христос, мандруючи ізраїльською землею, навчав людей. Вони слухали Його годинами, а то й цілими днями. Слухали уважно й терпляче.

Христос і сьогодні навчає нас за посередництвом своїх апостолів, священиків та катехетів. Навчаючи, чекає на кожного грішника; прощаючи гріхи, насичує духовною поживою. Як справжній добрий пастир постійно дбає й про хліб на щодень для кожної вівці свого стада.

Add a comment

Дорогі читачі!

Задумаймось над ситуацією людства часів Ісуса Христа і порівняймо її із сьогоденням.

Відомо, що Христос - це друга Божа Особа, що Він - посланий Отцем на відкуплення людства з неволі.

Тодішні співвітчизники хоч і називали Ісуса пророком, месією, однак спочатку вважали Його виключно політичним провідником, який прийшов з метою визволення Ізраїлю від окупації чужинців.

Add a comment

 

Сьогодні живемо в суспільстві, яке все більше забуває, що гріх не тільки існує, а й плодоносить: всякою злобою, ненавистю, заздрістю та браком любові до ближнього. Багато хто через втрату почуття своєї гріховності, а тим самим й самої свідомості існування гріха, думає, що жодної потреби в сповіді - немає.

У святому Євангелії від Матея, яке читатимемо наступної неділі (Мт. 9:1-8), Ісус Христос, побачивши розслабленого, сказав йому: «Бадьорся, сину, твої гріхи відпускаються».

Add a comment