Великодні звичаї в Ульгівку

Микола Кухарчук

(…) По посвяченні пасок люди розходилися по домах і споживали, по 7 тижневім пості, то що придбали на свята, але перед їдженням ділилася ціла родина свяченим яйцем.

Від ранішніх годин аж до вечора, біля церкви і по цілому селі, було чути гук вистрілів і ріжних правдивих і комбінованих стрільних приборів, ще й на другий день стріляли на честь Воскреслого з гроба, що неправду і несправедливість поборов, але в другому дні стрілянь вже значно менше.

По обіді молодь і старші знову групувалися біля церкви і виводили ріжні хороводи, співали веснянки, пісні про весну, (як настрічну?) бралися за руки, робили коло, одна присідала по середині і співали:

Десь тут була подоляночка

Десь тут була молодесенька…

Та багато інших. Обов’язково після старої традиції, котра виводилася може ще з 17-того століття, співали пісню і наслідували різними відповідними рухами зміст тої пісні, котра розказувала про те, що пан дав церкву в оренду (видержавив). Корчмареві, жидові, котрий мав ключі від церкви, а щоби позволив відімкнути, треба було того жида моцно просити і добре заплатити. Тоді він був ласкав приїхати і відчинити церкву: про ту справу завжди співали дівчата під церквою на Великодні свята, саме:

Їде, їде Жельман (називали його жидом)

Їде, їде, єго пан.

Їде, їде Жельманова

І вся єго родина.

Були також і жартівливі (пісні) на хлопців. А хлопці знову ж мали і на дівчат.

Направду була і така:

Котися горошку в три листки, в три листки,

Щоби женилися парубки, парубки.

Дощик паде, роса буде,

Повалітеся дівоньки, під ружані віноньки,

А ви хлопці під міст до кобили під хвіст. (і т. д)

Держалися за руки, виходили на головну улицю і, співаючи, по селі хороводили і повертали знову під церкву, співаючи на зміну ріжні пісні а також і поважні релігійні про історію Христового Воскресіння.

Хлопці знову робили ріжні спортивні покази, показували свою здібність і сприт. Робили забави, як «Шило» або «Комин».

Шило – то була забава, що парубки робили велике коло, плечима ставали до середини, один ходив вільно з пасом в руці, ходив довкола кола (від плечей) – і в таємний спосіб давав пас одному з хлопців, що стояв в колі, а кожний мав руки зложені зі заду на спині, як дав пас, то так щоби ніхто не бачив кому, а сам ішов дальше довкола кола.

Той що дістав пас до рук, несподівано став бити свого сусіда з правої руки, той вискакував зі свого місця і утікав, довкола кола, аж знову вскочив в те місце, де перше стояв. Як той, що утікав, був бистрий то утік і не дістав пасом, але хто був повільний, то часто обірвав не мало. Також той, що бив знову ходив довкола і знову комусь дав пас, - так бавилися, доки не сприкрилося.

Комин – робили в той спосіб. Дві пари міцних парубків бралися під руки а двох виходило їм на рамені і вгорі або ловилися за руки, зроблених в той спосіб кілька таких коминів робили обхід довкола церкви а потім виходили в село, котрий довше видужить.

Роблено також і Кавалерію – сильніші брали на карк слабших (легших) – ставали в боєві строї, і робили наступи одні на других під час котрих ті, що їхали верхи удавали, що б’ються на шаблі, не один болісно упав на землю, але нарікань не було.

Поза ріжними жартівливими штучками і забавами, роблено також і поважні спортові справи, та інші розривки переважно в перший день свят.

Другий день свят був зовсім інший. Називали – обливаний понеділок: dже від рана бігали хлопці з водою і поливали дівчат, але дівчата також не були їм довжні, тихо робили засідки, десь за дверима і, як котрий надійшов, то відро води виливали просто на голову. Перерва була лише тоді, як церковні дзвони взивали вірних до церкви, тоді все утихало убиралися святочно і ішли на Богослужіння, але за то по Богослужінні, вода лилася хмарою, а в деяких хатах були облиті і стіни і постіль та все інше. Декотру зловили і мочили коло керниці або в балці, хоч то часом було прикре, але котру більше облито, та була важнійша і тихо була тим задоволена, що власне на ню парубки звернули більшу увагу, ніж на іншу.

Було про що говорити, ще кілька днів по святах.

Перший день відправа була в Тарношині і там все відбувалося подібно як в Ульгівку, тамтейша молодіж, котра була пов’язана приязними стосунками з Ульгівком.

Наступна неділя то була Провідна. В ту неділю звичайно починалися танечні забави в читальні «Просвіти». Прийшов час в котрім можна було робити гучні забави і весілля.

В місяці маю, щовечора відправлялося Богослужіння в церкві – Молебень до Божої Матері, на котрий ходило дуже багато людей, а переважно молодь.

(…)

Сторінки 88-91.

Переписала Л.П.