Василіани замучені в XVII-XIX століттях (переклад з польської)

Християни дуже рано зіткнулися із необхідністю призадуми над несправедливими переслідуваннями, терпінням і смертю тих, які увірували в Ісуса Христа. Щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об’явлення Ісуса Христа – такими простими словами пояснював терпіння апостол Петро ( 1 Петра 1,7). Промовляючи ці слова, можливо не передбачував, що в майбутньому ці слова будуть скеровані не тільки до тих, що прийняли єдність з Ісусом Христом, але й для тих, хто прийняв єдність з його наступниками – Папою Римським.

В історії Греко-Католицької Церкви вже так склалася, що впродовж багатьох століть не бракувало моментів випробування. В XVII-XIX ст. знаходимо багато прикладів, які вказують на правдивість і безкомпромісність слів з книги Одкровення Йоана Богослова: «Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих з вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матимете горе десять днів. Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (2,10). Для деяких випробування сталося кінцем – за свою вірність заплати своїм життям. Між ними були прості люди, єпархіальні священики, монахи і монахині.

А тому, хочемо пригадати імена василіан замучених в XVII-XIX ст., які щораз то менше згадувані на сьогоднішній день. В більшості випадків вони понесли смерть під час воєнних дій або повстань. Під час війни, навіть якщо для пропаганди був використовуваний клич «в обороні православної віри», не завжди легко є встановити причину мучеництва. Можна знаходити такі елементи як: політичний, соціальний, грабіж; або можна говорити про просту випадковість. Для нас є важливим те, з якою поставою були прийняті смертельні рани, згідно зі словами: Аж до кончини не зви нікого щасливим: щойно при смерті мужа пізнають (Сир. 11,28). Згідно з нашими сьогоднішнім знанням, між представленими тут монахами, немає такого, щоб загинув зі зброєю в руках чи в окопах. Вони гинули в монаших габітах і без опору: в церкві, монастирі, або були «гнані як звірина». Перед катами ставали без ненависті, з відкритим серцем, але також і з готовністю дати свідоцтво своєї католицької віри. Згідно з сумлінням старалися уникати смерті. Під час воєн, чи гайдамацьких повстань, багато василіан рятувалися втечею із небезпечних місць. Однак не завжди сумління монаха дозволяло на таку форму порятунку власного життя, а й не завжди її можна було виконати. Представляємо важливі факти, які вказують на мученицький характер смерті.

Список василіан поділено згідно з місцем та часом, в якому зазнали смерті.

Перша група, це монахи, вбиті під час різанини влаштованим царем Петром І в Полоцьку. Мордування розпочалося в церкві, де цар з’явився разом з прислугою і військом. Василіани на початку ніяк не відповідали на провокаційну поведінку, але коли їх запитали про образ блаженного Йосафата Кунцевича (в тому часі ще не був канонізований), то тоді дали свідчення про невинну смерть свого співбрата. Цього вистачило, щоб розгніваний цар завдав першого удару, який став знаком для всіх інших, що були разом з ним. В цій групі уваги заслуговує не тільки постава василіан-свідків посічених в церкві, але також і ігумена – о. Якова Кізиковського. Отець ігумен перебуваючи в безпечних приміщеннях монастиря, увійшов до церкви, неначе сам віддаючись у руки катів. Будучи ігуменом, чув відповідальність за довірену йому братію, про що свідчать слова о. Я. Ольшевського: « хоч, як його не переконували, щоб не виходив із монастиря та не йшов до церкви, і не наражувався на небезпеку, то однак не міг цього перенести, щоб не побачити убиту братію». Не відомо, чи зміг дійти до братії – схоплений, помер після кількагодинних тортурах.

В Умані василіани загинули під час гайдамацького повстання в 1768 р. монахи добровільно залишилися в оточеному місті, щоб підтримувати на дусі і уділяти Святі Таїни людям, які зібралися разом. Вони мали реальну можливість утечі (кілька василіан навіть виїхали з міста), але вирішили бути до кінця, без огляду на рівень загрози, залишитися з вірними в небезпеці.

