Bazylianie

Тема тижня

В третю неділю Великого Посту свята Церква встановила поклоніння Господньому Хресту і все це для того, щоб люди укріплялися в подвигах посту та неустанної молитви, яка виринає із серця вірного Богові народу. Поклоняючись Хресту Господньому ранком, ввечорі, підчас своєї земної мандрівки цілий час стараймося пригадувати про спасенну силу очищаючої Христової благодаті і будьмо переконані, що від Господнього Хреста цілий час сходить благодатна сила, яка зміцнює тих, що йдуть Його хресною ходою. Цю силу називаємо силою ззовні і якраз це є те, що дозволить нам єдиними устами і єдиним серцем заспівати: «Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і Святеє Воскресеніє Твоє славим».

Дорогі друзі! Через Святе Євангеліє Спаситель закликає нас: «Хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мр. 8:34). Цими словами Господь кличе нас іти за ним і достойно нести свої хрести. Усі ми знаємо, що кожна людина має свій життєвий хрест. Цими хрестами є різноманітні щоденні прикрощі, розчарування, хвороби, смуток, гризота, та інше. Взірцем, як треба нести свій хрест і як потрібно терпіти до кінця, для кожного із нас є Господь наш Ісус Христос. Хрест потрібно нести достойно неоглядаючись на зад. Всяке в житті буває, коли оглянешся не лякайся, проси у Господа допомоги, Він підтримає, а ти прямуй вперед.

Add a comment

Піст – це дорога, яка наближає людину до Бога. Треба пам’ятати , що не тільки в часі посту людина мусить відрікатися багато чого набутого, гріховного, своєї волі, яка не завжди веде до Бога. Після посту, обов’язково треба продовжувати боротися із поганими навичками тощо. І так через ціле життя впадаючи, піднімаючись з сильнішою силою, яка походить від Бога в любові вірно служити Йому. З Ісусом Христом, можемо перемінити самих себе і світ. Легко перемогти ворога, але ще важче перемогти самого себе. Без Божої сили тут не обійтися і пораду завжди знайдемо в отців церкви, які змагаючись із немочами, завдяки втручання самого Бога перемагали свою волю.

Авва Доротей пропонує вправу для відкинення своєї волі. «Уявімо, що хтось, пройшовши невелику відстань, побачив щось, і помисел каже йому: «Подивись туди». А він відповідає помислові: «Істинно, не буду дивитися»,і відсікає своє хотіння і не дивиться. Він бачить що-небудь, і я помисел каже йому: «Спитай, хто приніс це», - а він відсікає своє хотіння і не питає.» Авва Доротей навчає, що Відсікаючи таким чином (свою волю), ми здобуваємо навичку відсікати її, починаючи з малого, досягаємо того, що й у великому відсікаємо її без зусиль. В такий спосіб спокійно, досягаємо того, як би зовсім не мали своєї волі, і що б не трапилося, ми цілий час будемо спокійні, начебто виконували власне бажання. Все це осягаємо не своєю силою, тільки силою самого Бога, яку можна назвати силу ззовні. Якраз це є те, що дозволить нам після Великого Посту щирим серцем заспівати Христос Воскрес.

Add a comment

В мандрівці Великого Посту найнеобхідніше і найважливіше для нас – зрозуміти значення та головну складову посту. Коли ми говоримо про піст або навіть коли самі постимося, ми, як правило, думаємо винятково про утримання від певних продуктів і про помірність у відношенні інших, пісних. Однак таке сприйняття посту одностороннє й утратне, тому що справжній піст має двоякий характер. Існує тілесний піст і поряд з ним духовний піст. Зауважмо, як поодинокі люди говорять, що в часі посту відмовляються від багатьох речей, але це ще не повне уподібнення до Бога, тільки частина, яка наближає до Нього.

Дорогі друзі! Коли розпочинаємо піст, запитаймо себе – навіщо нам постити? Коли знатимемо відповідь – піст, для кожного з нас буде не просто обов’язком, але й невід’ємною частиною нашого життя. Свята Церква навчає, що Великий Піст – це мандрівка, час приготування до Пасхи, зустрічі з Господом Богом, який проходить через людське життя, виводить з біди та перемінює людину в кращу сторону. Піст переображує і уподібнює людину до Господа Бога. Однак таке сприйняття посту можемо назвати духовним. Коли постимо, нам треба знати, яка його цілісність? Церква навчає, що цілісністю посту є молитва, милостиня та відречення. Молитва як розмова й піднесення духа до Бога, як діалог з Богом, щоб Він був милосердним для цілого світу. Частина нашої молитви це любов до Бога, що провадить просто в Його обійми.

