Спогади о. Василя Гриника (9 остання)

Виготовлено на основі звукозапису розмови о. Бориса Балика ЧСВВ з о. Василем Гриником з дня 23.09.1976р. і 4.11.1976р., що зберігається у Василіанському Архіві в Варшаві (ВАВ), Фонд ХІV, справа 6, один. 4,1 і 4,2.

Заходи з метою відновлення греко-католицьких відправ

Вже до Циганка перейшов, як Примас Вишинський сказав не правити в двох обрядах, але тільки в однім. Я сказав, що буду правити в однім, але грецьким, бо я висвячений для греко-католиків, і вони більше потребують.

То вже було десь в 1950 р. Отець Заяць не радив мені їхати до Циганка, але триматися Нового Двору. Бо тоді почали за мною слідкувати і, вкінці, арештували мене в 1954р. Причиною мого арештування було це, що я дав шлюб одному бандерівцеві і казав йому піти записати цей шлюб до книг в польського, а властиво німецького ксьондза до в ... бо я не мав права провадити метрик і не провадив. А він не хотів, бо був в о. (Мирослава) Ріпецького. Там зголосився з тим шлюбом, а о. Ріпецький не хотів – боявся. Він прийшов до мене і просив, щоб я йому дав шлюб на фальшиве прізвище. Я сказав, що так не може бути, бо шлюб буде неважний. Нехай дасть мені метрику і я дам шлюб на правдиве прізвище. Він згодився і я видав йому метрику шлюбу, щоб записати в книги. При ревізії знайшли при ньому цю метрику і тоді посудили мене, що я співпрацюю з ними. А вони були на англійській розвідці. Мене потрактували як співпрацівника і мені грозила кара смерті. Вони нічого не зізнали на мене і я не признавався до розвідки, та по кількох днях звільнили мене з кари смерті.

До розправи я сидів більше як шість місяців. Розправу я мав десь в червні. До слідства мене тримали в Варшаві на Мокотові. Засуд був також в Варшаві. Мане засудили на 12 літ. Засудили особливо за ті гроші, що я отримав від Примаса, а властиво від Папи для наших священиків. Долари продавав і давав священикам злотими, бо доларів не хотіли приймати. То було головне оскарження. З Варшави на коротко перевезли мене до Вронок, а опісля до Гданська. Пізніше мене випустили під час амнестії.

Після ув’язнення, з Гданська я переїхав до Циганка і почав правити в Циганку. Коли в осені 1956р. Примас Вишинський вийшов на волю, я почав робити в нього заходи про відновлення наших богослужінь між нашими людьми, а головно на заході. Примас відносився до цього холодно, але остаточно дозволяв.

Ми планували з’їзд нашого духовенства у Варшаві, на нараду з Примасом Вишинським. Але десь (о. Мирослав) Ріпецький виговорився і то нашим націоналістам. Тоді Примас не згодився, відкликав цей з’їзд.

Тоді починалися вже наші богослужіння в різних місцях. Найбільш прихильним для наших богослужінь був єп. Новіцький, єп. гожівський, який дозволив правити в Битові і Білому Борі, де пізніше правив о. (Стефан) Дзюбина. Найгромадніше було в Битові. Також в Кальникаві тутешня консисторія позволяла тільки на один, два дні.

Єпископ Барда позволив відправляти, але тільки на свята а не щонеділі. У Перемишлі богослужіння перенесли з Болоні до костела Серця Христового.

Єпископ ольштинський, Бенш забороняв правити о. Ріпецькому. Пізніше єпископом тут став Вільчинський. Він позволив правити в Доброму Місті, Пєнєнжні, але не Ріпецькому, бо він міг правити тільки в себе і то з тяжкою бідою.

В Команчі правив о. (Омелян) Калинюк, а потім (о. Зенон) Злочовський, що був тут сотрудником, а по смерті о. Калинюка залишився сам. Йому відібрали право правити в церкві, кажучи, що має бути ремонт і це небезпечно. Він почав правити в костелі.

Коли Гомулка прийшов до влади, ми з Примасом говорили про визнання нашої Церкви. З урядовців, ми ходили до Домбровського. Уряд казав, що вони ведуть переговори і щоб не звати себе, борони Боже, Українською Церквою, а тільки греко-католицькою.

З Циганка я доїжджав з богослужіннями до Битова. Пізніше тут доїжджав о. Дзюбина. Початково він боявся відправляти бо Примас зажадав, щоб правив тільки в одному обряді. Однак вже біля 1960-го року правилось десь в 70-ти місцевостях. Але були і такі наші священики, які відмовилися правити в нашому обряді і залишилися в латинському обряді – таких було біля 10. Вони просто не хотіли. Наприклад, (о. Стефан) Ядловський не хотів відправляти по нашому, так лишився і так помер. Також о. (Теодосій) Комарчевський. Отець (Іван) Полянський відправив в Зимній Воді к. Вроцлава раз і його усунули, засуспендовали його.

У Кракові почались відправи, як о. Денько вийшов з в’язниці, а перед тим – не правилось.

З тих місць найкраще розвивалося Хшаново, бо о. Ріпецький нігде не їздив. Він завжди сидів дома і хто там вибрався то його застав. А вже я – їздив. Крім Циганка і Битова, я правив ще в Славнім. Коли стало більше священиків я на стало правив в Циганку, Гданську і Маженціні.

В 1967 р. Примас призначив мене Генеральним Вікарієм. На сугестію о. Балика що призначення було ініційоване Блаженішим, о. Гриник відповів, що цього собі не пригадує. Зараз, потім Блаженіший прислав мені, о. Ріпецькому і о. Денькові номінацію мітрата.

В 1977 на Йордан я переїхав до Перемишля. Початково купив дім на Окшеї, а пізніше на Шопена 8.

(Інтерв’ю у електронному режимі записав ієродиякон Богдан П’єтночко, ЧСВВ у Варшаві

у місяці червні 2008 року.)