Bazylianie

Тема тижня

Що у нашому житті може бути найважливішим?

Чим ми повинні керуватися у житті, та до чого прямувати, щоб бути щасливими?

 

Напевно, неодноразово це запитання з'являлося у нашому житті й, мабуть, не один раз ми намагалися знаходити свою дорогу до щастя і прямували до того, аби упевнитися в тому, що - саме це хочемо робити, щоб бути насправді щасливими. Однак, знайти відповідь на це питання – непроста річ. Треба зазирнути в глибину свого нутра, - тобто увійти в глибину самого себе і встановити сенс та мету свого життя.

 

Хто не відшукав ще своєї життєвої дороги, – відчуває у собі невпевненість та незадоволення. Той запросто заплутується у подіях та життєвих ситуаціях, часто намагається задовольняти інших і тікає у самотність.

 

Насправді, навіть та людина, яка пристрасно переживає своє життя, але не йде шляхом внутрішнього покликання, в глибині – відчуватиме душевний вакуум та відсутність внутрішнього миру. Проте, людина, яка віднайшла своє покликання, свою місію та живе в згоді з нею, - вона відчуває себе повноцінною, а довколишній світ стає для неї – близьким та дружнім.

 

Віднайти своє внутрішнє покликання – важливе і саме воно дозволяє: змиритися зі своїм минулим, віднайти суть сьогодення і розумно планувати своє майбутнє.

 

Яким чином можна віднайти своє покликання, мету свого життя?

 

Неабияке значення у цьому може мати якась життєва подія, наприклад: недуга, страждання, відсутність праці або втрата близької особи. Можемо, також, наблизитися до усвідомлення мети свого життя, читаючи добру книжку, або тоді, коли приймаємо участь в автентичній зустрічі. Іноді щирі слова приятеля можуть допомогти нам у пошуку життєвої мети. Найважливіше, щоб ми мали відвагу й щирість до самих себе, та намагалися пізнати – ким ми є насправді!

Add a comment

 

Не легко про це писати, а ще важче носити у своєму серці жаль. Правдоподібно, час лікує наші рани і спогади з минулого стають менш болючими. Коли вмирає близька нам особа, світ заламується і дійсність на той час стає неможливою, нереальною. Сильні емоції не дають людині можливості тверезо думати і сприймати ці терпіння. Ми неспроможні усвідомити собі, що така - воля Божа, і Всевишній так сильно нас любить, що дає стільки, скільки можемо подвигнути.

Не без причини жалоба триває дуже довго: рік, а часами довше, навіть до кількох років.

Це - довгий, натуральний процес і в кожного проходить індивідуально.

Від нашого особистого наставлення до життя, до справ земських, залежить як довго будемо страждати. Натуральним є те, що сильний біль переплітається з гнівом, жалем, почуттям вини, страхом, відчаєм – чи вони колись минуть?

Зірвані зв’язки є для нас болючими, тому що зв’язки з людьми мають для нас виняткове значення – є джерелом почуття, що варто жити. Хоча очікуємо немінливості і тривалості, то увесь час когось втрачаємо.

Що зробити, щоб порадити собі із болем по втраті?

Передусім, треба викинути зі свого нутра негативні емоції – печаль, боязнь, безпорадність чи розчарування. З часом наші стійки думки, асоціації і спогади – втихомирюються.

Прощання і відхід – це найважчі моменти у нашому житті. Хоча переживаємо терпіння, жалобу – все має свої етапи. І треба бути терпеливим.

Не пережиті почуття можуть заблокувати наш розвиток. Перетворитися в симптоми фізичні, психічні, всякого роду недуги, або повернутись в будь-який час із ще більшою силою.

Яка рада? Поєднати наші симптоми з досвідом, що доведе нас до увільнення від тих трудних почуттів, і дозволить йти дальше.

Печаль по втраті буде повертатись до нас протягом всього життя. З’являтися буде особливо у важливих подіях, або при нагоді свят чи річниць. Життя опісля втрати ніколи не буде таке саме, як дотепер. Можливим є відшукати новий сенс життя і відновити щастя.

Досвід терпіння для багатьох є джерелом сили і мудрості, якими можна поділитися з іншими. Людина має можливість відчувати власні терпіння у відносинах з Христом.

Належить увесь час пробувати віднайти сили, необхідні до дальшого функціонування у змінених обставинах, зберігаючи своє духовне життя.

Чи можливим є віднайти на ново радості з життя і позбутися нерпиємних, болючих спогадів з минулого?

