Bazylianie

ДУХОВНИЙ ЗАПОВІТ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО ВЛАДИКИ МИРОСЛАВА МАРУСИНА Подаємо повний текст Духовного заповіту світлої пам’яті Владики Мирослава, який у формі радіо-запису можна послухати на сторінках Радіо Ватикан: (http://www.oecumene.radiovaticana.org/ucr/Articolo.asp?c=318309)

«Я, многогрішний раб Господа мого Ісуса Христа, недостойний архієрей Мирослав, перед останнім моїм віддихом і переходом з цього світу у вічність віддаю ще раз тут на землі славу, честь і поклін Пресвятій, одноістотній, животворній і нероздільній Трійці, Отцю і Синові і Святому Духові. Вірую сильно і визнаю все те, чого навчав Ісус Христос, що проповідували св. Апостоли, що учили святі і богоносні Отці, а зосібна Вселенські Собори, чого навчали римські Архієреї та що подає до вірування свята католицька Церква. У тій святій вірі я жив, сам її як єпископ проповідав і в тій вірі хочу вмерти з надією на воскресiння і на вічне життя та безконечне блаженство з Ангелами і Святими. Прощаючись із цим світом, заявляю передусім вірність та послух Святішому Вселенському Римському Архієреєві, Намісникові Ісуса Христа на землі, та видимому голові святої Церкви. Заявляю рівнож мою єдність із цілим католицьким Єпископатом, як продовженням апостольського собору, що є тісно з’єднаний з Римськими архієреєм, наступником св. Петра.
Дякую Всевишньому Господеві за його превелику ласку, що від юности моєї влив у моє серце велику любов до Вселенського Архієрея, заступника Ісуса Христа на землі.
Знімка Папи Пія ХІ, за якого архієрейського служіння я прийшов на світ, видніла в моїй сільській хатині разом з портретом Митрополита Андрея. Мій батько не раз висловлювався з великою пошаною про Папу Римського.
Як прибув я до Риму, мав я ласку вже в надвечір’я Різдва Христового, 24 грудня 1949 р. клячати у стіп Ангельського Пастиря Пія ХІІ і дістати від нього особливе благословення для мене і для моїх рідних та для цілого українського народу.
Папа Іван ХХІІІ іменував мене своїм шамбеляном і кліька разів благословляв мене. Для нього моя безмірна вдячність.
Полюбив я вельми Папу Павла VI, що іменував мене єипскопом і дав відповідальне завдання у підготові Кодексу Східного Канонічного Права.
За Папи Івана Павла І ніс я далі цю відповідальність, доки Папа Іван Павло ІІ не призначив мене бути ще ближче себе передусім в його журбі за Церкви Сходу, зосібна ж тих, що переслідувані терплять імени Ісусового ради.
Слово мого братнього прощання завертаю з особливою любов’ю до моїх співбратів українських Єпископів всюди, де вони б не були, на Україні і на чужині, на волі і в неволі, в тюрмах та на засланнях, щоб усі вони під проводом свого Первоієрарха та в тісній злуці з Папою Римським у здоров’ї і мирі правили слово Христової істини та пасли те стадо, що його Святий Дух їм повірив. У вічності буду неустанно молити Бога про церковну єдність в українському народі, бо одна-єдина є Христова Церква, яку ми в символі віри визнаємо за святу, соборну, тобто католицьку, й апостольську. В тій Церкві наше спасення. Вона наша мати.
Як пастир повірених мені душ, звертаю моє слово до моїх священиків та всіх вірних. Прошу в них прощення за всі мої слабості і недосконалості. Зокрема за брак напоумлення тоді, коли деякі люди не зносили здорової науки і від правди відвернули вуха, за своїми пожаданнями вибирали собі вчителів та у важливих церковних справах поступали незгідно з навчанням Церкви та святих і богоносних Отців. Боже, май в опіці мою паству, щоб не загинула ні одна овечка.
В моєму архієрейському служінні старався я наслідувати взір та приклад великого нашого Митрополита Йосифа Велямина Рутського та його співбрата св. Йосафата, Архиєпископа Полоцького, а наших часах слугу Божого Митрополита Андрея Шептицького та його Помічника, а мого духовного отця Владики Архиєпископа Івана Бучка, Архіпастиря скитальців. Від мого Святителя Архєрея Івана навчився я любити цілим серцем Церкву святу та мій рідний нарід. Отож, для цього народу я жив і працював та моє серце оставив близько Підлиської Маркіянової гори, звідки також мій рід і де плили мої юні роки. Не перестану благати Господа, що любить увесь людський рід, щоб дав українському народові нове і краще Тисячоліття, щоб цей нарід був дійсно християнським, щоб чистою зберігав ласку хрещення і щоб був народом святим.
З волі Вселенських Архієреїв сповняв я в Римі деякі важливі послуги для цілої католицької Церкви. Велика це була ласка для мене грішного. Мої слова вдячності висловлюю Апостольській Столиці та всім, з ким я спільно трудився і сповняв мої завдання. Серед тих мужів церковних зустрів я немало святих, для яких метою життя була слава Божа і поширення та закріплення Христового царства на землі.
В годину моєї смерти спогадую з вдячністю усіх моїх учителів та настоятелів, зачинаючи від народної школи в селі Княжім коло Золочева, де я прийшов на світ на празник Пресвятої Євхаристії, 26 червня 1924 р., почерез народну школу та середню школу в Золочеві та Духовну Семінарію у Львові, Академію в Падерборні та Орієнтальний Інститут у Римі. Благословлю Бога за тих учителів: українців, поляків. німців, а в Римі Отців Товариства Ісусового з різних європейських нардів. Серед не-українців знайшов я немало приятелів та доброчинців, що безкорисно обдарували мене великим духовним добром. Нехай Господь відплатить їм усім у цім житті та у вічності найбагатшими скарбами своєї безконечної Любові.