Add a comment

Дорогі друзі, від понеділка по четвер першого тижня Великого Посту читаємо Покаянний канон Андрія Критського, вглиблюючись в слова пісень ми проходимо через усі можливі моменти: людського падіння, людської надії та Божого впливу на людину. Помічник і покровитель прийшов нам на спасіння – це Бог наш, якого ми повинні прославляти ціле життя.

Будьмо вдячні Богу за те, що Він нас покликав до життя та цілий час чуває над нашою долею. Ми сотворені Богом, але живемо у світі в напівтемряві: напівсліпі, марнолюбні, які блукають манівцями; часом до Нього прихиляємося, а потім знову, несподівано віддаляючись, невинно зраджуємо. Знаючи, в якому стані знаходимось, промовмо слова покаяння: Горе мені, окаянная душе, чому ти уподобилась першій Єві: затьмарився спокусою твій погляд, і поглинула тебе її гіркота - торкнулася дерева, і скуштувала зухвало поживу безумства. Помилуй мене, Боже, помилуй мене!

Дорогі друзі! Ніколи не забуваймо про Божу присутність у нашому щоденному житті, Він до нас наблизився - як відповідь на те, що ми тужимо за Ним, навіть не розуміючи, за чим або за ким ми тужимо, а часом - тому що Він приходить до нас, щоб розбудити, відродити. Бог хоче відродити людину і відновити її упалий образ. Він протягом всієї історії людства пробивається крізь пітьму, так само і нам треба пробиватися крізь пітьму. Протягом всього тижня навчімося ще більше добра чинити, ходімо Господніми стежками, бо Він обдаровує нас мудрістю, постараймося шанувати Бога тим, що маємо, та бережімо розум і будьмо обачні.

Add a comment

Дорогі друзі, людина, яка засліплена різного роду гріхами, не здатна побачити свій стан і не спроможна призадуматися та заглянути глибше поверхні своєї щоденної діяльності. Інколи люди сміються тоді, коли мають багато причин для того, щоб плакати. Щасливі ті, хто в стані перемагати принади, які заважають тверезо думати та сокрушити серце перед Господом Богом.

Ходіть з Богом і пожинайте добро

Щодо нас самих, пропоную намагатися розвивати в собі правильну скруху серця, яка є глибоким і тривалим смутком за вчинені гріхи. Вона ніколи не є похмурим і гнітючим смутком, але розумним визнанням своїх гріхів і щирою та чітко визначеною поставою виправитися. Скруха відкриває шлях до багатьох благословень і неоціненних ласк, також допомагає зрозуміти, як швидко минають радощі світу у той час, коли вічності немає кінця. Скруха є великою ласкою через яку Бог допомагає бачити правду, стан, в якому знаходиться людина. Через скруху людина починає боротися із своїми недосконалостями, упадками й практикувати протилежні їм чесноти. Скруха не є емоцією, але, радше, розумним визнанням фактів. Скрушене серце цілий час буде близько Бога і тільки в такий спосіб людина пожинатиме добро на славу Всевишнього.

Молімося до Бога, щоб кожна людина жила радісним життям, але не такою веселістю, яка відкидає визнання правди. Не просімо ніколи в Бога такого дару, ані таланту, що може зробити нас гордими, або хоч трохи гіршими. Не все високе є святим; так само не кожна річ, що подобається, є доброю. Добрі бажання не завжди вільні від самолюбства. Просімо ж у Господа справжнього каяття, щоб могти ненавидіти гріхи й щоденно боротися з ними.

Add a comment

Минає вже різдвяний час у нашому літургійному році. Добре знані нам колядки ще деколи розвівають сірість наших буднів і з кожним днем наближається свято Стрітення - день, перед яким ми ще востаннє в цьому році заспіваємо Бог Предвічний. Ще маємо нагоду озирнутись назад, пригадати, як в цьому році святкували ми Різдво, і ще раз вдивитись в таїнство Божого приходу в цей світ, яке змінило хід історії і відкрило зовсім нову еру в історії спасіння. Чому говорю «зовсім нову»? Тому, що своїм приходом Господь здійснив план Спасіння і, тим самим, змінив нашу долю. Роздумуючи над цією подією, ми радіємо, що завдяки Христу і Його заслугам можемо бути дітьми Божими і спадкоємцями Царства Божого, але - з іншого боку - бачимо, що у світі є ще багато того і тих, що противляться Богові і Його любові. Здається, що світ мав би стати кращим, люди – ближчими до Бога, суспільне життя – мирним і справедливим, - якби всі люди відповіли вірою на Божу любов. Нажаль, часто в світі переважає зло. Відкидаючи Божу волю і Його любов, людина не лише втрачає вічне щастя, але часто спричинює і розповсюджує зло на інших, і інші від цього страждають. Ірод, щоб знищити новонародженого Христа, наказав повбивати у Вифлеємі й околицях всіх дітей віком до двох років. Сьогодні, усуваючи Божі закони з суспільного життя, деякі політичні сили морально знищують цілі покоління. Що ми, християни, маємо робити, аби протидіяти цим явищам?

