Bazylianie

ks_Leon
26 липня 2010 року у м. Подкова Лєсьна, розташованому у 30 км від Варшави, упокоївся в Господі римо-католицький священик, бувший довголітній парох місцевої парафії св. Христофора о. Леон Канторскі. Народився 31.03.1918 року у Домарадзіцах, пов. Равіч, воєводство Вєлькопольське. У 1937 році розпочав навчання у Духовній семінарії в Ґнєзні, яке перервала війна. Після війни закінчив навчання в польській духовній семінарії у Парижі (Франція), 3.07.1947 року прийняв священиче рукоположення і повернувся до Польщі. Служив у різних парафіях, в тому числі в роках 1957-1964 був душпастирем молоді у відомому варшавському душпастирстві студентів при храмі св. Анни, а відтак протягом 27 років - до 1991 року, коли вийшов на пенсію - був парохом у Подкові Лєсьній. Нагороджений найвищими державними орденами: Офіцерським та Командорським Хрестами Ордену Відродження Польщі. Про його багатогранну і всебічну душпастирську діяльність написано багато (вистачить вписати гасло у будь-яку пошукову програму у веб-мережі, щоб у цьому переконатися).

Чому згадуємо про нього на нашій веб-сторінці?

О. Леон Канторський був своєрідним «предтечою» українсько-польського примирення. У дуже важкі часи першої половини 80-тих років минулого століття, після спроб придушення комуністичною владою руху «Солідарність» та воєнного стану, в роки, коли офіційна пропаганда кожного року на наш Святвечір транслювала на першому каналі телебачення фільм «Оґньомістш Калєнь», який представляв українців у найгіршому світлі, а державне видавництво високими тиражами випускало книжечки з серії «Рись» з таким-же спрямуванням – саме у цих роках о. Канторський мав євангельську відвагу прилюдно закликати до українсько-польського примирення, на зразок заклику польського єпископату до примирення польсько-німецького у 1965 році.

Завершенням його тривалої праці у цьому напрямку: зустрічей, доповідей і проповідей, які підготовляли його парафіян, жителів Подкови Лєсьної, серед яких багато чільних діячів руху «Солідарність», - була Божественна Літургія візантійського обряду за польсько-українське примирення, яку 3 червня 1984 року в місцевій парафії відслужив тодішній Протоігумен василіан у Польщі, Генеральний Вікарій Примаса Польщі Кард. Ю. Ґлємпа для греко-католиків, воднораз парох греко-католицької парафії отців василіан у Варшаві бл. п. о. Йосафат Романик, ЧСВВ. Співав парафіяльний камерний хор цієї парафії, прислуговували василіанські брати-семінаристи. Вірні ледве помістилися на при-костельній площі, на якій служилася ця урочиста Божественна Літургія.

Вітаючи прибулих гостей о. Канторський сказав тоді м. ін.: "Jest to wspólna modlitwa o pojednanie polsko-ukraińskie. Chcemy przebaczyć krzywdy nam wyrządzone i chcemy prosić o przebaczenie krzywd, które myśmy wyrządzili. Łączy nas długa, tysiącletnia historia. Albowiem Ukraiński Kościół Katolicki za cztery lata będzie obchodził Tysiąclecie przyjęcia Chrztu przez Ruś Kijowską – w 988 roku… W tej Mszy Świętej chcemy zapoczątkować modlitwy o pojednanie Polaków i Ukraińców… My dzisiaj, tutaj – maleńki Kościół, maleńka wspólnota rzymsko-katolicka Polaków z tą małą wspólnotą grecko-katolicką Ukraińców – chcemy zapoczątkować w zakresie naszych skromnych możliwości modlitwę o pojednanie i samo pojednanie".

Після Літургії о. Леон провів спільну зворушливу молитву за примирення та зачитав меморіал про польсько-українське примирення, який вірні схвалили бурхливими оплесками. Відтак були зачитані і схвалені присутніми звернення до Св. Отця Івана Павла ІІ, Примаса Польщі Кард. Юзефа Ґлємпа та до Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого.

Отак-то, напередодні великого Ювілею 1000-ліття Хрещення Київської Русі, покійний о. Леон Канторський розумів і намагався здійснювати справу українсько-польського примирення, за що сьогодні, у день його відходу до вічності, хочемо подякувати Богові. Можливо, що ці малі кроки готували пізніші дії, коли внаслідок змін в Польщі прийшли до влади люди «Солідарності», а в незалежній Україні до голосу дійшли демократичні сили й примирення вийшло на державний рівень, і прокотилося широким відлунням у польському суспільстві під час «помаранчевої революції» на київському Майдані незалежності у 2004 році.

Дав би Бог, щоб ці надбання приносили дальші добрі плоди в житті наших народів-сусідів.

Похоронні богослужіння за покійного священика відбулися в середу 28 липня в день, коли наша Церква відзначає пам’ять св. Володимира Великого. Очолили їх два римо-католицькі єпископи, з яких один - Аєп. Станіслав Шимецкі, білостоцький єпископ-пенсіонер, прийняв священиче рукоположення разом з покійним о. Леоном. Співслужили біля 40 священиків, серед яких був парох греко-католицької парафії отців василіан у Варшаві о. Петро Кушка, ЧСВВ. Після Літургії був прочитаний лист від ново- обраного Президента Польщі Броніслава Коморовського; з прощальними промовами виступили м. ін. сенатор Збіґнєв Ромашевскі, Генрик Вуєц та інші видатні особи, близькі до покійного священика. Похоронили його на місцевому кладовищі у Подкові Лєсьній.

Зі святими упокій, Христе!

Вічная пам’ять!

Фото зі сторінки http://www.podkowalesna.pl