Drukuj

У житті людини бувають моменти, коли вона, сівши в якомусь тихенькому місці, починає замислюватися, аналізувати своє життя: що здобула, чого доробилася, яких зазнала успіхів чи може навіть невдач. Зазвичай будуємо плани на майбутнє на рік, на п’ять, на десять. Але водночас відчуваємо, що нашим планам і мріям ставиться якась невидима межа, перепона – це думка, що я тут не вічно, що раніше чи пізніше наступить кінець моїй земній мандрівці і що відійду з цього світу. Ми пробуємо втекти від таких думок в якісь інші справи, але вони залишаються й виявляється, що нікуди від них не подінешся. Особливо гостро відчуваємо це під час смерті дорогої нам особи: згадуючи приємні та радісні фрагменти життя - сумуємо, що цього більше не буде, що більше її не побачу, не промовлю до неї словечка, бо відійшла в інший світ. Тоді миттєво виникає питання: "Як там буде? Що її там чекає?" Але, що найголовніше, починаємо здавати собі справу з того, що і нас чекає така ж доля і тоді замислюємось: «А, як там буде мені? А, що чекає на мене

Такі і подібні їм запитання неодноразово виникають у наших серцях. Звичайно, що це становить таємницю й закрите для нас, але часткову відповідь на запитання "як там є" і "що нас чекає" дає Господь Наш Ісус Христос зокрема у притчі «Про багача і Лазаря» кажучи, що наше вічне життя залежить від нашого земного життя.

Окрім того, в цій притчі Ісус дуже гарно і яскраво показує, що після смерті людини її життя не закінчується, а душа померлого - залежно від заслуг на землі - потрапляє або до пекла, або до раю. У пеклі – вічні муки, в раю – вічне блаженство і щастя. До того ж, душа має свідомість, може міркувати, спілкуватися. У неї залишаються й відчуття – і душа у пеклі страждає, терпить нескінченні муки. То хіба ж кожен із нас не повинен бути стурбований про своє подальше позаземне життя? Ось чому й треба вести праведний спосіб життя на землі, щоб відповідно заслужити собі благе життя після смерті.

На завершення хотів би подати відгук на вищезгадану тему святого Івана Золотоустого, де він говорить так: « Як у театрі, коли настає вечір і вийдуть усі глядачі, то актори, які грали перед усіма царів і полководців, вийшовши звідти і скинувши фальшиву маску, стають тими, ким вони й дійсно були, - так і тоді, коли приходить смерть і театр закривається, і всі виходять туди, скинувши із себе уявне багатство чи бідність, і тільки судячи по ділах виявляється, хто з них справді багатий, а хто бідний, хто гідний почесті, а хто безчесний.» А тому, наше вічне життя залежить від того, як ми живемо тут на землі.