Add a comment

Ось, ми увійшли в пасхальну радість, що її нам приніс Воскреслий Христос, який своєю смертю подолав смерть і дарував нам надію на життя вічне. Сьогодні переживаємо найважливіше таїнство нашої віри – перемогу Христа над смертю. Таїнство Воскресіння можемо збагнути лише вірою, яка дає нам можливість Богопізнання. Вірою, а не розумом, в дусі смиренної любові наближаємося до Христа, який своїми страстями, смертю на хресті та Воскресінням виявив свою безмежну любов до нас: малих, немічних, зарозумілих та пихатих людей.

Своїм воскресінням Христос обдарував нас надією на те, що наше життя не закінчується. Насправді, ми фізично колись все ж таки помремо, але житимемо, тому що Христос вивів нас із стану смерті.

Однак, все зводиться до того: Чи ми насправді ще віримо? Чи може як сьогоднішні учні, з болем серця та в глибокому розчаруванні, тікаємо до нашого Емаусу, залишаючи позаду Єрусалим – своє серце. Емаус – це символічний образ внутрішнього стану людини, яка вмирає від розпачу, зневіри, та безнадії. Такий стан приводить людину до внутрішнього відчуження, душевного вакууму, позбавляє духовної радості.

Сьогодні людина хоче все збагнути, зрозуміти. З одного боку – це добре, що ми хочемо поширити простір нашої свободи, усвідомлюючи нове та незрозуміле. Але в житті існує також багато таїнств та різних таємниць. Таїнства – розумом не збагнеш. Можна до нього, бодай трохи, наблизитися вірою, або духовною інтуїцією. Однак, немає духовної інтуїції без віри. Зате, немає віри в того, хто підміняв серце – духовну, внутрішню людину – лише розумом. Байдуже, чи цей розум ерудований, чи блискучий. Горе й лихо від такого розуму! Чому? Бо розум без віри та смиренної любові – це внутрішнє пекло. Це - духовна смерть. Розум без любові чинить людину деспотом, який цинічно нищить інших та самого себе.

Серце, сповнене вірою, дає надію. Людина великого серця духовною інтуїцією пізнає Бога та ближнього. Цей життєвий досвід зрозумілий лише тому, хто не став твердосердим. Хто уміє відчувати інших та довіряти їм.

Add a comment

Перемога Життя над смертю

УЧОРА – Церква звеличила таїнство воскресіння Лазаря, яке здійснив Христос перед своїми страстями. Ісус, настільки любив свого друга Лазаря, що пролив сльози чоловіколюбного співчуття, і, виявив, як Переможець смерті – животворящу дію Небесного Отця.

Учора, в Аді, Адам почув голос свого друга – Христа, який прийшов воскресити його з мертвих, і втішити надією життя вічного його сестер Матру і Марію. Лазар почув голос Спасителя і удостоївся бути заново в живих.

Учора – Христос зустрівся із смертю свого друга.

Учора – думав я собі, що живу, але темрява безнадії засліпила мої духовні очі. Жахнувся!

СЬОГОДНІ – шість днів перед Пасхою – Ісус Христос, на престолі в небі, як Переможець смерті, та на осляти на землі, смиренно у славів’їздить до Єрусалиму. Його вітають у правді, пальмовими гілками – діти, та сльозами – незлобні люди, і просвічені Святим Духом богоугодно прославляють Христа – Месію.

Сьогодні – Новий Ізраїль – Церква, радіє приходом сумирного Царя-Спасителя.

Сьогодні – Церква торжествує перемогу віри над невірством, бере Хрест Твій Господи, і кличе в правді та з вірою: «Благословенний, хто йде в ім’я Господнє!»

Сьогодні – також злобні люди, сповнені ненавистю та засліплені темрявою гріха, хулять Того, Хто воскресив свого друга – Лазаря, а також мене з Тобою.

Сьогодні – руки злобних кидають каміння невірства.

Сьогодні – і я, стою посеред громади, й задумуюся: Де ж воно, моє серце, чи з тими, що прославляють Тебе в істині, чи може вже з тими, що своєю сліпотою зневажають Тебе – в ближньому?

Сьогодні – стою і запитую самого себе, де ж мені бути завтра?

ЗАВТРА – Ісус починатиме свою мандрівку до Отця. Проходитиме через горнило смерті. Гряде, щоб зустрітися із своєю смертю, щоб допомогти нам – зустрітися із своєю.