Христос своїм приходом і життям показав нам правдивий шлях до спасіння, до пізнання Бога і поєднання з Ним. Це є дорога віри, цілковитого уповання на Бога і дитинного послуху Його волі, яка виражена зрозумілою для людини мовою у Його Заповідях і Його Слові. Якщо людина вірою відповідає на Боже Об’явлення і свою волю єднає з волею Божою, вона віднаходить себе, віднаходить те, що відповідає її серцю і прагненням, - тоді людина знаходить мир і осягає спасіння. Хоч це не просто, бо треба зректись т.зв. «старої людини» з її пристрастями і всім тим, що противиться волі Божій, - а це вимагає боротьби, змагання і безнастанної праці над своїм спасінням. Саме тому св. Павло каже: «Працюйте над своїм спасінням…» (пор. Фил 2, 12), а в посланні "До єфесян" нагадує, що життя християнина – це постійна боротьба «не проти тіла й крові, а (…) проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби» (6, 12), - ось чому треба «дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися» (6, 13). Людина ж часто вибирає інший шлях – шлях не опору, а «улягання» пристрастям і всьому, що противиться Богові і Його волі. Принципи цього «шляху» чи, скажімо, способу життя це – розгнузданість і безчестя. Такий шлях обирають сьогодні цілі суспільства (Англія, Франція, Нідерланди, Швеція та ін.) в особах обраних собою політиків, які й чинять безбожним (з морального огляду) законодавством т. зв. моральний і духовний геноцид людства. Ці політики мають свої імена і прізвища. Це - сучасні Іроди, що вигублюють цілі покоління, аби не дати царювати в світі Христу. А можливо, що вони це роблять не зі злої волі, а їх хитро до цього спонукають інші, яких ми не бачимо і не знаємо.

Бачимо, як сьогодні нечестиві політики та їх, приховані за камерами, однодумці безкарно (поки що) здійснюють злочини проти людства, просовуючи до суспільного життя закони, які з політичної точки зору є легітимними, бо приймаються ніби (так-так саме: ніби) демократичним шляхом, а насправді суперечать Божому природному і об’явленому Закону. Ворожі людині сили, про які говорить св. Павло, послуговуючись нечестивими людьми політики, як своїми медіумами, націлюють свої смертоносні стріли на дітей і сім'ю. А цими стрілами є ювенальна юстиція, ідеологія ЛГБТ, нові гендерні стандарти, легалізація евтаназії і т.п. Бачимо, як несправедливо узаконюється те, що мало б бути засуджене як таке, що противиться Божому Закону, здоровому глузду і справжньому щастю і добру людини.

Як нам, християнам, протидіяти таким змінам і як ми повинні дбати про спасіння якомога більшої кількості людей?

Add a comment

Різдвяні святкування уводять нас в радісний та благородний настрій – збираються сім’ї, щоб разом святкувати Воплочення Христа. Це - прекрасна нагода для того, щоб радіти теплом сімейних зустрічей.

Сідаючи за Різдвяним столом, будемо вести сімейні бесіди, радіти собою. Може, варто при цій нагоді призадуматися над тим, як ми ще сьогодні святкуємо Різдво. Які ще родинні традиції зберігаємо. Це важливо й тим, що внутрішнє переживання віри, дух нашого особистого й сімейного життя може виразитися у зовнішніх традиціях та обрядах. Ці традиції мають виховну мету, але також допомагають нам уберегти свою церковно-релігійну ідентичність.

Будь ласка, поділіться своїми враженнями:

Як святкуєте нині Різдво?

Чи плекаються у Ваших родинах різдвяні звичаї?

Чим для Вашого родинного життя є традиції, які Ви успадкували від своїх батьків?