Щодо подій в Богуславі і Почаєві, ми не маємо точної інформацій. В Богуславі василіани були вбиті під час повстання в 1768 р. Згадуючи про двох братів записаних в Почаєві, то в записках знаходимо інформацію, що вони загинули від рук козаків.

Між убитими василіанами в XVII столітті, зібрано особи, які загинули в різних місцях з рук російських військ і козаків. Час козацьких війн став періодом тяжкого випробування для східних католиків. Згідно з нотатками єпископа Якова Суші з 1664 року, в цьому періоді загинули понад сто єпархіальних священиків і сорок василіан. На жаль нам не є знаний повний список цих осіб. Якщо йдеться про василіан, то нам вдалося віднайти імена шістнадцятьох монахів, про яких відомо, що були убиті в цьому періоді. І навіть якщо, єпископ Суша, міг допуститися невеликої помилки (міг зарахувати василіан, які померли під час утечі наприклад до Львова чи Пруссії, або тих, що померли під час пануючої на той час епідемії), то нам дальше залишається до установлення біля двадцяти імен.

В останній групі зібрано василіан, які були убиті в різних роках і місцях. Біля кожного імені, ми постаралися подати віднайдені околиці смерті.

Св. Йосафат Кунцевич, архієпископ Полоцький, заатакований, і замучений гуртом людей у Вітебську в 1623 р.

Інші замучені:

ПОЛОЦЬК (1705):

1. o. Jakub Kizikowski – замучений у віці 40 років

2. o. Teofan Kiełbczyński – рік після закінчення навчання в Оломунцу, загинув у віці біля 29 років

3. o. Jakub Knyszewicz – музик

4. o. Konstantyn Zajączkowski – після того як йому відрізали ніс і викололи очі, був повішений за містом

БОГУСЛАВ (1705):

5. o. Sykstus Hordziejowski – загинув у віці біля 38 років

6. o. Benedykt Maksiewicz

7. o. Jonasz Kozłowski

8. o. Sadok Malinowski – загинув у віці 62 років

УМАНЬ (1768):

9. o. Herakliusz Kostecki – знаний місіонер, ігумен в Умані, загинув у віці 44 років

10. o. Jan Lewicki – загинув у віці 54 років

11. o. Eliasz Magierowicz – місіонер, загинув у віці біля 37 років

12. o. Liberiusz Oczawski – загинув у віці 39 років

13. br. Metody Majewski – брат-несвященик

ПОЧАЇВ (1757):

14. br. Izaak Bereznicki – брат студент, убитий козаками

15. br. Sylwester Jasinicki – брат студент, убитий козаками

УБИТІ КОЗАКАМИ І РОСІЯНАМИ В XVII ст.:

16. o. Melecjusz Kopystyński – убитий козаками

17. o. Nikodem Kozicki – російськими воїнами був спалений на стовпі у Березвечі 1655 році.

18. o. Gerazm Kulczycki – убитий козаками

19. diakon Eutymiusz Nazarowicz – в 1660 році убитий російськими військами в Супраслі

20. o. Teofan Burzemski – мучений козаками в Дермані, а на кінець вистрілений з гармати

21. o. Laurenty Kosselew – одразу після закінчення Святої Літургії, Козаки здерли з нього ризи і замучили в Дермані в 1649 році

22. o. Rafał Truszewicz – під час козацьких війн, був мучений козаками, а потім убитий розпеченою шаблею в Дубні

23. o. Gedeon Horaim – убитий козаками

24. o. Jonasz Grocholski – 1655 році зловлений w Онуфрею, мучени й і утоплений в ріці Сож

25. br. Mardariusz Bryliński – 1655році утоплений росіянами в ріці Сож в Онуфрею

26. o. Stefan Wołosowicz – архимандрит, замурований росіянами в Смоленську, помер від голоду і спраги

27. o. Izajasz Radowicz – козаки вистрілили з гармати в Дермані

28. o. Sergiusz Żyła – замучений козаками

29. o. Filaret Zawadka – убитий в Бересті

30. br. Antoni Kuzmicki – убитий росіянами в 1655 році.

