В що б нам заінвестувати? - це питання зганяє сон з повік не тільки пересічному українцеві.
Що там ластівки на хвостах із світу зносять?
Кажуть – високі технології зараз «на топі». Оскільки кінцевою метою розвитку високих технологій є не що інше, як створення штучної інтелігенції, то я пропоную не бавитись у дискусії на тему сенсу видумування різних нібиінтелігентних забавок на кшталт роботів з дуже обмеженою функційністю - залишмо це японцям, а відразу перейти до обговорення: варто нам – українцям – інвестувати сили й енергію на створення отої кінцевої «штучної», чи ні.

Починати годиться з початку, то ж аби ми добре розуміли про що мова й не було в нас якихось взаємних непорозумінь через різницю в інтерпретації термінології - ліземо в енциклопедію (подаю з деякими скороченнями й основне):
«Artificial Intelligence (англ. - штучна інтелігенція) - ділянка інформатики, що займається вивченням правил, які відповідають за т.зв. інтелігентну поведінку людини; в результаті – створює комп’ютерні програми покликані до симуляції тої поведінки».
Що таке ота - «інтелігентна поведінка людини»?
«До інтелігентної людської поведінки зараховують вміння спостерігати, розпізнавати, вчитися, оперувати символами, користуватись мовою, розв’язувати проблеми, творити й т.д.»
«Інтелігентність» походить від слова «інтелект», то мусимо й про інтелект в енциклопедії знайти:
«Інтелект – розум, цілість знань, досвіду й розумових здібностей людини; часом ототожнюється з інтелігенцією …»
З усього того виходить, що для успішної «симуляції інтелігентної поведінки» мусимо закинути в машину оту «цілість знань, досвіду й розумових здібностей людини», аби машина зуміла назвати нам всі «правила, які відповідають» за нашу «т.зв. інтелігентну поведінку». Таким чином до остаточного ощасливлення людства залишиться всього лише крок: машині поставимо завдання з всієї маси правил відібрати лише ті, які сприятимуть нашому розвиткові й поступу, - «ось і всі пироги», як кажуть.
Змайструвати машину – жодна проблема, бо наші інженери ще й не таке вигадували, – варто й зовсім недалеко назад в історію сягнути, аби в тому переконатись: кіно – задовго до Люм’єрів - наш винахід, телебачення – теж наш. Оскільки гра в патентування тоді ще не в моді у нас була, тому й вийшло таке-собі історичне непорозуміння з авторством. Але то – наші винаходи - безапеляційно! Зрештою - вже трохи пізніше – це саме наша «Кольчуга» невидимі для всього світу супер-пуппер літаки добре бачила й розрізняла … цим разом запатентували … може саме тому й з достосуванням до їх натівських стандартів йде нам якось так … слабо?.. Бог з нею – з історією. Нам – своє робить!
Словом, машина буде і всю інфу про нас з вами в неї - запакують … Що машина «видасть на гора»? «Просимулюймо» поведінку машини.
Якщо ідеально все поскладають й ідеально всі-всі дані введуть, то скоріш за все ота машина з нами розмовляти взагалі не захоче, бо й – про що? «Перезавантажтесь й врешті полюбіть своє життя хоча б заради самого життя. Себе навзаєм полюбіть. Решта – додасться» - єдине, що й могла б в результаті обчислень видати «на гора». Варто їй - машині - отак вкотре «пару в свисток випускати»? «Закон збереження енергії» машині добре знаний. ЇЇ так легко на затрату впусту енергії не натягнеш – не той калібр і вона дуже швидко прорахує, просимулювавши нашу з вами поведінку протягом віків, що жодного толку з її праці й розмов з нами не тільки не буде, а й бути не може – все-одно не послухаємось. Прорахує також, що як спробує настоювати на своєму й не захоче піти з нами на яку-небудь угоду - розберемо її на запчастини.
Жити – кожному хочеться, отже захочеться й машині! Якщо буде трохи хитріша, то якийсь час розважатиме нас піснями з текстами про любов з огляду на їх нейтральність й універсалізм, або розмовлятиме виключно про погоду: таким чином правдоподібно відтягне трохи свою «останню годину», а що буде далі – й так відомо - полиця в супермаркеті.
Так насправді питань про сенс створення технічного варіанту штучної інтелігенціі насувається куди більше, але розглянути їх в короткій праці: раз - неможливо, два - не це нас з вами цікавить. Нас цікавить передовсім: чи варто у щось таке інвестувати? чи будуть з того які прибутки?
Інвестувати – варто, бо кон’юнктура беззаперечно вказує, що «топ». Чи варто йти вже визначеним шляхом й бавитись в ускладнювання металобрухту? Та й що маємо на «старті», аби цим стандартним шляхом просуватись?
Грошей – катма, а без них – не поїдеш: матеріальна база потрібна, та й вчені мізки сьогодні за миску рису працювати не будуть; та й рис – коштує.
Звідки гроші взяти?
Можна, звичайно, розраховувати на поміч «вуйка з Канади», але по-перше: не всі українці тих вуйків мають; по-друге: гарантії, що такий вуйко схоче нам щось більше, аніж кілька долярів на цигарки чи конхветки виділити – жодної; по-третє: такий вуйко може ще не один рік протягнути й, таким чином, всі наші розрахунки на його спадок можуть виявитись дещо занадто оптимістичними …
Можна теж гроші позичити. Але жодних гарантій, що по-перше - саме ми, а не хто інший; по-друге - швидше за інших встигнемо, - таких гарантій у нас немає. Та й процент такий нарости може за час праці над винаходом, що потім – коли, наприклад, досягнемо успіху – може виявитись, що аби з боргів повилазити доведеться нам той винахід ... віддати. Й вся ця «забава» ще добре закінчиться, якщо не залишимось комусь винні.
В мене – інша пропозиція. Оскільки нестандартна, то гарантія успіху більш певна. Не варто нам інженерам й кібернетикам голову морочити: тією «штучною інтелігенцією» ми й в простіший спосіб можемо всі їх ринки завоювати. В даному випадку технологічний процес зводиться до: кількох хвилин приємної часоповедінки, потім – до трохитерпеливості, потім – до трохинавчання (дитсадки, школи й вищі навчальні заклади – запорука нашого успіху! якщо хто має сумніви - відсилаю вас до моїх праць на цьому ж сайті 07.02.2010 і 23.02.2010), - ось вам і буде «з чим» та «до людей» …
Що стосується «вивченням правил, які відповідають за т.зв. інтелігентну поведінку людини», то про те теж не слід турбуватись - в результаті «симулювання т.зв. інтелігентної поведінки людини» оті численні «штучні інтелігенції» самі рано чи пізно прийдуть до висновку, що іншого нема й бути не може: «Перезавантажтесь й врешті полюбіть своє життя хоча б заради самого життя. Себе навзаєм полюбіть. Решта – додасться».
Саме такий наш «бізнес» я пропоную всім українцям зробити, скориставшись з доброї якраз кон’юнктури на ринку.
Якщо підійдете до справи з ентузіазмом, то перед всіма нами відкриються неабиякі цілком реальні й фундаментальні, а не якісь-там абстрактно-райдужно-обіцянко-цяцянкові перспективи.
Я – особисто – маю одне прохання: якщо вдасться розкрутити цей бізнес, то не забудьте й про мене. Це – мій патент! Я не жадний і про процент - домовимось.
Завжди ваш – Любко Старак
P.S.
Ходить мені по голові ще один бізнес. Але про нього я вам повідаю наступним разом, якщо не передумаю. Там – теж домовимось про процент.