Bazylianie

Тема тижня

Час приготування до Різдва, яким є Різдвяний піст або, як ми його ще називаємо, Пилипівка, - це час особливого очікування і приготування. Внутрішній зміст цього посту - це ідея очікування приходу Спасителя, і ідея внутрішнього приготування до цього приходу. Це нагадує нам немов старозавітні часи, коли вибраний народ очікував на прихід Месії і жив цим очікуванням. Про це також говорить наша літургійна традиція, - адже саме в цей час вшановуємо пам'ять старозавітних пророків, які писали про прихід Спасителя, а також праотців, - тобто тих праведників, що жили до народження Христа і готували його прихід своєю вірою, а заодно - своїм праведним богоугодним життям виражали цю свою вірність Божій Обітниці. Тому час Різдвяного посту має такий таємничий вплив на наше духовне життя: ми відчуваємо в душі оце «очікування» і хочемо приготувати своє серце до Різдва Христового так, щоб якнайкраще пережити таїнство Воплочення і пізнати його глибокий зміст.

В контексті цього хочу запропонувати для наших роздумів, а також, можливо, й дискусії таку тему, яка досить влучно вписується в час Пилипівки, а саме – доброта, не якась звичайна зовнішня чи вимушена доброта, але доброта, як одна з божественних чеснот, яка прикрашує душу тієї людини, котра живе Богом. Кожна така чеснота відображає подобу божу в тій людині, яка наслідує Христа і уподібнюється чеснотами до Бога. Той хто внутрішньо готується до Різдва звертає увагу на те, що треба би було змінити на краще у своєму житті. В часі Пилипівки маємо таке гарне свято св. Миколая – свято, яке також вже якби «настроює» нас на Різдво. І тут, немовби витягуючи нас з сірої повсякденності і заклопотаності, це торжество спонукує нас згадати про таку, в певній мірі забуту нами, чесноту доброти. Дитяча радість і очікування подарунків від св. Миколая, дитячі пісні і віршики на честь цього великого святого Церкви, - все, це та інше, створює в душі настрій доброти, лагідності, чуйності і уваги до іншого. Тому, в це свято, в різних парафіях стараються завітати з подарунками і до тих дітей, яким бракує батьківської присутності (сиротинці, чи дитячі будинки), і до самотніх людей похилого віку (будинки престарілих, чи вдома), і до хворих (вдома, чи в лікарні). І тут ми бачимо тих, яких не зауважуємо на щодень. Але ж, чеснота доброти має бути повсякденним правилом практичного християнського життя. Тому й св. Павло нагадує у своєму посланні "До колосян": Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність… (3, 12). Тому в час Пилипівки варто звернути увагу на своє життя і поведінку відносно інших саме в світлі цих чеснот, адже Божа до нас доброта, про яку св. Павло так гарно пише (Єф 2, 7), і яку ми споглядаємо в таїнстві Різдва, повинна стати багатством, яким ми повинні щедро ділитись з іншими, і яку повинні помножувати у світі.

Один християнський письменник в контексті роздумів про Пресвяту Євхаристію писав, що міра любові вимірюється мірою дару, що його той, хто любить, дарує тому, кого любить. В Таїнстві Євхаристії Христос дарує нам не щось, але самого себе, - сам є даром для нас, скарбом, яким збагачує нас на дорозі до життя вічного. Те саме можна сказати й про доброту, яка є практичним проявом любові: міра доброти вимірюється мірою дару. Найвищим виявом любові, за словами самого Спасителя (див. Йо 15…), є здатність пожертвувати найдорожчим – своїм життям заради іншого. Не кожну людину життя ставить в таку ситуацію, коли треба пожертвувати - в стислому розумінні цього слова - своїм життям для іншого, - це є виняткові і поодинокі випадки. Але, кожен з нас може жертвувати своїм життям заради іншого в повсякденних ситуаціях і, на перший погляд, в речах малих. Жертвувати собою, наприклад, означає присвятити свій час іншому, відклавши свої справи, а й не один раз - відмовившись від своїх планів (та ще й так, щоб про це ніхто не знав). Навіть уступити в чомусь своєму ближньому в ущерб собі (аби іншому було краще). А й, навіть такі, здавалося б, незначні речі, як подарувати комусь посмішку, чи потішити добрим словом, увійти в чиюсь ситуацію, добре подумати і - дати пораду. Все це деколи вимагає від нас в певній мірі духовного труду й самозречення. Вміти співчувати горю чи терпінню іншого, коли нас це горе безпосередньо не стосується, або вміти радіти успіхам і щастю іншого, коли це щастя чи успіх, зазвичай, викликає заздрість, хоч навіть і маленьку, – усе це свідчить про доброту нашого серця. Вміти поспівчувати, підказати, порадити, пояснити, терпеливо вислухати, допомогти.

