Греко-католики у селі Витівка

Греко-католицька та православна Східна Україна (14)

Особисті враження, зафіксовані оком спостерігача та об’єктивом фотоапарату

Це останній репортаж про греко-католиків на Сході України. Остання місцевість, яку я відвідав у липні минулого року, в часі своєї поїздки в Україну разом з владикою Василієм Медвітом єпископом-помічником Донецько-Харківського екзархату – це Витівка – невеличке село на відстані десяти кілометрів від Полтави.

У Витівці ми з владикою Василієм та нашим водієм п. Андрієм заночували в літній хаті о. Володимира Раковецького. Отець з дружиною Аллою нас гарно прийняли та нагодували. Ми смачно повечеряли після цілоденної мандрівки по території Кобеляцького району та стали знайомитися.

З перших слів ми забалакали відверто, без зайвих побоювань. Я розпитував отця Володимира про його паству та церковцю у Витівці. Отець походить з Івано-Фрнаківщини, спочатку він навчався у Франківську, а відтак у Варшаві на Університеті Кардинала Стефана Вишинського. На Східній Україні отець Володимир працює від декількох років: працював душпастирем у Полтаві, допомагаючи місцевому парохові о. Юрієві Кролевському, а від 2011 року гуртує греко-католиків у Витівці.

Насамперед отець Володимир став розшукувати споруду, в якій можна було б відправляти Богослужіння. Пошуки завершилися успіхом – отцю пощастило знайти будинок, колишній готель якогось бізнесмена. Будинок запушений та добряче понищений недбалими жителями, які виселилися і залишили по собі неабиякий бардак. Власник погодився відступити споруду отцеві Володимирові, який власними руками взявся пристосовувати одне приміщення на молитовню. Потрібних коштів у отця не було, тому довелося все робити самому домашнім способом. Приготування приміщення для релігійних потреб тривало декілька місяців. Господь поблагословив, а добрі люди у дечому допомогли й настала довго очікувана пора, щоб уперше зібратися на молитву.

Перша відправа у селі Витівка служилася на Пасху – 24 квітня 2011 року, на яку прибуло більше ста осіб. За словами отця Володимира щонеділі на Богослужіння приходить 20-30 осіб – це місцеве населення. З Галичини походять лише дві сім’ї. Греко-католицька парафія у селі Витівки має своє майбутнє, – громада налічує біля десятка малих дітей. Варто відзначити, що в цьому селі не має жодної православної церкви. Першою стала саме греко-католицька.

10 липня 2011 року в селі Витівка відбулося освячення греко-католицького храму Вознесіння Господнього, яке звершив владика Василій Медвіт.

Отець Володимир хоче реставрувати ще інші приміщення цієї споруди, щоб використовувати їх для душпастирської праці з вірними та дітьми. Ідей у отця багато, у цьому теплим словом підтримує його дружина з донечкою (дивіться фотогалерею). Отець подбав і про те, щоб при церковці діяла невеличка бібліотека духовної літератури, щоб вірні могли нею користуватися.

Зводячи підсумки моєї тижневої мандрівки по деяких греко-католицьких парафіях Східної України у мене загалом позитивне відчуття. Незважаючи на злидні та нестатки, священики намагаються розгортати свою пастирську опіку над тими людьми, які шукають духовних цінностей та глибшого розуміння своєї життєвої мети. Обнадійливе те, що кмітливі та запопадливі душпастирі, в основному молоді та в більшості одружені, відважно долають труднощі.

Простіше працювати монашим спільнотам, наприклад василіанам у Покотилівці, що на окраїнах Харкова, чи сестрам Милосердя св. Вінкентія у селі Деменки, де вони з успіхом проводять виховну роботу з дітьми.

Звичайно не бракує і серйозних проблем. Найболючіша – це недостача справжніх храмів, де б можна було достойно прославляти Господа, щоб не треба було соромитися перед іншим: мовляв, «яка ж ви Церква, якщо у вас немає свого храму!» Нагадаймо, що у більшості греко-католицьких спільнот ще немає храмів, вони ж моляться у хатах та невеличких молитовнях. Їм далеко до пишних, золотистих та розкішних храмів, якими користуються наші брати православні та римо-католики.

Інша проблема – це відношення православних церков до вірних УГКЦ на Сході України. Тут буває по-різному, найчастіше православні мало турбуються про людей, але коли з’являються греко-католицькі священики неподалік їхніх духовних володінь, тоді у них ненароком появляється «екуменічна ревнивість», яка на практиці виражається у непримиренному ставленні до інаковіруючих «уніатів».

Непросто воно й з місцевими державними урядовцями, які не завжди дружньо та доброзичливо ставляться до починань греко-католиків на Сході України. Хоча треба відзначити, що в деяких місцевостях (наприклад: Деменки, Вільховатка) районна та сільська влада прихильно, а навіть доброзичливо ставиться до місцевих греко-католиків та підтримує їхні благодійні заходи.

Хочеться побажати всім нашим греко-католицьким спільнотам на Сході України, щоб в недалекому майбутньому наші брати в Христі, не сприймали, їх як ворожих «забіжчиків» з чужої країни, але повноцінних громадян України, які працюють на благо Христової Церкви та держави.