Любов – це благий стан душі, завдяки якому вона нічому сущому не надасть переваги перед пізнанням Бога. Проте такого відкритого любові настрою не зможе здобути той, хто має пристрасть до чогось земного.

Любов народжується від безпристрасності, безпристрасність – від уповання на Господа, уповання – від терпеливості й великодушності, а вони – від поміркованості в усьому, поміркованість же – від страху Божого, в страх – від віри в Бога.

Чому Господь заповів любити ворогів ? (Мт. 5,7)
Аби визволити тебе від ненависті, смутку, гніву, злопам’ятності і сподобити тебе велетенського здобутку – досконалої любові, якої не може посісти той, хто любить людей неоднаковою любов’ю. Досконала любов не розділює людей з огляду на різну вдачу, а любить усіх людей однаково: добрих як друзів, а недобрих як ворогів, чинячи їм добродійства та мужньо зносячи завдані через них кривди. І ніколи не мстить їм злом за зло, а якщо доводиться, то й страждає за них.
Уважно приглянься до себе, може в тобі самому, а не в братові криється зло, що розлучає тебе з братом, та поквапся примиритися з ним, щоб бува, не відпасти від заповіді любові.

Дивись:
Християнське життя за Добротолюбієм, Вибрані фрагменти з писань Святих Отців та Учителів Церкви, Джерела Християнського Сходу, Львів, Свічадо 2007