Одного разу святого Антонія Великого запитали учні: "Отче Святий, хто є добрий?" - Святий відповів: "Добрим є тільки один Бог". Тоді учні запитують: "А хто з людей є добрий?" - І відповів їм святий: "А з людей той добрий, хто є з Богом". Те саме можемо віднести й до християнської любові: Хто найбільше може любити? - Той, хто є з Богом, бо Бог є джерелом нашої любові. Бути добрим – це подвиг, на який здатний той, хто живе в злуці з Богом, бо доброта – це плід Духа (див. Гал 5, 22), плід дії Божої благодаті в нас.

Add a comment

Nawet mieszkając w klasztorze nie sposób nie dowiedzieć się, że w życiu politycznym w różnych krajach, w tym w Polsce i na Ukrainie, dochodzi do wyjątkowo niesmacznych i prymitywnych gier okraszanych niewybrednymi wypowiedziami. Nie jest to rzecz szczególnej wagi dla zakonnika. Patrząc z perspektywy klasztoru można tylko z pobłażaniem zapytać tych, którzy silą się na bycie „kimś”: „Cóż masz, czego byś nie otrzymał?” (1 Kor. 4, 7). Albo przywołać słowa Jezusa wypowiedziane do Piłata: „Nie miałbyś żadnej władzy nade mną, gdyby ci jej nie dano z góry” (J 19, 11).

Niepokoi zupełnie co innego. Okazuje się, że do walki staje chrześcijanin przeciwko chrześcijaninowi. I właśnie to boli naprawdę. Przez chrzest wszyscy należymy do Cerkwi, wielkiej rodziny, gdzie słusznie nazywamy siebie siostrami i braćmi. Jednak w życiowym zamieszaniu gubimy świadomość, że druga osoba, ten który stoi obok mnie, jest moją siostrą, lub bratem. Każdy, bez wyjątku każdy. A ten fakt do czegoś jednak zobowiązuje.

Czy problem polega wyłącznie na zwykłym zapominaniu i emocjach, które czasem biorą górę nad racjonalnym myśleniem? Ile osób tyle odpowiedzi, bo przecież dotyczy to każdego z nas.

Przyjrzymy się bardzo przenikliwej analizie podanej przez Apostoła Jakuba:

„Skąd się biorą wojny i skąd kłótnie między wami? Nie skądinąd, tylko z waszych żądz, które walczą w członkach waszych. Pożądacie, a nie macie, żywicie morderczą zazdrość, a nie możecie osiągnąć. Prowadzicie walki i kłótnie, a nic nie posiadacie, gdyż się nie modlicie. Modlicie się, a nie otrzymujecie, bo się źle modlicie, starając się jedynie o zaspokojenie swych żądz” (Jb 4, 1-3).

Żądza. Człowiek opanowany żądzą i zazdrością ani nie osiąga prawdziwych sukcesów, ani nawet nie potrafi się modlić. Nie widzi nic oprócz swoich nieposkromionych pragnień. Nie widzi jak sam się zachowuje, nie widzi że druga osoba to siostra lub brat, nie widzi nawet samego Boga. Tylko żądza, która przyciąga całą uwagę, krzyczy i wrzeszczy domagając się bezwzględnego zaspokojenia. Bez względu na cenę i bez zastanowienia: „czy naprawdę muszę”?

Add a comment

Дорогі друзі, мати добре сумління означає, що ми щиро намагаємося пізнати те, чого Бог від нас бажає і щиро намагаємося робити те, що Він дійсно бажає. Без цього намагання не може бути доброго сумління. Людина, яка знає, що вона робить це зусилля, має добре сумління. Такій людині Бог дає Свій мир. Інші люди можуть відволікати себе земними справами та інтересами, але вони не мають внутрішнього миру, який дозволяє людині залишитися спокійною навіть перед обличчям смерті.

