Богомислення і реколекції – до питання василіянської духовності XVIII століття

Однією з монаших вправ, які плекаються у василіянських монастирях, є Богомислення–роздумування над текстами Святого Письма. Ця духовна вправа від самих початків монашого життя була важливим елементом чернечої духовності і, залежно від місця та обставин, мала як різні назви, так і різні форми. Богомислення практикувалось у василіянських монастирях від найдавніших часів: монахи читали священні писання та проводили молитовні роздуми над їхнім змістом. Згодом ця вправа набрала більш формальної форми, проводилась зранку і називалась медитацією. Ця практика була узаконена в 1703 р.

василіянською капітулою у Новгородку, яка на ХІІ-му засіданні наказала, щоб в монастирях завжди відбувалися медитації. Такі роздумування відбувались спільно, тому вимагали як відповідної організації часу, так і відповідного місця. Реалізувати цю вимогу не завжди вдавалося, особливо в малих і ще слабо організованих монастирях, або ж там, де монахи були задіяні в душпастирстві та місіях. Отже, вже в 1709 р. на капітулі в Білій на VI-му засіданні василіяни прийняли рішення, «щоб іспит совісті відправлявся по всіх монастирях, а медитації лише там, де вони можуть вільно проводитись». Однак монахи не були звільнені з таких вправ, а візитатори під час візитації монастирів, питаючи про відправу монашого правила, взнавали також, чи в монастирі відбуваються медитації (“умова молитва“). Коли ж йдеться вже про їхнє практичне проведення, то його окреслювали постанови однієї з найдавніших василіянських капітул, що відбулася у Лавришові в 1621 р., і яка вирішила, що порядок дня у кожному монастирі встановить Протоігумен під час візитації, взявши до уваги обставини, в яких проживають монахи.
Розважання, роздуми, медитації, внутрішня, чи умова молитва (такі назви вживалися у різні часи) не виглядали так, як сьогодні. Довгі роки вони нагадували вправу, яку сьогодні називаємо духовним читанням. Один з монахів читав уривок зі Святого Письма, а всі інші уважно слухали і роздумували над ним. Після закінчення слухання, монахи розходились до своїх занять, постійно маючи на увазі почуті слова, аж до наступної вправи. Головна мета таких вправ – утримання ума на молитві через пам’ять про Бога і Його закони, що василіяни плекають від часів св. Василія Великого. З тим пов’язане також духовне і інтелектуальне пізнання самого Бога, Його законів, Церкви, самого себе і свого покликання – а все це служить зростанні у житті Святим Духом.
Для проведення таких роздумувань василіяни використовували, як правило, літературу на польській мові, рідше – на латинській, яку однак не всі знали. Також василіяни і самі друкували необхідні для роздумувань книжки, які часом були просто перекладами з латинських підручників. Таку книжку, написану руською мовою, під заголовком «Спосіб щоденного розважання», залишив у рукописі між іншими своїми творами знаний василіянський письменник о. Іван Дубович (+ бл. 1652). В Супраслі було надруковано виготовлені місцевим монахом о. Валеріаном Завадзьким розважання «Wiek zakonny... to jest medytacje zakonne» (1730). Але особливо багато праці в цій ділянці доклав Протоархімандрит Йосиф П’єткевич (+1708). Цей богослов Бранєвської колегії від 1674 р. аж до смерті (з перервами) був також ігуменом у новіціятському монастирі в Битені, де наполегливо працював над виготовленням підручника до розважань, яким могли б користуватися у першу чергу новики, але також й інші ченці. Друкованими наслідками його зусиль є книги, опубліковані вже після його смерті: „Zwierciadło kapłańskie dla codziennego się w niem przyglądania kapłanom świeckim y zakonnym» (1722) і «Medytacje albo rozmyślania na Ewangelie przypadające na wszystkie niedziele, dni i święta uroczyste całego roku według Obrządku Swiętey Wschodniey Cerkwie z przydatkiem na końcu Rozmyślania dla Kapłanów tak Zakonnych, iako y Świeckich...» (1754).
