Отець Осипано залишав по собі багато гарних спогадів. З усмішкою на обличчі згадують отця ті, які знали його ближче.
«Був він працьовитим, щирим і відвертим, дбав про нас і наших дітей…»
Отець Йосафат Осипанко першим, з-поміж монахів Василіанського Чину, у 1976р. розпочав свою місію у парафії Чесного Хреста у Венґожеві, і працював до 1982р. Про свою працю, події, а також про життя українців, отець Осипанко щиро і ретельно записував у «Хроніці». Завдяки цій хроніці до сорокалітнього ювілею парафії у Венґожеві було створено документальну виставку, яка відображує історію творення парафії та її культурне життя. Add a commentОтця Осипанка я пам’ятаю тільки трошки. Коли мама і тато мали якусь справу у монастирі в Венґожеві, я бігла до кімнати отця Осипанка. Там ми бавилися, жартували. Отець садив мене на коліна і розповідав різні історії. Вперше про Адама і Єву я дізналася від нього. Пам’ятаю, що ніколи не могла сказати «Осипанко», завжди у мене виходило «Розсипано». Отець сміявся і казав, що не розсипається. У нього завжди були фрукти і цукерки або шоколадки для мене.
Add a commentЧ а с т и н а 2
(текст подано мовою оригіналу з незначними поправками)
Без яких небудь пригод пережив 1956 рік.
В четвертій декаді року в нашому повіті пішов рух в справі організації культурно-освітньої праці між українським населенням. Було зібрання повітової Ради в Кентчині. Рівнож, в тім році почав виходити в Варшаві часопис «Наше слово», видаване Українським Культурно Освітнім товариством УСКТ.
«До тебе, рідна Україно, я простягаю руки»
Під таким заголовком подаю цей листок спогадів. Цими словами починається не один дрібненько списаний лист паперу. Ці листочки – це щирі та повні любові і патріотизму спогади, на жаль уже покійного, Степана Назаровця з Журавець. Свою другу половину життя пан Степан прожив у Венґожеві на Мазурах. Там і похований на міському цвинтарі. Я дуже завдячую Пану Степану за розповіді про село, про традиції, пісні, а навіть мальовані плани з усіма присілками, дорогами, хрестами та хатинами колишніх журавчан. Дякуючи цьому ми з дітьми з пункту навчання української мови у Позезджі поставили чудову п’єсу під назвою «На Великдень у Журавцях». Своїми записами пан Степан щиро ділився. Тому, в знак пам’яті про нього, ділюся ними з Вами. Гадаю, що пан Степан був би цьому радий. Add a comment«ПОВОРОТ»
18.III.1955р.
Дня 19 березня, о годині першій, приїхав поїздом з Берегова до Кенчина і не чекаючи ранку пішов прямо через місто, пригадуючи дорогу ще з перед 7 років. Міста не знав був лише в ньому один раз в 1948 році, в січні, і то лише зобачив малу частину.
- Однак у 2005 році Ви залишили Київ і виїхали до свого монастиря у Варшаві.
- На жаль, ті всі праці мені коштували дуже багато здоров’я. Це було багато заходів і переживання, так що приходили хвилини, коли я вже думав, що дістану інфаркт. І саме з огляду на моє здоров’я я поїхав на довшу відпустку до Варшави, де розпочав лікування, перебував у санаторії, відбув довгу реконвалесценцію. Все це тривало три роки.
- Дякувати Богові, лікування пройшло успішно. В міжчасі в структурах нашої Церкви багато змінилося. У Києві замешкав Блаженніший Любомир з цілою Консисторією, а Ви в 2009 році отримали нове призначення.
- Я став єпископом помічником Владики Стефана Менька, Екзарха Донецько-Харківського і житиму у Харкові.
- Харків це місто далеко на сході, не всі мали змогу його відвідати. Скажіть, будь ласка, кілька слів про саме місто.
Strona 4 z 5