Add a comment

Час приготування до Різдва, яким є Різдвяний піст або, як ми його ще називаємо, Пилипівка, - це час особливого очікування і приготування. Внутрішній зміст цього посту - це ідея очікування приходу Спасителя, і ідея внутрішнього приготування до цього приходу. Це нагадує нам немов старозавітні часи, коли вибраний народ очікував на прихід Месії і жив цим очікуванням. Про це також говорить наша літургійна традиція, - адже саме в цей час вшановуємо пам'ять старозавітних пророків, які писали про прихід Спасителя, а також праотців, - тобто тих праведників, що жили до народження Христа і готували його прихід своєю вірою, а заодно - своїм праведним богоугодним життям виражали цю свою вірність Божій Обітниці. Тому час Різдвяного посту має такий таємничий вплив на наше духовне життя: ми відчуваємо в душі оце «очікування» і хочемо приготувати своє серце до Різдва Христового так, щоб якнайкраще пережити таїнство Воплочення і пізнати його глибокий зміст.

В контексті цього хочу запропонувати для наших роздумів, а також, можливо, й дискусії таку тему, яка досить влучно вписується в час Пилипівки, а саме – доброта, не якась звичайна зовнішня чи вимушена доброта, але доброта, як одна з божественних чеснот, яка прикрашує душу тієї людини, котра живе Богом. Кожна така чеснота відображає подобу божу в тій людині, яка наслідує Христа і уподібнюється чеснотами до Бога. Той хто внутрішньо готується до Різдва звертає увагу на те, що треба би було змінити на краще у своєму житті. В часі Пилипівки маємо таке гарне свято св. Миколая – свято, яке також вже якби «настроює» нас на Різдво. І тут, немовби витягуючи нас з сірої повсякденності і заклопотаності, це торжество спонукує нас згадати про таку, в певній мірі забуту нами, чесноту доброти. Дитяча радість і очікування подарунків від св. Миколая, дитячі пісні і віршики на честь цього великого святого Церкви, - все, це та інше, створює в душі настрій доброти, лагідності, чуйності і уваги до іншого. Тому, в це свято, в різних парафіях стараються завітати з подарунками і до тих дітей, яким бракує батьківської присутності (сиротинці, чи дитячі будинки), і до самотніх людей похилого віку (будинки престарілих, чи вдома), і до хворих (вдома, чи в лікарні). І тут ми бачимо тих, яких не зауважуємо на щодень. Але ж, чеснота доброти має бути повсякденним правилом практичного християнського життя. Тому й св. Павло нагадує у своєму посланні "До колосян": Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність… (3, 12). Тому в час Пилипівки варто звернути увагу на своє життя і поведінку відносно інших саме в світлі цих чеснот, адже Божа до нас доброта, про яку св. Павло так гарно пише (Єф 2, 7), і яку ми споглядаємо в таїнстві Різдва, повинна стати багатством, яким ми повинні щедро ділитись з іншими, і яку повинні помножувати у світі.

Один християнський письменник в контексті роздумів про Пресвяту Євхаристію писав, що міра любові вимірюється мірою дару, що його той, хто любить, дарує тому, кого любить. В Таїнстві Євхаристії Христос дарує нам не щось, але самого себе, - сам є даром для нас, скарбом, яким збагачує нас на дорозі до життя вічного. Те саме можна сказати й про доброту, яка є практичним проявом любові: міра доброти вимірюється мірою дару. Найвищим виявом любові, за словами самого Спасителя (див. Йо 15…), є здатність пожертвувати найдорожчим – своїм життям заради іншого. Не кожну людину життя ставить в таку ситуацію, коли треба пожертвувати - в стислому розумінні цього слова - своїм життям для іншого, - це є виняткові і поодинокі випадки. Але, кожен з нас може жертвувати своїм життям заради іншого в повсякденних ситуаціях і, на перший погляд, в речах малих. Жертвувати собою, наприклад, означає присвятити свій час іншому, відклавши свої справи, а й не один раз - відмовившись від своїх планів (та ще й так, щоб про це ніхто не знав). Навіть уступити в чомусь своєму ближньому в ущерб собі (аби іншому було краще). А й, навіть такі, здавалося б, незначні речі, як подарувати комусь посмішку, чи потішити добрим словом, увійти в чиюсь ситуацію, добре подумати і - дати пораду. Все це деколи вимагає від нас в певній мірі духовного труду й самозречення. Вміти співчувати горю чи терпінню іншого, коли нас це горе безпосередньо не стосується, або вміти радіти успіхам і щастю іншого, коли це щастя чи успіх, зазвичай, викликає заздрість, хоч навіть і маленьку, – усе це свідчить про доброту нашого серця. Вміти поспівчувати, підказати, порадити, пояснити, терпеливо вислухати, допомогти.