Коли ми будемо молитися до Бога, вірмо, що отримаємо Його святу допомогу. Найголовніше, щоб ніколи ми не уникали пізнати Його святу волю, ані нехтували нагодою йти за нею у щоденному житті. Можемо знайти трохи менше приємності, коли підемо за Його волею, але радітимемо Його миром, який перевищує всяку приємність. Якщо б ми коли-небудь стали самолюбними, нехай наша совість турбує і набридає нам доти, доки не повернемося до Бога. Все це для того, щоб мати гаряче бажання зростати в чеснотах правильного порядку. У цьому нам потрібно завжди підпорядковуватися Божому закону, який є для людини не наказом, а дороговказом, дорогою до внутрішнього щастя і миру, дарованого Богом.

Add a comment

Дорогі друзі, всі ми знаємо що людські істоти слабкі. Багато людей думає, що вони міцніші за інших, але це неправда. Часами говорять, що обставини створюють людські слабості, але й тут не цілком правильне твердження. Обставини просто показують, чим людина насправді є. Ми повинні знати, що людська воля є слабкою, а наші, людські бажання є міцними. Найголовніше в житті людини не повинно бути надто важко визнати факту існування слабкості.

Погляньмо, як часто ми стурбовані, якоюсь дрібничкою! Часом вирішуємо стати кращими. Одночасно із цим приходить невелика спокуса і постанова кудись зникає. Саме тоді коли думаємо, що ми у безпеці, коли найменше цього сподіваємося, знаходимо себе придавленими найменшою спокусою. Ненависні уявлення навально атакують нас й не залишають у спокої.

Перед тим, як почнемо серйозно дбати про самовдосконалення, ми обов’язково повинні переконатися в його необхідності. Погляньмо, які ми слабкі, і часто змагаємо до негідного. Постановляємо чувати, молитися, а через годину поводимося так, наче б нічого не постановляли. Ми дуже слабкі і непостійні. Тому єдина правильна думка про себе – упокоритися і відкидати надто високі думки про себе.

Бог шанує нас тільки за те, чим ми намагаємося бути. Коли ми не хочемо бути грішниками за це Бог нас сильно любить. Пам’ятаймо, що тільки з Божою допомогою ми здатні зробити будь-який тривалий поступ. Знанням, яке Він дає нам через Свою святу Церкву, і силою, яку Він дає нам у Своїх Святих Тайнах, можемо жити святим життям, незважаючи на наше невтомне нижче «Я», що є в нас.

Молитва:

Любий Господи, Ти добре знаєш нашу нікчемність і слабкість. Змилуйся над нами. Витягни нас з болота нашого «Я», щоб ми не застрягли у ньому навіки. Поглянь на труди й випробування в нашому щоденному житті, і стій у нашому змаганні зміцнюючи нас в постановах до кінця життя. Амінь.

Add a comment

Дорогі друзі, якщо б людина спрямувала своє бажання згідно з Божою волею, мала б Його у своєму серці то винесла би багато святих уроків з подій щоденного життя. Кожна людина прямує до щастя. Найбільше щастя це перемогти гріх і бути з Богом, мати Його у своєму серці. Коли роздумуємо про щастя – звертаємо увагу на стан людини, для якого характерні переживання внутрішнього вдоволення власним буттям, повноти і осмисленості свого життя, відповідності досягнутого життєвого значущим цілям і мріям. Нажаль люди сьогодні не живуть просто, хапаються за багато справ і тонуть у безлічі турбот. Хочеться бути щасливим, а тут турботи, переживання. Не забуваймо про те, що людина щаслива - це та, яка цілий час відірвана від зла. Як би там не було - все-таки треба змагатися і перемагати негаразди. Віра найкращий приятель людини. Щоб там не говорити, Божий план спасіння і ощасливлення людини все-таки довершується через віру. Людині потрібно мати віру в інтелігентного і мудрого Творця – Бога. Читаємо у Святому Письмі: «Той хто до Бога приходить, мусить вірити, що Він є. А тим хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6)

