Ульгівок - Великопісні та Великодні звичаї

Спогад Миколи Кухарчука про село Ульгівок, де він пише про Великий піст та звичаї Великого тижня і Великодня.

Цілу зиму вечорами село гомоніло співали по хатах і по улицях аж до Великоднього Посту котрий на 7 тижнів перед Великоднем змінював село до невпізнання.

Як настав піст то його виконували строго і їли зовсім пісні страви. А в середу і п’ятницю багато людей нічого не їли (голодували добровільно). Як від Йордану до Посту відбувалися в селі шумні музично-танечні забави і весілля, то в піст все затихло, навіть до рук не можна було взяти скрипку чи іншого інструменту. Так строго було знову ж тільки до першої світової війни, а по війні потроху почалося все перемінюватись. Люди вже так строго посту не додержували, а особливо люди молодші, котрі повернулися з війни.

Щоп’ятниці в церкві відправлялося жалобне богослужіння на котре люди приносили хліби за померлих, розуміється що священик той хліб по богослужінні забирав додому, для своїх потреб, але був такий звичай і люди так чинили.

В середині посту завжди в середу вечором в церкві відбувалися «Поклони» - Богослужіння на котрім під час церковних співів і молитов люди били понад 300 поклонів.

Потім почалася великодня сповідь, котра тривала аж до Великоднього Тижня. Одного дня по обіді священик сповідав, а на другий день зрана причащав сповідальників.

У Великий Четвер вечором знову було Богослужіння «Страсти» – на котрім священик читав 12 Євангелій. Шість Євангелій при початку читання оголошували дзвінки, а других шість, глухий стукіт зроблена з дерева така телепала на знак смутку і жалоби..

Цілий Великий Піст, переважно вже в новішім часі знову переважно дівчата сходилися вечорами і робили цвіти з паперу аби прибрати образи в церкві, рівно ж вишивали для потреб церкви обруси, фелони і інші церковні речі.

І так в спокою і тишині приходила Велика п’ятниця. В той день смутку і жалоби в селі здається ніби все завмерло. Вже по улицях видно якийсь притишений рух, не чути жадних жартів ані співів, ані сміхів, як в інші дні. Лише коло церкви є багато дітей, а ті найменші при супроводі старших б’ють дерев’яними молотками по завішеній під церквою великій штабі. (по інших селах били в дошку) дехто бив по дошках паркану. На цілу п’ятницю аж до неділі рана всі дзвони завішені і не (могли?) дзвонити.

В церкві працюють дівчата, при прибиранні церкви. Старші «брати церковні» - ставляють «Божий Гріб» – кладуть плащаницю на котрій є зображений Ісус Христос – умерлий. Докінчують, порядкують те, що не вдалося зробити раніше.

По обіді є при Ісуса Гробі відправа і вже від тої хвилі урочистий настрій не тільки у церкві, але і в цілому селі. Церква стоїть отвором аж до неділі. Віруючі спішать до Гробу – Плащаниці, цілу ніч на зміну одні відходять другі приходять, так цілу ніч аж до рана, а зі суботи на неділю знову так само.

Господині в той день мають повні руки роботи, печуть і приготовляються до свят: треба приготовити паску, калачі чи бабки, то ще й в суботу можна зробити, але треба доглянути і інших членів родини, особливо тих найменших – мусять мати чисті сорочки, убрання і інше. Як рівно ж зробити порядок в господарстві і хаті, на свята мусить бути все чисте і привітне.

В останніх днях перед святами, кожний старається мати новий одяг, особливо жінки і дівчата мусять мати на Великдень новий убір і тримають у великій таємниці то, що придбали на свята нового, аби несподіванкою заскочити інших.

Найбільше, перед святами мали (роботи – І.Г.) старші кравці і шевці, ті по цілих днях і ночах – працювали, викінчували свою роботу, а над ними стояли їхні клієнти чекаючи на чоботи чи убрання.

По селі нісся в великому тижні також «квік» безрог, чи то багатий чи бідний може цілий рік не бачив м’яса, але Великдень мусів забити безрогу, аби мати, як інші ковбасу чи шинку котру понесе освятити під церкву і кожний мусів то мати і інакше не могло бути.

