Протоігумени василіанської провінції Святого Миколая на Закарпатті

Першими осередками монашого життя на Закарпатті були Святомиколаївський монастир на Чернечій горі біля Мукачева і Сятомихайлівський монастир у Грушеві на Мараморощині. Мукачівський монастир згодом набрав першорядного значення, довгий час там мешкали єпископи, монастир став центром єпархіяльної організації, а сама єпархія отримала назву Мукачівської.

Монахи з Закарпаття не приступили явно до реформи монашества, яку проводив Митрополит Йосиф В. Рутський, але обнова монашого життя мала своє значення і на цих теренах. У 17-му столітті Закарпатські монахи почали називати себе „василіянами”, а на початку 18-го вже відкрито почали уводити зміни на зразок тих, які запровадили василіяни в Конгрегації св. Тройці в Литві та Білорусії. Ініціатором реформ був архімандрит Іван Годермарський (+1729), який покликав василіян з Речіпосполитої Польської. Тоді однак монастирі були ще підпорядковані місцевим владикам, не творили одної провінції та й не вибирали собі настоятеля з-посеред самих себе, тобто з-посеред „простих монахів”. Аж 9.07.1733 під час монаших зборів з участю ігуменів монастирів Березницького, Імстичівського, Краснобрідського і Зарічського, зібрані ченці обрали собі одного настоятеля, яким мав бути Мукачівський ігумен, о. ГРИГОРІЙ БУЛКО (+1742) – на той час перший протоігумен на Закарпатті. Це рішення не пройшло без труднощів з боку Мукачівських єпископів, і щойно від 1766 можна сказати, що протоігумени почали вільно управляти своєю провінцією. Хоча монастирі на Закарпатті сформували Провінцію, то однак не приступили офіційно до структур Чину. Подібно було й в Україні, де провінція постала в 1739 році, з тим що Провінція Руська чотири роки пізніше з’єдналася з Литовською в одну структуру Чині св. Василія Великого, а тимчасом Закарпатська Провінція ще довгі роки була примушена існувати окремо, не під владою протоархімандрита Чину.
Після першої світової війни помінялися кордони, і таким чином монастир у Біксад опинився у Румунії, Маріяповчанський у Мадярщині, а Краснобрідський і Буківський були повністю знищені. Таким способом у Закарпатській провінції залишилися монастирі в Мукачеві, Ужгороді, Малому Березному, Хусті-Бороняво та Імстичеві. Тоді Закарпатські василіяни нав’язали відповідні стосунки з Василіянами у Галичині, які 2 листопада 1920 р. приїхали, щоб починаючи з монастиря на Чернечій Горі біля Мукачева допомогти своїм співбратам у відновленні монашого життя на Закарпатті. Деякі Закарпатські монахи, вже тоді свій новіціят-послушництво відбули в Крехові у Галичині.
Коли починалася ця обнова, на основі договору між Протоігуменами, який був підтверджений Апостольским Престолом, було усталено, якщо на Закарпатті будуть три зреформовані монастирі з 30-ма ченцями з довічною професією – клириками, з яких бодай 20 будуть вже ієромонахами, тоді можна буде створити Закарпатську Провінцію, уже у зреформованому Василіанському Чині. Таким чином 2 квітня 1932р. Свящ. Конґреґація юридично створила Василіанську провінцію на Закарпатті під покровом св. Миколая. Першим протоігуменом цієї ж провінції в 1932 р. став о. ПОЛІКАРМ БУЛИК.
У часах комунізму Закарпатська провінція, як і весь Василіанський Чин була переслідувана і насильно ліквідована. Останні вибори Протоігумена відбулися 1945 року, а протоігуменом обрано тоді о. АНТОНІЯ МОНДИКА, який був настоятелем аж до часів релігійної свободи в Україні. Після повернення прав Чинові і падіння комунізму, першим протоігуменом на Закарпатті став у 1990 році о. ПАВЛО МАДЯР. Однак, після декількох років діяльність Закарпатської провінції було тимчасово припинено, а монахів підпорядковано протоігуменові Провінції Найсв. Спасителя в Україні. У 2008 році Генеральна Капітула Чину, на пропозицію представників Провінції з України, схвалила: „ідею відновлення діяльності Закарпатської Провінції св. Миколая і передає дану справу Головній Управі на подальший розгляд і остаточне вирішення”. Після проведення потрібних юридичних дій, тими днями довершилося відновлення діяльності Закарпатської провінції, а її першим Протоігуменом, після перерви став Високопреподобний о. ПАВЛО РАЙЧИНЕЦЬ, ЧСВВ, дотеперішній Ігумен монастиря св. Миколая у Малому Березному.
Новообраному Протоігуменові бажаємо Божого благословення, наснаги та підтримки від ченців усієї спільноти Василіанського Чину.