Відходжу до Госопода в надії на його милосердя для мене бідного, щоб побачити сяйво Божественного Лиця, щоб прибігнути під велику милость пресвятої Богородиці і щоб жити вічно зі Святими в небі. Маю непохитну надію побачити в небі моїх Родичів, що їм по Бозі завдячую життя та виховання. Йду у вічність радо, бо там чекає мене Спільнота Сятих та горній Єрусалим і ціла Церква, а в ній праотці, отці, патріярхи, пророки, апостоли, ісповідники, мученики, євангелисти, проповідники та всі праведні, що від віка спочили в надії на воскресіння, між ними ж пресвята і пречиста, преблагословенна Діва Марія, мати Бога Слова, неповинного Ягняти, що взяло на себе гріхи світу, щоб кров’ю своєю відкупити синів Адама і всіх до Отця принести, що царює по-віки Бог істиний: Отець з Сином і Святим Духом, єдине Божество й єдине Существо.
Лишаю тут на землі моїх рідних і всіх їх прощаю зі сльозами, як колись Йосиф у Єгипті прощав братію свою. Був я з ними на Україні всього літ двадцять, а потім доля нас розлучила. Побачимося у небесних дворах, де людська сила не зможе розділити нас. Нехай мої рідні поможуть мені подякувати Господеві за ласку покликання до священства. Я виріс у крилосі церкви св. Іллі в Княжім, де дід мій Михайло і батько Андрій сповняли чин співців. Моя мати Марія вела мене за руку до престола.
Моє ім’я вже тепер вписую у діптих святої Церкви, щоб сподобитись тут на землі аж до кінця світу молитви праведних та жертви Пресвятої Євхаристії і щоб ради страждань і смерти Христової спасся я на страшному суді. А моїх домашніх благаю покірно вчинити мені ще останнє діло милосердя та похоронити тіло моє у землі, бо й так написано: Згадай, чоловіче, що ти земля єси і в порох повернешся. Нічого не приніс я з собою на цей світ і нічого не забираю з собою. Воістину, суєта все; а жизнь оця сон і сновидіння. Але упокой, Господи, з праведними душу мою!
В годині смерти все, що я мав, вже не моє. Нагим прийшов я на світ. А про мої дочасні добра заряджую осібним листом, моїм тестаментом, написаним власною рукою, згідно з правними вимогами та порядком. Моїм одиноким спадкоємцем та виконавцем цього тестаменту назначую Священну Конґреґацію для Східних Церков, або ще точніше св. Апостольську Столицю, наколи б зайшла якась зміна в номенклятурі та завданнях дикастерій римської Курії. На моїм гробі нехай буде напис: + Тут очікує воскресіння з мертвих + єпископ Мирослав Марусин +.
Від спадкоємства в залишених мною дочасних речах є виключені всі, навіть мої рідні, бо з природи речі все церковне належить Церкві. А особистих дібр я зрікся з хвилиною рукоположення на священика так, що і не бувши монахом, вів життя по євангельським радам.
Усіх моїх співбратів Єпископів, священиків, монахів, монахинь та всіх моїх братів і сестер у Христі в годину моєї смерти прошу прощення моїх провин вольних та невольних, якщо кого я образив чи скривдив, якщо осудив чи згіршив, якщо вичнив прикрість або не виявив доброти і любові. А я зі свого боку заявляю торжественно, що нікого не маю за довжника мені, ніхто під сонцем не був мені неприязно наставлений, ніхто не винен мені й одної лепти. Я сам тільки остають для всіх довжником в любові.
Під кінець благаю всіх Отців моїх і братів, щоб зберігали вірно заповідь Христової любові і щоб дбали про єдність віри в союзі мира. Бо один є Господь, одна Церква, одне хрещення, один Бог і Отець усіх.
Господи, Боже мій!
В марноті ізчезнули дні мої, я позбавлений Твоєї помочі
й остався без усякого одівту.
Але в надії на Твої щердоти взиваю:
гріхів юности моєї і невідання не пом’яни.
Від таємних моїх гріхів очисти мене і не
відкинь мене від себе.
Перш ніж повернуся в землю дай мені
повернутись до Тебе, мого Створителя.
Зміряй мої беззаконня не справедливістю,
але милосердям Твоїм.
Напроти безлічі моїх прогріхів постав
безодню Твоїх щедрот.
Вчини, Господи, щоб ім’я моє було
вписане у книзі життя –
щоб я сподобився лона Авраама, Ісаака і Якова –
щоб жити мені у країні живих –
в раї насолоди, у царстві небеснім –
з Ангелами і Святими.
Піднеси, Владико, і тіло моє в день,
щоб його Ти призначив за Твоєю святою і необманною обітницею.
Як благий і чоловіколюбець Бог наш
ослаби, відпусти і прости гріхопадіння мої
вольні й невольні, свідомі й несвідомі,
явні й неявні, ділом, помислом і словом
і відкрий мені бідному на страшному Твоєму суді
серце милостиве, добре і чоловіколюбне.
Амінь, амінь.
Християнської кончини життя мого: безболісної, бездоганної, мирної та доброго одвіту на страшному суді Господнім благаю та спомянувши на пречисту і преблагословенну Владичицю і Вседіву Марію та усіх Святих, усе життя віддаю Хрусту Богу.
Прийди, Господи Ісусе. Амінь.
В руки Твої, Ісусе, віддаю мого духа.
Єпископ Мирослав»