Завтра – Христос Господь, входитиме на свою стезю страждань. Підніме хрест, на якому розіпнуть Його – вони. Хто ж, ці – вони? А де стою я?

Завтра – де ж мені бути Господи! Йти з Тобою на зустріч із своєю духовною смертю, сподіяною гріхом. Споглядати таїнство Твоїх страстей, щоб духовно прозріти, розкаятись серцем. Чи може продати свою душу за 30 срібняків невірства.

СЬОГОДНІ – допоможи мені Господи, змиритися із своїм – учора, навчи жити у правді – нині, та сподоби мене зустріти Тебе – у Світлий день Пасхи – моє спасительне завтра.

Де ж я, Господи, окаянний, що взиваю до Тебе?

Add a comment

 

Тема самотності – дуже важлива і вимагає великої уваги. Спробую поділитися з Вами своїми спостереженнями, – хоча нелегка це річ. Щоб говорити чи писати про самоту, треба її досвідчити насамперед на собі. Людина, звичайно, боїться самоти, – знаю це з власного досвіду. Це – жахливе відчуття, пустота, а передусім відокремлення від сім’ї, друзів, та від світу.

Що є причиною самотності?

Буває так, що людина свідомо вибирає самітне життя. Але найчастіше причиною стають різні життєві ситуації, які ставлять людину перед жорстоким ударом. Це може бути втрата найближчої особи, відділення від коханої людини, нездійснені мрії, чутливість.

Самотність – це справжній душевний біль, душевна пустота. Почуття самотності не супроводжує людину постійно, воно приходить без видимої усвідомленої причини, може зловити й поглинути людину в будь-яку хвилину.

З плином часу і життєвим досвідом ми змінюємо свої відчуття, відношення до справ й речей, підходимо до всього з більшою увагою і серйозністю. Й причиною цьому не завжди є самотність.

Людина може залишатись на самоті протягом довшого часу й не відчувати самотності, у іншому ж випадку, може знаходитись серед друзів, у знайомому середовищі та, водночас, може відчувати самотність, навіть не підозрюючи у чому ж причина!

Як зрозуміти самотність – це найважче питання. Насамперед, необхідно усвідомити та пізнати свої відчуття, а також час і місце, де вони з'являються.

Причиною самотності можуть стати: нові знайомства, нова праця, чи будь-які зміни у нашому житті. Можемо знаходитися на самоті і відчувати, що у нас немає іншого вибору, ніж залишитися на одинці. Переважно відчуваємо, що нам не вистарчає спілкування, що не можемо ні з ким поділитися своїми відчуттями.

Дуже часто відчуваємо себе недоступними для інших, непривабливими, не вартими чиєїсь уваги, - навіть, якщо інші не поділяють цієї думки.

Найчастіше, міняємо свій настрій, а із зміною приходить відчуття безнадійності та відчаю – це стає реальною життєвою проблемою.

Як змінити цей пасивний стан?

Якщо ми не проявляємо ніякої активності для зміни ситуації, то можемо почати зациклюватися на самотності. Сподіваємось, що це відчуття зникне, але, таким чином, ми лише обманюємо самих себе. Це відчуття призводить до депресії, яка винищує наш організм. Ми стаємо неспокійними, тривожними.

Як долати почуття самотності?

Визнавати правду перед Богом і самим собою, не ховатися перед проблемою. А відтак - перейти до наступного етапу, спробувати виразити стан нашої душі в іншому вигляді, - тобто: обговорити його з довіреною особою, написати про все у власному щоденнику, або зайнятись важливими справами. Свідоме вираження наших власних почуттів дозволяє нам помітити багато речей, які тісно пов’язані з нашим відчуттям самотності, тобто – наш гнів, злість, нашу невпевненість у собі.

Самотність може бути наслідком цілої низки потреб, яких ми ще не задовольнили.

Чи самотність – це ознака слабкості та незрілості людини?

Add a comment

 

Дуже багато людей вважають себе християнами. Ми успадкували християнську віру від батьків і користуємося багатою її спадщиною.

Людина, відповідно до християнського вчення, є сотворена на образ і подобу Бога. Однак гріхопадіння, вчинене першими людьми, наклало на людину пляму первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки і смерть, відпокутував гріхи людей, постраждавши за весь людський рід.

Тому християнство підкреслює, що страждання очищає людину і, приймаючи свій хрест, вона може перемагати зло в собі самій і в навколишньому світі. У цьому полягає призначення християнина, є його виправданням жертовної смерті Христа.

