Михайло Драй – Хмара

Подвиг польського католицького священика Максиміліана Кольбе відомий багатьом у Польщі та за її межами. Цей монах, будучи в’язнем нацистського концтабору, пішов на смерть замість іншого в’язня – багатодітного батька. Кольбе проголошено святим.

На жаль, маловідомою залишається не менш героїчна історія смерті українського поета – неокласика Михайла Драй-Хмари. Він пішов на свою Голготу у совєцькому концтаборі на Колимі. У квітні 1939-го поет добровільно погодився стати на місце смертника під час «вибіркового» розстрілу кожного п’ятого, даруючи життя молодісінькому хлопцеві.

Із п’ятірного грона, до якого, окрім поета, належали М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський та О. Бургарт, Михайло Драй-Хмара був найбільш оригінальним, бо насправді не схожим на нікого: по гостроті світовідчуття, у болі самотності, у проникливості вислову. В його поетичному просторі вирує не одна стихія. Ці «вири буття» мають чітку мету – шліфувати та обточувати душу – «райдужний опал» – вбрати її в «дорогі клейноди», бо:

Для людства – це найвищий ідеал.

Його ідеал був освячений кров’ю мученика Михайла Драй-Хмари. Ми не знаємо, де могила поета. Саме тому, можливо, пригадуються рядки поезії Володимира Базилевського:

поети, як ангели, мила,

Немає в поетів могил...