Люди

LOHO_-_LUBAНещодавно відійшла від нас до Господа після важкої недуги наша парафіянка Любомира Пєтночко, яка не лише співпрацювала з редакцією нашого Сайту, але також була працівником Музею Народної культури в Венґожеві. Вашій увазі пропонуємо коротеньке слово про Любу Хранителя цього музею Христини Ярош про.

Lubomira Pietnoczko pracowała w Muzeum Kultury Ludowej w latach 2001-2007, na stanowisku dokumentalisty folkloru ukraińskiego.

Już w 2001 r. zorganizowała wystawę ręczników ukraińskich pt. „I na tym ręczniku…”; w 2002 r. konferencję dla nauczycieli języka ukraińskiego z województwa warmińsko-mazurskiego.

W całym okresie jako jedyna prowadziła zajęcia, warsztaty i naukę pisankarstwa. Zgromadziła przybory i zagospodarowała pomieszczenie w chacie mazurskiej do ekspozycji, a zarazem pracowni pisankarskiej.

Borys_G._2011.04.17У суботу, 21 липня, Святіший отець Бенедикт ХVI номінував отця д-ра Бориса Ґудзяка на єпископа. Ця новина несподівана, але давно очікувана, адже розмови про можливе єпископство ректора Українського Католицького університету точаться уже кілька років. За повідомленням прес-служби Ватикану, владика-номінат стане Апостольським екзархом УГКЦ у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу. Зараз о. Борис перебуває поза межами України. До вашої уваги розмова із проректорами УКУ Тарасом Добком та Мирославом Мариновичем.

— Чи давно середовище УКУ знає про номінацію? Якою була ваша перша реакція?

— Мирослав Маринович. Чутки про можливість висвячення о. Бориса на єпископа кружляють уже кілька років. Якби їх не було – їх треба було б вигадати! Адже церква не могла би собі дозволити не помічати таку потужну постать, як о. Борис Ґудзяк. Тим більше такі думки та сподівання нуртували в середовищі УКУ, де о. Бориса знають чи не найкраще. Тому вістка про висвячення о. Бориса не застала нас зненацька. Але точно про це ми дізналися вже після того, як це рішення було прийняте папою.

Draj_Hmara_MO_01

Подвиг польського католицького священика Максиміліана Кольбе відомий багатьом у Польщі та за її межами. Цей монах, будучи в’язнем нацистського концтабору, пішов на смерть замість іншого в’язня – багатодітного батька. Кольбе проголошено святим.

На жаль, маловідомою залишається не менш героїчна історія смерті українського поета – неокласика Михайла Драй-Хмари. Він пішов на свою Голготу у совєцькому концтаборі на Колимі. У квітні 1939-го поет добровільно погодився стати на місце смертника під час «вибіркового» розстрілу кожного п’ятого, даруючи життя молодісінькому хлопцеві.

INTA_1 «Мне не нужна ваша работа,

мне нужны ваши мучения!»

Начальник «Минлагу» Сахаров

Ніч, мороз, тундра... Група засуджених молодих дівчат повертається з виправних робіт після виконання норми видобутку вугілля на шахті номер 12, по дорозі зустрічаються з чоловічою групою, яка мала працювати вночі. Щоб уникнути діалогу між групами, конвоїри відштовхували дівчат і били їх прикладами. Від такого нелюдського поводження у багатьох були переламані ребра, руки.

2_svichkyМарія Стадник народилася 5.08.1929 року (насправді у 1932 р.) в с. Вільшаник, Самбірського району, Львівської області у батьків Юлії та Івана Стадників. З причин крайньої убогості, просто - біди, батьки дуже рано віддали її на службу до багатших людей, де - надіялись - знайде кусник хліба, якого вдома недоставало, і дах над головою. Дальша її доля по змозі описана нижче у спогадах сестер-служебниць Непорочної Діви Марії.

Померла недовго по півночі на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, 22.12.2011 року, в лікарні, куди, за старанням сусідів, відвезла її швидка допомога.

У Варшаві не мала жодної родини. За свідченням сусідів, їй скоріш за все вдалося віднайти якихось рідних в Україні, але після смерті не вдалося знайти жодної адреси, щоб повідомити їх про похорон.

Жила у квартирі, яка залишилася по смерті людей, в яких служила. Квартира не була її власністю, але ніхто до неї з цього приводу не чіплявся і тому до самої смерті могла в ній жити, облаштувавши собі житло в досить просторій кухні. Інші кімнати залишилися в такому стані, в якому були в хвилину смерті господарів квартири. Зараз квартира перейшла на власність міста.