31. o. Symeon Rupartowicz – убитий в Бересті Литовському

ІНШІ:

32. o. Antoni Hrekowicz (Hrekowicki) – 1618 році втоплений козаками в Дніпрі

33. o. Antoni Butkiewicz – на Великдень 1629 року був убитий православним священиком і його братом в Перемишльській єпархії

34. o. Pachomiusz Lewicki – будучи кволим (у віці 75 років), зіпхнутий із сходів російськими військами під час арешту в Овручі в 1831 році

35. o. Hipolit Zawadzki – в 1768 убитий гайдамаками в с. Маньківка у віці 66 років.

Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду. (Іс. 49,15)

Chrześcijanie bardzo wcześnie stanęli przed koniecznością refleksji nad niesprawiedliwym prześladowaniem, cierpieniem i śmiercią tych, którzy uwierzyli w Jezusa. Przez to wartość waszej wiary okaże się o wiele cenniejsza od zniszczalnego złota, które przecież próbuje się w ogniu, na sławę, chwałę i cześć przy objawieniu Jezusa Chrystusa – tymi prostymi słowami tłumaczył cierpienia Apostoł Piotr (1P 1,5). Mówiąc to może nie przeczuwał, że w przyszłości będą to słowa skierowane nie tylko do tych, którzy przyjęli jedność z Chrystusem, ale także tych, którzy przyjęli jedność z następcami Piotra – Papieżami Rzymu.

Historia Cerkwi Greckokatolickiej ułożyła się tak, że przez stulecia nie brakowało momentów próby. W XVII-XIX wieku znajdujemy wiele przykładów prawdziwego i bezkompromisowego odczytania rady z Księgi Apokalipsy: Przestań się lękać tego, co będziesz cierpiał. Oto diabeł ma niektórych spośród was wtrącić do więzienia, abyście próbie zostali poddani, a znosić będziecie ucisk przez dziesięć dni. Bądź wierny aż do śmierci, a dam ci wieniec życia (2,9). Dla niektórych próba okazała się ostateczną – swoją wierność przypłacili życiem. Byli wśród nich ludzie świeccy, księża diecezjalni, zakonnicy i zakonnice.

Chcemy przypomnieć, dziś coraz mniej pamiętane, imiona bazylianów zamordowanych w XVII-XIX w. W większości przypadków ponieśli śmierć podczas działań wojennych lub rozruchów. W czasie wojny, nawet, jeśli propagandowo wykorzystywano hasło „obrony prawosławnej wiary”, nie zawsze łatwo jest określić przyczyny mordu. Można doszukiwać się elementu politycznego, społecznego, rabunkowego, albo mówić o zwykłym przypadku. Dla nas jednak ważne jest z jakim nastawieniem przyjmowali śmiertelne rany, za słowami: Przed śmiercią nikogo nie nazywaj szczęśliwym, gdyż dopiero w ostatniej chwili poznaje się męża (Syr. 11,28). Według naszej dzisiejszej wiedzy, wśród przedstawionych tu zakonników, nie ma ani jednego, który zginąłby z bronią w ręku, albo na szańcu. Ginęli w zakonnych habitach i bez oporu: w cerkwi, klasztorze, albo wyłapywani jak zwierzyna. Przed oprawcami stawali bez nienawiści, z otwartym sercem, ale także gotowością zaświadczenia swojej katolickiej wiary. Zgodnie z sumieniem starali się unikać śmierci. Podczas wojen, czy rebelii hajdamackich, wielu bazylianów ratowało się ucieczką z niebezpiecznych miejsc. Nie zawsze jednak sumienie zakonnika pozwalało na taką formę ratowania własnego życia i nie zawsze było to wykonalne. W naszym przekonaniu są to poważne dowody za męczeńskim charakterem śmierci.

