Drukuj
МОЛИТВА ЦЕ ЗУСТРІЧ З БОГОМ Частина VII
Поклоніння
Якщо людина виповіла Богові усе, що в ній нуртує, тоді не треба змушувати себе надалі шукати слова. Можна просто продовжувати бути в присутності Бога та мовчати перед Ним. А також просто у мовчанні прославляючи Бога поклонятися Йому, як Творцю всього видимого і не видимого. Феномен поклоніння це внутрішнє та зовнішнє почитання Бога, через яке розумне і обдароване створіння визнає абсолютну велич і єдинородність Бога та свою цілковиту залежність від Нього. Ц е головна позиція кожної релігійної людини, яка усвідомлює таємницю, що її оточує і становить основу всього створеного. Під час поклоніння ми не говоримо про свої проблеми, переживання, радощі, а просто падаємо ниць перед Нього, бо Він Бог. У поклонінні ми цілковито визнаємо, що ми залежні від Бога. В такий спосіб поклоняючись людина визнає, що Бог є володарем людського життя.




Під час поклоніння ми більше не обертаємося довкола своїх проблем, а лише намагаємось споглядати Бога. В такий спосіб забуваємо про себе, оскільки Бог узяв нас у свої обійми , і лиш він є єдиною цінністю для нас. У поклонінні виповнюється ностальгія хоч раз відчути себе вільним від самого себе, від повсякчасного кружляння довкола себе. Забувши про самих себе стаємо вільними і наповненими Богом. Коли ми забуваємо про себе, тоді до нас повертається спокій, припиняється гамір, який створюють наші думки та почуття. Поклоняючись Богові ми ні про що не думаємо, а він нас огортає спокоєм і внутрішньою радістю і в такий спосіб ми розуміємо, що прибули на місце і після довготривалих пошуків опиняємося в дома.

В продовж свого життя людина шукає те перед чим може впасти ниць, що пов’язує всі її сили, виповнює ностальгію і всі її потреби. Найкращим і яскравим прикладом такого благоговіння є преклоніння трьох мудреців, які прислухаючись до промовляння власного серця рушають за зорею в дорогу на пошук Божого дитяти. Вони знаходять Його і Марію розкладаючи скарби: золото, як вияв їхньої любові, кадило, що символізує незглибиму тугу людини та миро, як втілення численних терпінь. Число три вказує на те, що лише у благоговінні всі наші сили єднаються, досягаючи мети. Молоде, старе й немічне, чорне, як символ власної тіні, мусять впасти ниць пере Богом, щоб стати переображеними та відкупленими. Благоговіння це цілковите скерування себе до Бога, коли ми не залишаємо навіть найменшого приватного куточка для своїх мрій, куди ніхто не може увійти. Благоговіння це повна злука з Творцем від якого ми залежні. У християнській традиції благоговіння є євхаристійним почитанням. На Божественній Літургії причащаючись тілом і кров’ю Спасителя, зі страхом Божим і вірою до Нього приступаємо та поклоняємось цілим своїм єством. В земній церкві існує видима літургія, а в серці невидима, на небі та, яку святкують перед престолом Бога. У святості серця ми торкаємося неба, перебуваємо у злуці з Христом. Про це говорить Ісаак Сирін: «Спіши ввійти у весільну світлицю свого серця. Там знайдеш небесну світлицю. Обидві світлиці творять одну-єдину, і крізь ті двері погляд твій проникає в обидві. Сходи, що ведуть до царства, укриті на дні твого серця». Коли ми входимо до церкви і відмовляємо молитву серця, поклоняючись Господу, віддаємо Йому цілого себе, занурюючись в Його любов цілим єством напевно відчуємо спокій і мир. В такий спосіб розуміємо, що ми на шляху люблячої зустрічі з Богом.


Поклоніння це віддання себе Богові, яке хоче втілюватися у конкретному повсякденні. Воно є зустріччю з Христом, який віддав себе за нас, щоб ми у цій жертовності досвідчили Його любов у нашому серці і передавали її далі людям, що чекають на нас.

Поклоняючись Богові промовляймо молитву серця:
« Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас».

Опрацьовано:

Ансельм Грюн, Молитва – це зустріч.
«Місіонер», Львів 2005.