Кожного християнина, найвища мета життя – це злука із Богом в Небі. Дуже багато людей роздумують над цією правдою цілі дні. У всьому впевнено тримаються стежки, яка веде до Неба. Бог дав людині «Заповіді», дав їх для тимчасового й вічного щастя. Нажаль, багато людей думають про своє власне, особисте задоволення, незважаючи на Божі закони. Помилки і гріхи відбирають мир на землі та нескінчене щастя Неба. Тому нехай у всьому наш погляд буде звернений тільки на Бога.

Щасливі ті, які бажають тільки того, що Всевишній Творець хоче, постійно намагаючись чинити Його волю. Такі люди не дадуть поглинути себе цілковито тому, що проминає. Вони бачать скороминущість людського задоволення на землі. Кожного дня перевіряють свої наміри у щоденних словах і вчинках. Шукають нагоди більше подобатися Богові та уникають всього, що могло б віддаляти від Нього.

Щоб прийняти Бога нам всім потрібно вірити. Віра – це дар Божий. Дар, який потрібно отримати. Отримування цього дару можливе через слухання. Ми слухаємо розумом і слухаємо серцем. Дар віри опирається на знання, пізнання і зберігається у серці людини. Один із моїх приятелів визнав: «Я сотворений для вічного щастя з Богом. Усе решта займає другорядне місце в моєму житті, бо якщо я втрачу Небо, то в трачу все». Думаю, що це було із серця.

Кожний християнин у своєму житті знайомиться з Христом, пізнає Його, приймає Сина Божого у своє життя. Але коли відбувається ця зустріч? Яке місце у нашому житті займає Бог?