Listę podzieliliśmy według miejsc i czasu, w jakim ponieśli śmierć bazylianie.

Pierwsza grupa to zakonnicy zabici podczas rzezi z udziałem cara Piotra I w Połocku. Mord rozpoczął się w cerkwi, gdzie car zjawił się ze świtą. Bazylianie początkowo nie odpowiadali na prowokacyjne zachowanie, jednak zapytani o obraz bł. Jozafata Kuncewicza (wówczas nie był jeszcze kanonizowany), dali świadectwo o niewinnej śmierci swego współbrata. To wystarczyło, aby rozgniewany car zadał pierwszy cios, który stał się znakiem dla jego towarzyszy. Wśród tej grupy na uwagę zasługuje nie tylko postawa bazylianów-świadków zmasakrowanych w cerkwi, ale również ihumena Jakuba Kizikowskiego. Ojciec ihumen przebywając w bezpiecznych pomieszczeniach klasztornych sam, niemal w ręce oprawców, wyszedł do cerkwi. Jako ihumen czuł się do tego stopnia odpowiedzialny za powierzonych sobie braci, że za słowami o. J. Olszewskiego: lubo mu perswadowano, żeby z klasztoru nie wychodził i do cerkwi nie szedł i na niebezpieczeństwo się jawne nie narażał, jednak mimo to wszystko nie mógł tego przewieść na sobie, aby nie miał widzieć braci pozabijanych. Nie wiadomo, czy zdołał dojść do braci – pojmany, zmarł po parogodzinnych torturach.

Bazylianie w Humaniu zginęli podczas rebelii hajdamackiej w 1768 r. Zakonnicy dobrowolnie pozostali w oblężonym mieście, aby podtrzymywać na duchu i udzielać sakramentów tłumnie zgromadzonej ludności. Mieli realną szansę ucieczki (paru bazylianów rzeczywiście wymknęło się z miasta), ale zdecydowali się do końca, bez względu na stopień zagrożenia, pozostać z wiernymi w niebezpieczeństwie.

Odnośnie wydarzeń w Bohusławiu i Poczajowie nie mamy szczegółowych informacji. W Bohusławiu bazylianie zostali zabici podczas rebelii w 1768 r. Jeśli chodzi o dwóch braci zapisanych w Poczajowie, to w dyptychach znajdujemy tylko informację, że zginęli w okolicach Poczajowa z rąk kozaków.

Wśród bazylianów zabitych w XVII wieku zebrano osoby, które zginęły w różnych miejscach z rąk żołnierzy rosyjskich oraz kozaków. Czas wojen kozackich stał się okresem ciężkiej próby dla wielu wschodnich katolików. Według relacji bpa Jakuba Suszy z 1664 r., w tym okresie miało zginąć ponad stu księży diecezjalnych i 40 bazylianów. Niestety nie jest nam znana dokładna lista osób. Jeśli chodzi o bazylianów, to udało się nam odnaleźć imiona 16 zakonników, o których wiadomo, że zostali zabici w tym okresie. A zatem, nawet, jeśli bp Susza nieznacznie pomylił się (mógł wliczyć bazylianów, którzy zmarli podczas ucieczki np. we Lwowie, czy na Prusach, albo tych, którzy zmarli podczas panującej w tym okresie epidemii), to nadal pozostaje do ustalenia ok. 20 imion.

W ostatniej grupie zebrano bazylianów zabitych w różnych latach i miejscach. Przy każdym imieniu staraliśmy się podać możliwe do ustalenia okoliczności śmierci.

św. Jozafat Kuncewicz, abp połocki, napadnięty i zamordowany przez tłum w Witebsku w 1623 r.