Дорогі друзі, пам’ятаймо, що в житі людини, яка прямує до Бога і хоче бути щасливою завжди будуть перешкоди, якісь невдачі, але найголовнішим є те, щоб вірити і Бог допоможе перемагати всі негаразди, які б вони не були. Віра – це не зупинятися в розчаруванні . Коли віриш і надієшся то будеш шукати найперше Царства Божого і правди Його, - а все інше додасться. (Мт. 6:33). Не раз дивуєшся: де у людей стільки сил та віри? Людина повинан вірити у відношенні до земного щастя й спасіння своєї душі. Не можемо зупинятися перед перешкодами, маємо йти до повного щастя. Це і є ознака доброї віри – продовжувати, не зупинятися на труднощах, на окремих людях...

Add a comment

Дорогі друзі, якщо б людина спрямувала своє бажання згідно з Божою волею, то винесла б багато святих уроків з подій щоденного життя. Кожний прожитий день відображає мудрість і доброту всемогучого Творця. Якщо б людина ставалася кожного дня добрішою і несамолюбною, якою повинна бути, то легко зрозуміла б значення подій свого щоденного життя. Несамолюбне серце бачить набагато більше, аніж лише зовнішні прояви.

Бог сотворив Небо і Землю, щоб вони служили людині. Навіть призначив ангелів на поміч. Насправді ж Творець сам продовжує служити і допомагати людині. Якщо людина живе згідно з Господніми бажаннями, то братиме колись участь у досконалій небесній радості з Творцем.

Щоб брати участь у досконалій небесній радості з Творцем, кожен повинен шанувати Бога. З нашої сторони Йому належиться кожен наш подих і кожна мить життя. Пам’ятаймо, що без Божої підтримки ніщо не може нам подобатись, ані допомагати. Будь-яка допомога й полегшення є результатом праці Божої руки. Всі речі, що приваблюють нас на землі, є тільки маленьким відбитком Божої досконалої привабливості й доброти. Ми кожного дня повинні молитися до Бога, щоб речі світу цього ніколи не відвернули наших думок від Творця, Досконалого Добра. Обираймо Бога через щиру щоденну боротьбу з гріхом!

Add a comment

Я переконаний, що кожен християнин не раз задумувався над таким питанням, як: «Роль Ісуса Христа у житті віруючої людини». Я також неодноразово задавав собі це запитання і зрозумів, що чіткої відповіді немає. Але, читаючи Святе Письмо, очі відкриваються. Св. ап. Павло в посланні "До колосян" пише: «Христос - життя ваше" (Кол. 3, 4).

Христос – повнота Божества i як Бог Вiн є все у всьому, Вiн – Сотворитель i Вседержитель свiту.

Коли читаєш Святе Писання, молишся, глибше допускаєш Бога до свого серця, тоді кожного дня відкриваєш Його для себе по-новому. Він стає життєвою дорогою і провідником у щоденній мандрівці на нелегкій дорозі випробувань.

Христос – це наше життя і щастя. Він вiдкрив нам не тiльки вчення про Бога-Отця, а й про те як людина повинна жити на землі, розрізняти добро і зло, правду від неправди, тимчасове від вічного, знати навіщо живеться на цьому світі. Багатьом людям здається, що вони це знають, але спостерігаючи за суспільним життям, можна ствердити, що якась частина людей поступово втрачає відчуття різниці поміж добром і злом та живе за своїми законами. Дивляться на творіння і не впізнають у нім істинного Творця. Зробилися незрячими, розслабленими, ніякимиі, - самі-по-собі. Багато побивається, аби знайти щастя, а коли вже знайдуть, то ніяк не можуть його втримати.

Так воно вже є, що у кожній душі живе прагнення до щастя та до пізнання сенсу життя. Але - повторюсь - якась частина людей поступово втрачає відчуття різниці поміж добром і злом та живе по своїх законах, - і все це для свого особистого задоволення та оманливого почуття щастя. Хтось знаходить його у вигодах сього світу, а хтось інший - в Ісусі Христі, який є життям і повнотою Божества.