Одного разу святого Антонія Великого запитали учні: "Отче Святий, хто є добрий?" - Святий відповів: "Добрим є тільки один Бог". Тоді учні запитують: "А хто з людей є добрий?" - І відповів їм святий: "А з людей той добрий, хто є з Богом". Те саме можемо віднести й до християнської любові: Хто найбільше може любити? - Той, хто є з Богом, бо Бог є джерелом нашої любові. Бути добрим – це подвиг, на який здатний той, хто живе в злуці з Богом, бо доброта – це плід Духа (див. Гал 5, 22), плід дії Божої благодаті в нас.

Add a comment

Nawet mieszkając w klasztorze nie sposób nie dowiedzieć się, że w życiu politycznym w różnych krajach, w tym w Polsce i na Ukrainie, dochodzi do wyjątkowo niesmacznych i prymitywnych gier okraszanych niewybrednymi wypowiedziami. Nie jest to rzecz szczególnej wagi dla zakonnika. Patrząc z perspektywy klasztoru można tylko z pobłażaniem zapytać tych, którzy silą się na bycie „kimś”: „Cóż masz, czego byś nie otrzymał?” (1 Kor. 4, 7). Albo przywołać słowa Jezusa wypowiedziane do Piłata: „Nie miałbyś żadnej władzy nade mną, gdyby ci jej nie dano z góry” (J 19, 11).

Niepokoi zupełnie co innego. Okazuje się, że do walki staje chrześcijanin przeciwko chrześcijaninowi. I właśnie to boli naprawdę. Przez chrzest wszyscy należymy do Cerkwi, wielkiej rodziny, gdzie słusznie nazywamy siebie siostrami i braćmi. Jednak w życiowym zamieszaniu gubimy świadomość, że druga osoba, ten który stoi obok mnie, jest moją siostrą, lub bratem. Każdy, bez wyjątku każdy. A ten fakt do czegoś jednak zobowiązuje.

Czy problem polega wyłącznie na zwykłym zapominaniu i emocjach, które czasem biorą górę nad racjonalnym myśleniem? Ile osób tyle odpowiedzi, bo przecież dotyczy to każdego z nas.

Przyjrzymy się bardzo przenikliwej analizie podanej przez Apostoła Jakuba:

„Skąd się biorą wojny i skąd kłótnie między wami? Nie skądinąd, tylko z waszych żądz, które walczą w członkach waszych. Pożądacie, a nie macie, żywicie morderczą zazdrość, a nie możecie osiągnąć. Prowadzicie walki i kłótnie, a nic nie posiadacie, gdyż się nie modlicie. Modlicie się, a nie otrzymujecie, bo się źle modlicie, starając się jedynie o zaspokojenie swych żądz” (Jb 4, 1-3).

Żądza. Człowiek opanowany żądzą i zazdrością ani nie osiąga prawdziwych sukcesów, ani nawet nie potrafi się modlić. Nie widzi nic oprócz swoich nieposkromionych pragnień. Nie widzi jak sam się zachowuje, nie widzi że druga osoba to siostra lub brat, nie widzi nawet samego Boga. Tylko żądza, która przyciąga całą uwagę, krzyczy i wrzeszczy domagając się bezwzględnego zaspokojenia. Bez względu na cenę i bez zastanowienia: „czy naprawdę muszę”?

Add a comment

Дорогі друзі, мати добре сумління означає, що ми щиро намагаємося пізнати те, чого Бог від нас бажає і щиро намагаємося робити те, що Він дійсно бажає. Без цього намагання не може бути доброго сумління. Людина, яка знає, що вона робить це зусилля, має добре сумління. Такій людині Бог дає Свій мир. Інші люди можуть відволікати себе земними справами та інтересами, але вони не мають внутрішнього миру, який дозволяє людині залишитися спокійною навіть перед обличчям смерті.

Коли ми будемо молитися до Бога, вірмо, що отримаємо Його святу допомогу. Найголовніше, щоб ніколи ми не уникали пізнати Його святу волю, ані нехтували нагодою йти за нею у щоденному житті. Можемо знайти трохи менше приємності, коли підемо за Його волею, але радітимемо Його миром, який перевищує всяку приємність. Якщо б ми коли-небудь стали самолюбними, нехай наша совість турбує і набридає нам доти, доки не повернемося до Бога. Все це для того, щоб мати гаряче бажання зростати в чеснотах правильного порядку. У цьому нам потрібно завжди підпорядковуватися Божому закону, який є для людини не наказом, а дороговказом, дорогою до внутрішнього щастя і миру, дарованого Богом.

Add a comment