Inni zabici:

POŁOCK (1705):

1. o. Jakub Kizikowski – zginął w wieku 40 lat

2. o. Teofan Kiełbczyński – rok po ukończeniu studiów w Ołomuńcu zginął w wieku ok. 29 lat

3. o. Jakub Knyszewicz – muzyk

4. o. Konstantyn Zajączkowski – po obcięciu nosa i uszu został powieszony za miastem

BOHUSŁAW (1768):

5. o. Sykstus Hordziejowski – zginął w wieku ok. 38 lat

6. o. Benedykt Maksiewicz

7. o. Jonasz Kozłowski

8. o. Sadok Malinowski – zginął w wieku 62 lat

HUMAŃ (1768):

9. o. Herakliusz Kostecki – wybitny misjonarz, ihumen w Humaniu, zginął w wieku 44 lat

10. o. Jan Lewicki – zginął w wieku 54 lat

11. o. Eliasz Magierowicz – misjonarz, zginął w wieku 37 lat

12. o. Liberiusz Oczawski – zginął w wieku 39 lat

13. br. Metody Majewski – brat laik

POCZAJÓW (1757):

14. br. Izaak Bereznicki – brat kleryk, zabity przez kozaków

15. br. Sylwester Jasinicki – brat kleryk, zabity przez kozaków

ZABICI PRZEZ KOZAKÓW I ROSJAN W XVII w.:

16. o. Melecjusz Kopystyński – zabity przez kozaków

17. o. Nikodem Kozicki – spalony na stosie przez żołnierzy rosyjskich w Berezweczu 1655

18. o. Gerazm Kulczycki – zabity przez kozaków

19. diakon Eutymiusz Nazarowicz – w 1660 zabity przez żołnierzy rosyjskich w Supraślu

20. o. Teofan Burzemski – torturowany przez kozaków w Dermaniu i na koniec wystrzelony z armaty

21. o. Laurenty Kosselew – bezpośrednio po odsłużeniu Mszy św., kozacy zdarli z niego szaty liturgiczne i zamordowali w Dermaniu w 1649

22. o. Rafał Truszewicz – podczas wojen kozackich torturowany i zabity rozżarzoną szablą przez kozaków w Dubnie

23. o. Gedeon Horaim – zabity przez kozaków

24. o. Jonasz Grocholski – 1655 pojmany w Onufrieju, torturowany i utopiony w rzece Soż

25. br. Mardariusz Bryliński – 1655 utopiony przez Rosjan w rzece Soż w Onufrieju

26. o. Stefan Wołosowicz – archimandryta, zamknięty przez Rosjan w Smoleńsku zmarł z pragnienia i głodu

27. o. Izajasz Radowicz – kozacy wystrzelili go z armaty w Dermaniu

28. o. Sergiusz Żyła – zamęczony przez kozaków

29. o. Filaret Zawadka – zabity w Brześciu

30. br. Antoni Kuzmicki – zabity przez Rosjan w 1655 r.

31. o. Symeon Rupartowicz – zabity w Brześciu Litewskim

INNI:

32. o. Antoni Hrekowicz (Hrekowicki) – 1618 utopiony przez kozaków w Dnieprze

33. o. Antoni Butkiewicz – na Wielkanoc 1629 zabity przez ks. prawosławnego i jego brata w diecezji przemyskiej

34. o. Pachomiusz Lewicki – już bardzo słaby (w wieku 75 lat), zepchnięty ze schodów przez żołnierzy rosyjskich podczas aresztowania w Owruczu w 1831

35. o. Hipolit Zawadzki – w 1768 zabity przez hajdamaków w Mańkówce w wieku 66 lat.

Czyż może niewiasta zapomnieć o swym niemowlęciu, ta, która kocha syna swego łona? A nawet, gdyby ona zapomniała, Ja nie zapomnę o tobie.

(Iz.. 49,15)