Спогади о. Василя Гриника (6)
Виготовлено на основі звукозапису розмови о. Бориса Балика ЧСВВ з о. Василем Гриником з дня 23.09.1976р. і 4.11.1976р., що зберігається у Василіанському Архіві в Варшаві (ВАВ), Фонд ХІV, справа 6, один. 4,1 і 4,2.
Друга Світова війна – вбивства духовних і світських осіб
В 1939 році, коли радянські війська зайняли Перемишль, вони зразу зайняли Семінарію і я мусив випровадиться з будинку. Вони знищили бібліотеку і каплицю. В бібліотеці - попалили книжки. Тоді я замешкав в (будинку) капітули. У 1939-1941 (роках) не було можливо відновити Семінарію. Але в капітулі була «стара семінарія». Там відбувалися виклади для богословів і, між іншими, я також провадив виклади. Вже за німців ми могли відновити Семінарію у властивому будинку.
Під час німецького заряду я не пам’ятаю, щоб арештували якогось греко-католицького священика в Галичині. А на Лемківщині арештували нашого пароха Ждині, о. (Володимира – І.Г.) Ардана. То був великий математик, який вчив в гімназії. Але це була якась справа з грішми. Щось там в нього знайшли, він гендлював, чи щось такого. Також виселили о. (Івана) Полянського, о. Євгена Хиляка з Криниці. Їх було щось трьох, і німці їх виселили в Кіелєцьке. [...]
В часі війни в Уйковичах польське підпілля вбило о. Івана Сорокевича в 1945р (отець загинув 3.03.1945 – І.Г. ). разом з жінкою Константиною. Я його поховав. Серед ночі напали на його плебанію.
Також вбили о. (Анатоля – І.Г.) Сембратовича у Бахові к. Бабич. Бахів - то була парохія, а Бабичі - здається філія (дочірня церква – І.Г.). Про це, що там сталося знаю тільки, що підозрівали за вбивство польського пароха (кс. Франціска – І.Г.) Журавського (інформація не підтверджена – І.Г. ). [...]
Також в (травні – І.Г.) 1945 року, на сам Великдень, в Негребці вбито о. (Петра) Войтовича разом з сином Богданом, богословом. На його похороні я був і він був похований в Негребці. Перед тим вбивством я сидів в сповідальниці, то було якесь свято – здається Благовіщення. Інші священики вже закінчили сповідь, а до мене ще прийшла якась жінка до сповідальниці і сказала мені: прошу, перестережи отця Войтовича, що на нього приготований замах. Звідки вона знала - я не допитував, але вона сказала, що там вмішаний їх слуга-латинник, який був десь з Ліщини і зайшов на службу до отця Войтовича. Вони його так трактували, як сина, а не як слугу. І він так привик, що навіть тут сповідався, до мене приходив до сповіді. Привозив часом якісь ліки від отця Войтовича, солому для потреб капітули чи семінарії. Я його знав і ніколи б такого по ньому не сподівався. [...] Отже вона мені то сказала. Питомці були тоді на обіді в Семінарії. Людей вже не було багато до сповіді, я встав і пішов до Семінарії. Там викликав питомця з обіду і сказав: «Йди чимскорше додому, бо там в вас буде небезпека, нещастя». Перестеріг батька, щоб дуже пильнувався, щоб на плебанії вартувала якась варта, і вони так робили. День цілий вартувала варта своїх людей, а на ніч - відходили. Як вертали, то голосилися: „свій”, і на цей клич, вони їх пускали. Настав Великдень і вони думали, що в такий день напад вже неможливий і звільнили варту, - вже не прийшли вартувати. І прийшла банда і запукали. Вони не були досить острожні і на кличку „свої” пустили банду. Між родиною отця Войтовича була якась дальша кревнячка Анна. Вона пізніше ховалася у Гуцаляка, бо пізнала декого з напасників і боялася виявити. Її прострілили і думали, що вона мертва, а вона - притаїлася. Вони впали на плебанію і зачали бити священика Петра Войтовича. Зачали розшук. По кріслах були позашивані якісь долари, а цей слуга знав про це, бо вони мали до нього довір’я і з ним ховали речі. Також в спіхлірі були якісь речі і він поміг їх відкрити, бо там були такі якісь забезпечення, що ніхто б не відкрив - тільки він. Зараз зайняли імость показати котрі їх корови, а корті - сусідські, бо сусіди випросили в них місце для коров, тому що в них була більша стайня. Священичі корови зрабували. Потім дуже розпитували за питомцем. Довідалися, що він в пивниці, і так його били, що він був цілий синій, – страшно. Вони застрілили о. Войтовича і імость, та й Анну, але вона - притаїлась. Тоді вже алярмували, і прийшли наші. Наші ще застали тих напасників - поляків. Вони, відветраючить, ще стріляли. Потім вони дали знати до більшовиків і більшовики гнали їх і догнали в якомусь мешканні. Однак, якоїсь строгої ревізії не робили – щось там вони мали, але ті більшовики не помогли розслідити хто то мордував, так тільки поверхово досліджували. Потім перестали за ними слідити, і вони - втекли. Так що, не знати - хто то був. Але певно, що поляки під проводом того слуги.
- Перегляди: 6760