Протягом цілого тижня у довільний час в глибині душі своєї спробуймо відповісти:

- Що означає щастя для віруючої людини–християнина?

Шукати відповідь на це запитання можна й у книгах, але я пропоную пошукати її у своєму серці.

Add a comment

Кожного християнина, найвища мета життя – це злука із Богом в Небі. Дуже багато людей роздумують над цією правдою цілі дні. У всьому впевнено тримаються стежки, яка веде до Неба. Бог дав людині «Заповіді», дав їх для тимчасового й вічного щастя. Нажаль, багато людей думають про своє власне, особисте задоволення, незважаючи на Божі закони. Помилки і гріхи відбирають мир на землі та нескінчене щастя Неба. Тому нехай у всьому наш погляд буде звернений тільки на Бога.

Щасливі ті, які бажають тільки того, що Всевишній Творець хоче, постійно намагаючись чинити Його волю. Такі люди не дадуть поглинути себе цілковито тому, що проминає. Вони бачать скороминущість людського задоволення на землі. Кожного дня перевіряють свої наміри у щоденних словах і вчинках. Шукають нагоди більше подобатися Богові та уникають всього, що могло б віддаляти від Нього.

Щоб прийняти Бога нам всім потрібно вірити. Віра – це дар Божий. Дар, який потрібно отримати. Отримування цього дару можливе через слухання. Ми слухаємо розумом і слухаємо серцем. Дар віри опирається на знання, пізнання і зберігається у серці людини. Один із моїх приятелів визнав: «Я сотворений для вічного щастя з Богом. Усе решта займає другорядне місце в моєму житті, бо якщо я втрачу Небо, то в трачу все». Думаю, що це було із серця.

Кожний християнин у своєму житті знайомиться з Христом, пізнає Його, приймає Сина Божого у своє життя. Але коли відбувається ця зустріч? Яке місце у нашому житті займає Бог?

Add a comment

Як небесні тіла рухаються за певними знаками, встановленими Богом (Пс. 148, 6), так і люди повинні жити за Божими законами - «Заповідями». Господь Бог дав нам Заповіді для нашого тимчасового і вічного щастя. Правильна дорога і життя у святості на нелегкій стежині земного життя, яка провадить в «Новий Єрусалим», через виконання Божої волі, дотримуючись Заповідей, які подиктовані самим Творцем, Якого об'явив людині Ісус Христос, Син Божий, народжений від Діви Марії. З Біблії знаємо, що Бог дав людям закон, який має служити добру, і в такий спосіб уподібнити людину до самого Себе. Виконуючи Заповіді Божі, людина стає на вірний шлях, щоб не збитися з правильного путі.

Кожен із вас може висловити думку, зайнявши відповідну позицію. Отож, чи можемо ми обійтися у житті без правил, дороговказів, Заповідей Божих?

Add a comment

Chrystus odszedł z ziemi. To kolejne jego odejście, które stało się na oczach uczniów. Najpierw odszedł do grobu. Uczniowie przeżyli to bardzo realnie i tragicznie. W pierwszym momencie zupełnie naturalnie i boleśnie odczuli myśl: Nauczyciel nie żyje – nie ma go już. To odejście okazało się nie do końca prawdziwym. Nie było go z uczniami tylko trzy dni. Później stało się jasnym, że wcale nie odszedł.

Teraz znowu odchodzi. Tym razem do Królestwa w niebie. Uczniowie wiedzą jednak, że to znowu nie jest odejście ostateczne. Wiedzą, bo On sam wyraźnie to mówi, ale także dlatego, że doświadczenie poprzedniego odejścia nauczyło ich ważnej prawdy: Jeśli nawet Nauczyciel znika z naszych oczu na jakiś czas, to nie zostawia nas na zawsze. Wróci i to w sposób tak chwalebny, że nikt z nas nie jest w stanie tego przewidzieć.

My również wierzymy, że On powtórnie przyjdzie, sądzić żywych i zmarłych.

Czy Jezus jest dla mnie Nauczycielem, który zostawił nam bardzo ładną i humanitarną naukę, po czym odszedł? Czy jest Pasterzem, który na krótką chwilę jest niedostępny moim fizycznym oczom, ale nie nigdy ode mnie nie odchodzi?

Add a comment