А що, по-вашому, означає бути справжнім християнином?

Гадаю, що більшості людей важко відповісти на це запитання.

Змалку я ходив до церкви, знав багато християнських гімнів і біблійних історій. Однак, я не був християнином? Я міг, якщо треба, процитувати напам’ять багато біблійних уступів, псалмів, міг і трохи помолитися. Але, на жаль – це було пусте, несвідоме наслідування релігійних звичаїв. Чи народження в християнській сім’ї визначаєь - ким ви є? Природно любити місце, де ти народився і виріс, природно й відчувати вдячність до сім’ї і Церкви, які тебе виховали. Однак, не виховання робить людину християнином.

Християнами не народжуються – ними стають.

Чи моральне, бездоганне життя – це означає бути справжнім християнином? Багато атеїстів – живуть чесно і допомагають іншим! Врешті, що таке - мораль, що таке - добро?

У більшості людей є свої власні поняття про мораль, свої мірила, за допомогою яких вони судять інших. Божа міра моральності набагато вища від людської. Бог вимірює нас за Своїм Сином, Ісусом Христом, Який прожив безгрішне життя. Бог порівнює нас з досконалістю – і в цьому порівнянні меркнуть наші короткочасні достоїнства.

Що ж робить людину християнином?

Ось Біблійні принципи, які визначають істинного християнина – іти дорогою життя, а не дорогою смерті. А дорогу життя знайти можна тільки у Христі.

Що ж таке дорога життя?

Це дорога миру,чистоти серця і любові. Якщо ідете шляхом Христовим, Божий мир наповнює ваше серце. Ваше розбите життя буде відновлене, Бог може дарувати спокій неминущий.

Дорога чистоти серця – можете думати про самих себе, що ви - прекрасна людина, душа товариства, – і при цьому не бути християнином, бо шлях Христа – це шлях чистоти серця, помислів та благородних вчинків.

Дорога любові – зазвичай описує почуття людини, яка бажає задовольнити свої пристрасті та самолюбство. Але, це не любов. Справжня любов без жалю приносить в жертву краще, що має.

Дорога смирення – християнин служить тільки одному Володареві, Господу нашому Ісусові Христові.

Чи можливо сьогодні бути щирим християнином?

Add a comment

Великий Піст – це час особливої благодаті. З давніх-давен наші предки дуже сумлінно і набожно готувалися до Світлого Воскресіння Христового. У житті доброго християнина Великий Піст має особливе, містичне значення. Це – час глибшого пізнання Всевишнього через молитву, покаяння та сповідь. Хресна жертва Спасителя заради нашого спасіння закликає заглянути у свою душу, навести лад з думками, вчинками і планами на майбутнє.

Природно, що у мирян постає багато запитань щодо історії започаткування посту, його вартості в очах Божих та практики в щоденному житті: у праці, молитві, милостині. Дуже важливим є чи цей аскетичний подвиг, час підготовки і поступовості, ми будемо сприймати як час – корисний, благословенний, важливий для вдосконалення, боротьби чи духовного пробудження.

Істинний піст – це період справжнього прозріння і шукання сенсу та радості життя. Для кожної рослини немає кращих умов, ніж поєднання світла, тепла і поживи у ґрунті, так і для душі людської немає кращих засобів для життя у Христі, як щира молитва, діла милосердя і чесний піст. Основою Великого Посту є боротьба з гріхом через утримання від вживання надмірної кількості їжі. Кожен сам повинен визначати – скільки йому потрібно на день їжі та пиття, щоб це не призвело до виснаження та ослаблення нашого організму. У всьому дотримуватись поміркованості: в правилі і в їжі, щоб від надміру не впадати в смуток, але бути мирним і благодушним у Божому ділі.

Йдучи за вказівками Другого Ватиканського Собору наступило злагіднення всіх постів у цілій Католицькій Церкві. З окремої постанови про піст, яку видав Верховний Архієпископ Йосиф 1966 року, виходить, що тепер наші вірні зобов’язані утримуватися від м’яса в усі п’ятниці цілого року, а в часі 40-ці, крім того, ще перший день посту і Велику п’ятницю відмовлятися від м’яса й набілу.

Доргий Читачу: Яке Твоє розуміння Великого Посту?

Add a comment

 

Насильство – це один із способів, що забезпечують панування, владу людини над людиною. Насильство є обмеженням або узурпацією свободи волі.

