Drukuj

LOHO_-_KwityЩо ж ти нам, весна принесла?

Та принесла я вам літечко,

Щоб родилося житечко,

Ще й червонії квіточки,

Щоб квітчалися дівочки.

Ой весна, весна, ти красна.

Що ти весна красна, нам принесла?

Принесла я вам літечко,

Ще й запашненьке зіллячко,

Ще й зеленую травицю,

І холодную водицю.

Принесла я вам ягнятко,

Ще й маленьке телятко.

Як мовиться в пісні – весна стала вже фактом. Отже, гарний час, щоб заговорити про веснянки та гаївки.

Прекрасно, коли наша українська молодь співає їх та водить хороводи біля церкви.

Виходячи співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами.

Але, чи в кожній нашій громаді маємо нагоду бачити це радісне та кольорове дійство? Варто підтримати гарну весняну традицію ... Добре, коли в даному селі, чи місті мешкає художньо обдарована молодь, діють ансамблі пісні й танцю. Тоді легше організуватись. Але, веснянки та гаївки можна реалізувати також там, де художнього колективу нема. Активні, щирі дівчата та хлопці – і все вдасться на славу! Аби тільки натхненник знайшовся!

Весна іде – красу несе. Оживає природа - радіють серця. Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні, першому весняному місяці, випікалося обрядове печиво у формі пташок; діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди весно з радістю, з великою милістю»!

Книжок та різних матеріалів, які описують весняні звичаї не бракує. Але чи маємо ми в Польщі вартісну книгу, з якої можемо довідатися про те, як вигдядав зміст українських веснянок та й взагалі – на чому полягає веснянкова традиція?

Так, є така книга.

Це «Культура України. Фольклор» ( джерельні матеріали). Автором цієї гарної публікації про багатство й феномен українського фольклору (вид. - Познань 2004 р.) є проф. Володимир Василенко. Крім оригінальних творів народної творчості, які друкуються в книзі (пісні, казки, легенди, ...), та великого бібліографічного ареалу, дуже цінними для нас, читачів, є також: «Замітки на полях». Ці замітки не є короткими сигналами – вони досить довгі та дуже змістовні. Знайдемо там цікаві розповіді проф. В. Василенка відносно кожної теми та описові фрагменти з публікацій інших авторів.

Думаю, варто сьогодні «заглянути» в книгу професора та пригадати собі дещо про наші рідні веснянки та гаївки.

Цитую короткі фрагменти, які я вибрала для Тебе.

Отже:

( … ) Веснянки – цикл весняних пісень у східних слов'ян.

Починали водити веснянки (як їх і тепер називають у наддніпрянській Україні) чи гаївки (ця назва закріпилася в Галичині) з Благовіщення, і тривали вони до Зелених Свят. А от на галицьких землях гаївки грали лише під час Великодня на майдані біля церкви.

Веснянки – пісні молодості, краси та кохання. В них звучить здоровий оптимізм і світлі, ліричні мотиви. Вони й сьогодні дарують естетичну насолоду людям як високохудожні твори народного мистецтва.

Основним персонажем веснянок є молода дівчина.

Після довгої морозної зими, коли усі сиділи дома, хотілося вибігти надвір, подихати свіжим пахучим повітрям, поспівати на повні груди, потанцювати, привітати урочистими піснями й хороводами Весну і воскресле Сонце, попросити у них тепла, дощу, гарного урожаю.

Водили хороводи у гаях, на лісових галявинах, на сільських вигонах, ходили ключем або колом, - і тільки дівчата. А хлопці лише придивлялися та прислухалися, і лише часами «впадали» між юрбу, спровоковані веселими та дошкульними дівочими насмішками.

До архаїчного типу хороводів належить так званий «кривий танець», яким майже завжди починались весняні ігри. Учасниці – дівчата, побравшись за руки, довгою чередою, бігають між трьома застромленими в землю кілками, трьома посадженими на землі дітьми, або туди, куди тягне їх провідниця хору (корифейка), виробляють різні зиґзаґи, повторюючи без змін нехитру пісню. Ритуальне дійство символізувало нескінченість Всесвіту.

Кілька збірок веснянок разом з мелодіями опублікував Микола Лисенко. Чимало веснянок записано з голосу Лесі Українки (...).

Образи й мотиви веснянок часто використовували у своїй творчості українські письменники та поети.

Ярослава Кобилко