З цих книг докладніше розглянемо «Medytacje albo rozmyślania». Зі вступу до цього видання ми довідуємося, як тогочасні василіяни розуміли і практикували розважання-роздумування. Ця вправа, необхідність якої автор уважає за річ очевидну, новики і монахи відбували в п’ятьох частинах:
1. Приготування, якого в ніякому разі не можна пропускати. Про цю частину сказано: «Найперше, віддаливши себе від всяких занять, розсіяння, пустих та непотрібних думок, заспокоївши сили своєї душі, розум, волю, пам’ять і всі внутрішні та зовнішні почування, живою вірою сильно утвердь в собі пам’ять про Божу присутність, яка наповняє увесь світ і тебе наскрізь проникає... По друге: Розбуди в собі найглибшу покору, честі і пошани для так великого Маєстату, перед яким ти триваєш, і перед котрим хочеш розмовляти... По третє: Коли в совісті почуваєшся до якогось гріха, за який ти ще не учинив покути, то бодай тимчасом сокрушися досконало... На кінець проси Бога про просвічення...».
2. Друга частина – це читання, або слухання текстів, які будуть предметом роздумувань. В цій частині автор перестерігає: «стилю, вимови, способу складення, риторичних концептів не шукати в Божому Слові, а лише прославлення Бога і користі для своєї душі».
3. Третю частину названо «богомисленна уважність» (bogomyślne uważanie). Автор звертає увагу саме на потребу богомислення: «Треба знати, якщо лише сам наш розум приглядається побожним речам, то таке приглядання називається роздумою, і воно вправляє і полірує тільки розум, але не приводить нас до Божої любові та інших чеснот; а коли приглядається і розум, і одночасно наша воля прагне до різних побожних почувань, тоді це називається «богомисленна уважність», і це богомислення веде нас до Божої любові, до побожного життя, запалює до святих чеснот». Тому автор повчає, що треба все розмірковувати умом, поставити собі перед очі, але за тим мусить йти пробудження волі до різних почуттів: любові до Бога, благодарення, уникання і ненависті до гріха, тощо.
4. Благодарення, які повинні бути пов’язані і випливати з теми, над якою відбувалося Богомислення-роздумування.
5. На закінчення чернець, на підставі проведених роздумувань, повинен висловити Богові також свої прохання.
Це були вказівки для щоденних роздумувань. У практиці Чину відбувалися також восьмиденні реколекції, під час яких монахи проводили більше, ніж одне роздумування і віддавалися виключно духовним вправам. На такі реколекційні дні (монаші говіння) в книжці о. Йосифа на кожний день призначено по три роздумування. Дещо більше про такі реколекції ми довідуємося з іншого документу.
У Василіянському Архіві в Варшаві знаходиться рукопис написаний польською мовою під заголовком: «Rzeczy do rekollekcyi, albo duchownego ćwiczenia ściągaiące się w naszym Zakonie zwyczayne dla wygody oprawiaiącym tęż s. zabawę ośmiodniową napisane 1761 A.o». Рукопис (один листок записаний по обох боках) знаходиться у Відділі стародруків. Він не означений власною сигнатурою, але доклеєний до книжки о. Й. П’єткевича «Medytacje albo rozmyślania». Автор не підписався, але, на підставі почерку, ми з великою достовірністю можемо припустити, що вказівки написав власною рукою о. Корнилій Срочинський, який був власником цього примірника «Medytacjі». В 1761 році він був місіонером в Замості, де працював разом з о. Г. Костецьким, о. Г. Тетеруховичем, о. Д. Зубачинським, о. К. Гашинським та іншими.