Obraz_Matki_Bo_ej_z_cerkwi_z_Sambora_-_50_На згадку про Успення Пресвятої Богородиці в Самборі

Із спогадів самбірчанки

Ледь починало світати, як попри нашу хату по м’яко встеленій пилюкою дорозі чередою котилися вози. То ґазди з Черхави, Вільшаника, Підбужа та інших сіл, не доїжджаючи моста, що виводив з Радлович на вулицю Дрогобицьку, “вйокали” на коней і прямували вбрід через Дністер, щоб коротшою дорогою, через Новий Світ, попри могилу Святої Трійці і шпиталь, а потім через Бліх і мостом на Млинівці (зруйнований під час війни) в’їхали прямо на Торговицю.

На возах тим разом не було нічого на продаж, а лиш сиділи святково вбрані старі і малі. Все, що найкраще, вийнято із скринь, щоб прийти до Самбірської церкви святково зодягненими. Діти сиділи на прикритих плахтами околотах соломи причепурені і якісь притихлі. Вони з нетерпінням цілий рік чекали на це свято, щоб тепер нарешті поїхати до міста і побачити там всякі дива. Не одні Іванки і Ганнусі мусили добре справуватися, забувши про лінощі, щоб, бува, не розгнівати батьків і не пасти в цей день вдома корів.

Люди тяглися до міста з усієї самбірщини. З далеких гірських сіл бойки йшли переважно пішки. Приходили завчасно і ночували таки під церквою. Вже напередодні свята вся Церковна площа була залюднена. Люди поспішали до сповідальниць, щоб очиститись від тягару гріхів. Трохи подалі від церкви серед бойків, що понаселяли на руки більші і менші вінки сушених грибів, метушились городяни. Гриби були єдиним товаром, який можна було у селян купити в цей день. Бо торг всім іншим вважався б гріхом. Порівняно з сьогоднішнім днем, в ті часи гриби можна було купити за безцінь. До того ж таких вінків ви вже тепер не побачите. Вони були з самих шапочок, від найбільшого “капця” посередині до найменших по боках. А що вже говорити про самих бойків! Таких тепер вже також не побачите. Навіть на фолькльорному святі! Старші ґазди своє сиве волосся відпускали до рамен, рівно його підстригуючи, а на чолі носили гривку. На грудях льняна сорочка щіплювана великою круглою брошкою-дзеркальцем. Взагалі, самбірські відпусти були мальовничим видовищем і вартували б не однієї етноґрафічної довідки.

Patriarh_Swjatoslaw

За перші три місяці свого урядування новий глава УГКЦ дав понад десяток інтерв’ю, присвячених різним питанням як внутрішнього життя УГКЦ, так і зовнішніх викликів. 100 днів – це період перших підсумків, перших висновків для будь-якого очільника, зокрема й церкви. З цієї нагоди журналісти РІСУ і часопису «Патріярхат» зустрілися з патріархом СВЯТОСЛАВОМ (Шевчуком), щоб дізнатися про підсумок цього періоду, про бачення новим главою ідентичності УГКЦ, почути про значення для цієї церкви патріархату, дізнатися, якими глава УГКЦ бачить подальші стосунки з владою та іншими церквами тощо.

— Цими днями минає 100 днів з часу Вашої інтронізації як глави Української греко-католицької церкви (27 березня 2011 року). У світських керівників — президента, глави уряду, спікера — є традиція підбивати перші підсумки. Якими були перші 100 днів глави УГКЦ?

— Цих перших 100 днів були дуже насиченими. Відбулися два важливих синоди - Митрополичий синод владик Києво-Галицької митрополії УГКЦ та Постійний синод, що відбувся в Римі, на яких я вперше головував як глава церкви.

patriarch_Svistoslav

Анастасія Лісовська

Під Київ, у Княжичі їдемо ми з отцем прес-секретарем УГКЦ Ігорем Яцівим – до резиденції глави Української греко-католицької церкви. Раніше доводилось бувати тут під час інтерв’ю з Блаженнійшим Любомиром Гузаром. Гузар і по цей час живе у Княжичах, але все-таки хазяїн "господи" змінився. Втім, цей двоповерховий дім – не маєток окремої особи, а, радше, штаб-квартира, де на нараду до очільника церкви приїздять святі отці, де приймають рішення та спілкуються з пресою.

loho-chrestyny_w_UlhiwkuМикола Кухарчук

Хрестини відбувалися в селі в різних часах, різно, але хрест відбувався завжди однаково. Як уродилася дитина і була здорова, то не відразу несли, чи везли до церкви, де священик доконував акту хрещення, намащуючи все тіло святими оліями, та поливаючи голову дитини свяченою водою.

IMG_0302 Микола Кухарчук

У весняні, а також літні місяці в селі було вечорами дуже весело, співи людей щовечора по цілім селі до пізньої ночі, хоч польська поліція часто намагалася розігнати групи молоді, однак то не удавалося, а ще більше співали і не лише звиклі побутові, але також революційні та інші - політичного характеру.

В день люди працювали в полі при різних роботах на ріллі, а частина при копанні торфу, котрим в зимі огрівали хати.