Квіточка і листочок моєму незабутньому отцю Осипанку

Отця Осипанка я пам’ятаю тільки трошки. Коли мама і тато мали якусь справу у монастирі в Венґожеві, я бігла до кімнати отця Осипанка. Там ми бавилися, жартували. Отець садив мене на коліна і розповідав різні історії. Вперше про Адама і Єву я дізналася від нього. Пам’ятаю, що ніколи не могла сказати «Осипанко», завжди у мене виходило «Розсипано». Отець сміявся і казав, що не розсипається. У нього завжди були фрукти і цукерки або шоколадки для мене.

Я довго не могла зрозуміти куди він поїхав і коли знову приїде до монастиря. Але його не було і не було. Минуло кілька років і тоді я зрозуміла, що отець пішов до Бога.
Це нічого, що вже ніколи не поговоримо і не пожартуємо. Він дивиться на мене з пухнастої хмаринки і завжди буде жити у моєму серці.
Дарую йому квіточку і молитву.

Іринка

{becssg}2010/548{/becssg}