Рукописні вказівки 1761 р. для проведення восьмиденних реколекцій включають сім точок:
1. Молитва перед роздумуванням, в якій, після прославлення Господа, визнання своєї гріховності і прикликання прикладів святих, наступають прохання: «розбуди мене, запали, укріпи, веди, зміцнюй, мою пам’ять просвічуй думками, які Тобі до вподоби, роз’ясни розум, мою волю розпалюй любов’ю, щоб я в очах твоєї присутності, цю умову молитву побожно розпочав... ». Опісля в цій частині подано окремі, короткі заклики, які називали «афект» і «стрілистий акт».
2. У другому пункті подано молитви на закінчення роздумування. В першій молитві проситься прощення за недосконалість в завершеній молитві, твориться благодарення за отримані ласки, а на завершення проситься зігріти серце до інших благородних діл. Після цієї молитви подано благодарення «Величає душа моя Господа...» та інші.
3. Дальше пропонується, щоб кожен день вправ присвятити святому, зокрема: 1 день – Пресвятій Тройці; 2 – Пресвятій Євхаристії; 3 – Пресвятій Богородиці; 4 день – Ангелам; 5 – Апостолам; 6 – св. Василієві Великому; 7 – покровителеві, ім'я якого носиться; 8 – всім святим.
4. На кожний день можна взяти собі покровителя. І тут також є приклади: 1 день – Архангел Михаїл, 2 – Ангел хоронитель, 3 – св. Йосиф обручник Пресвятої Богородиці, 4 – св. Магдалина, 5 – святого, ім’я якого носиться, 6 – св. Миколай, 7 – св. Йосафат, 8 – св. Онуфрій.
5. На кожний день подано приклади окремих «стрілистих актів», які «мають бути часто повторюваними».
6. Подано, щоб при почитанні св. Таїн після обіду відмовляти: в неділю – на честь 7 дарів Святого Духа: 7 Отче наш, 7 Богородице Діво і Пс. 50; в понеділок – на честь 9 Ангельських хорів: 9 Отче наш, 9 Богородице Діво і Пс. 101; у вівторок – на честь Ісусового життя: 33 Отче наш, 33 Богородице Діво і Пс. 6; в середу – на честь 7 болів Пресвятої Богородиці: 7 Отче наш, 7 Богородице Діво і Пс. 31; в четвер – на честь Пресвятої Євхаристії: 11 Отче наш, 1 Богородице Діво («бо стільки букв замикає в собі слово Sacramentum») і Пс. 37; в п’ятницю – на честь 7 Господніх слів на хресті: 7 Отче наш, 7 Богородице Діво і Пс. 129; в суботу – на честь 7 радостей Пресвятої Богородиці: 7 Отче наш, 7 Богородице Діво і Пс. 142.
7. Подано умертвлення, які можна практикувати під час реколекцій: в неділю – стоячи хрестообразно відмовити 3 рази «Помилуй мене, Боже»; в понеділок – 50 поклонів хрестообразно з кляканням; у вівторок – на голому тілі носити залізний пояс, через одну годину, або скільки хто зможе; в середу – бичування; в четвер – 33 великі поклони; в п’ятницю – бичування; в суботу – те саме, що в понеділок.
Після тих вказівок є ще додані чотири інші:
1) По закінченні, або в часі реколекцій відбувається загальна сповідь, або сповідь, яка обіймає час від останніх реколекцій.
2) Пригадується, що для тих, які відбувають реколекції, прислуговують відпусти надані Папами Павлом V і Александром VII.
3) Пригадка, що початкова наука включена в книжку «Medytacje».
4) Увага: «Положення часу, годин, відправ, або сам собі складеш, або, коли не зможеш, тобі допоможе духовний отець».
Ці загальні вказівки дають нам свідчення про те, як василіяни уявляли собі проведення духовної вправи, яку називали восьмиденними реколекціями. Як було зазначено, між тими практиками василіяни відбували три роздумування денно, для яких матеріал знаходили у відповідних книжках, або вислуханих науках. Питанням, яке вимагає окремого дослідження, залишається практичне виконання таких вказівок, особливо в малих монастирях.