Ціла субота проходила ніби спокійно, але час від часу тишу переривав гук вистрілу, то хлопці приготовляли різні прилади до стріляння, аби на Великдень було чим стріляти на славу Воскресіння. До війни робили то з різних рурок металевих, набивали вибуховим матеріалом і стріляли переважно на «Резурекцію» - ранне набожество на Воскресіння.

По війні та справа виглядала зовсім інакше. Вже мали заховані правдиві (карабіни) – кріси і часто відрізали від них люфи, котрі в одному кінці отвором (заклеєний?) а кілька сантиметрів над ним зроблено дірку, люфу насипано трохи пороху з набоїв, котрих було багато по війні дальше набито табакою, чи чим ся удало, запалювано, діркою повставав вибух і випихав заложену люфу з гуком, але поза тим, переважно вечором, стріляють стрілом з правдивої зброї. Розуміється, що були і кроваві випадки, як і повставало у декого вічне каліцтво.

В останню неділю посту тз. «Квітну», на пам’ятку в’їзду Ісуса до Єрусалиму, рано люди несли до церкви розвиваючі ся галузки лози, котрі священик святив (Автор спогадів переплутав черговість своєї розповіді. Квітна неділя є перед Великим тижнем, про який він розповідає – І.Г.).

На Великдень рано о год 5-тій обов’язково всі мешканці села спішили до церкви на раннє Богослужіння «Резурекцію». І знову так само, як на Різдво, повна церква людей, а ті, що не могли поміститися, мусіли бути під церквою.

По закінченню Резурекції, священик в супроводі процесії виходив з церкви зі «святими таїнами» - процесія робила тричі обхід доокола церкви, рівно ж старші люди несли перед священиком «Плащаницю» - полотно з образом умерлого Ісуса, котре лежало в церкві в Ісусовім Гробі. Заки процесія обійшла три рази довкола церкви, брати захисники розібрали і винесли з церкви «гріб», а церковні двері замкнули.

По обході, священик а за ним всі люди, задержувалися при головних дверях церкви і по короткім співанні і відправі відповідного Богослужіння, священик зачав співати а всі люди за ним «Христос Воскрес» – і хрестом відчинив двері і всі знову удалися до церкви з радісним співом «Христос Воскрес із мертвих Смертію Смерть поправ (поборов) і сущим во гробіх живот дарував». (Христос Воскрес з мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував). Люди в церкві цілувалися і поздоровляли себе: «Христос Воскрес!», а відповідали – «Воістину Воскрес!» Рівно ж в той сам час, як почали співати Христос Воскрес, ударяють всі дзвони, котрі від четверга від половини страстей вечором були замовкли. Тепер загомоніли без перерви цілий день – хто жив, ішов на дзвіницю і хоч трохи мусів подзвонити.

По «резурекції» і Утрені була відправлена Служба Божа, а по службі Божій знову обхід з процесією довкола церкви і свячення «пасок». Пасха – називали люди свячений круглий хліб, булку, колач, але рівно називали все, що несли святити, колись давніше мали до того призначені начиння («ванєнка» (ванночка – І.Г.) роблена з дерева – а в новіших часах носили вже в кошиках і багато менші тої паски.

До тої «ванєнки» вкладали колач чи бабку, масло, сир, яйця звиклі білі, а також писанки – крашанки фарбовані і розмальовані різними гарними взорами. Також клали там шинку і ковбасу. А ще давніше було печене мале порося – ціле, а в зуби давали коріння хрону – то все разом називали «Пасхою». По посвяченні пасок, люди розходилися по домах і споживали по 7 тижневім пості то, що придбали на свята, але перед їдженням ділилися ціла родина свяченим яйцем.

Від ранішніх годин аж до вечора біля церкви і по цілому селі було чути гук вистрілів і різних правдивих і комбінованих стрільних приборів, ще й на другий день стріляли на честь Воскреслого з гроба, що неправду і несправедливість поборов, але в другому дні стрілянь – вже значно менше.

По обіді молодь і старші знову групувалися біля церкви і виводили різні хороводи, співали веснянки, пісні про весну, (як настрічну?) бралися за руки, робили коло, одна присідала по середині і співали:

Десь тут була подоляночка

Десь тут була молодесенька…

Та багато інших.

(…)

Сторінки 83-88.

Жертовним трудом серця переписала Л.П.

Збережено мову оригіналу. Нанесено лише деякі мовні зміни чи уточнення – виділені в тексті похилими буквами.