Зміст нашої щоденності – це життєві труднощі, негаразди, низький рівень життя більшості сімей, занепад соціального престижу сім’ї, збільшення кількість батьків, які ведуть асоціальний спосіб життя, загострення проблеми найменш соціально захищених категорій населення – дітей, підлітків, молоді та жінок.

Проблема викорінення насильства в сім’ї є актуальною для кожної держави і кожного громадянина, оскільки її суть - у порушенні прав людини і прав членів у сім’ї. Сім’я повинна надавати безпеку, затишок, радість, наснагу до діяльності, життя, спілкування, що є можливим тільки за умови відсутності у ній будь-яких видів і проявів насильства.

Коли запитаємо про причини, чому молоді люди стають насильниками, то побачимо, що здебільшого коріння міститься у їхньому власному досвіді застосування сили. Хоч молоді насильники в дитинстві здебільшого самі не зазнавали фізичного насильства, проте зіткнулися з душевною жорстокістю. Батьки не знаходили для них часу, не вміли встановити зв’язок, щоб визнати їхню особливість та неповторність, а діти - не могли покластись на батьків. Рідні не сприймали серйозно їхніх потреб та найпотаємніших почуттів і жили своїми клопотами. Коли дитині не приділяють уваги, вона починає творити неподобства, щоб нарешті нею зацікавились. Агресія – це часто крик душі, це потреба уваги. Коли дітей ранять, насміхаються з них, тоді їм не залишається іншого виходу, як насильством, агресією заявити найближчим про свої біди. Хто застосовує силу щодо інших осіб чи, навіть, речей, одночасно жорстоко поводиться із самим собою. Коли я б’ю іншу людину, то завжди розбиваю щось і в самому собі, топчу цим і власну самоповагу. Коли жорстоко поводжуся з речами, то так само поведуся із самим собою. Люди, у яких закостеніли почуття, втрачають зв’язок із самими собою, а також з речами і подіями. Вони не відчувають самих себе, не знаходять жодного почуття до речей.

Деякі психологи вважають, «що агресивні почуття мусять розвиватися подібно до пари в казані – нагромаджуватися там і згодом знайти вихід». Людина мусить вчитися викидати назовні свою агресію так, як це буває тоді, коли, наприклад, рубаємо дрова, граємо у футбол або дивимося фільм.

Жорстока поведінка щодо дітей і нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, часто й загроза життю чи навіть стає причиною смерті.

Форми знущання над дітьми – це фізичне, емоційне (психічне) та сексуальне насильство. Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства.

Багато психологічних досліджень доводять, що найшвидше доб’ємося розвитку неагресивної поведінки в дитини власною виховною поведінкою, яка базується на любові та приязні.

Щоб зупинити насильство в нашому суспільстві, слід передусім не використувати його у вихованні. Кожна дитина – неповторна, єдина у своєму роді, і бажає, щоб її такою приймати і любити. Кожна дитина потребує дбайливої опіки батьків, досвіду беззастережного утвердження її власного буття. Вона мусить бачити, що рідні спроможні вирішувати свої проблеми, поводяться добре, і, що вони не карають дитину – слабшу істоту, навіть, якщо переживають розчарування у власному житті.

Цікаво почути Вашу думку на ці запитання: Як суспільство ставиться до явища насильства? Чи існує можливість допомоги жертвам насильства?

Add a comment

 

Піст – один із встановлених Церквою засобів духовно-морального вдосконалення людини. Великий Піст називають також Чотиридесятницею – це одна з найдавніших і найбільш духовних практик християнства. Історія Великого Посту давня і багата традиціями, і сягає ще апостольських часів.

Передпасхальний піст називається Великим не лише тому, що він найдовший, але й тому, що він вирізняється своєю строгістю й є важливим в житті Церкви й кожного християнина.

Add a comment

 

 

У нашому щоденному житті ми звикли бачити алкоголіків, але якщо звернутися до психології, алкоголіком є не той, хто напивається кожен день на вулиці, а кожен, хто п’є і не може зупинитися, хто не уявляє свого дня без пляшки пива, випитого по дорозі з роботи або з друзями, щоб відреагувати на денний стрес. Кожний, хто живе з такими людьми в одному помешканні, підпадає під вплив цієї людини і, часто сам того не помічаючи, стає потерпілим. Найбільше страждають від цього діти алкоголіків: коли вони виростають, то всі – мають подібні проблеми.

Add a comment