Проголошення вірним УГКЦ 2009 року Божого Роком християнського покликання з особливим наголосом на священичому покликанні

Всесвітлішому і високопреподобному духовенству,преподобним ченцям і черницям, дорогим братам і сестрам у Христі благословення і мир у Господі!
ДОРОГІ У ХРИСТІ!
Головною духовною темою минулого 2008 року, згідно з постановою Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2007 року, було християнське покликання. Щиро сподіваємося, що упродовж року, який добігає до кінця, ми всі – чи то духовенство, чи миряни, чи старші, чи молодші – справді збагатилися, усвідомивши, що кожна людина, яка народжується на світ, крім дару життя і святої віри, одержує від свого Творця особливе життєве завдання – покликання. Надіємося також, що кожен вірний намагався пильніше розпізнати власне покликання, плекати та дуже сумлінно виконувати його на Божу славу, на благо своїх ближніх та, найважливіше, для зрозуміння змісту свого життя. За це ми щиро молилися, співаючи під час Святої Літургії на сугубій ектенії: «Ще молимось за всіх людей, щоб дане їм Господом покликання охоче приймали, за нього Богові щиро дякували, його сумлінно та витривало сповняли та Богові й людям ним радо служили». Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся у вересні цього року, постановив продовжити на наступний 2009 рік тему християнського покликання з наголосом на священичому покликанні і, замість вищенаведеного прохання, співати у сугубій ектенії: «Ще молимось за наших священиків, дияконів, семінаристів та за їх святе покликання».
У цьому листі до вас, дорогі у Христі, хочу ширше пояснити цю головну тему 2009 року Божого. До наших священнослужителів та семінаристів буде видане ще одне, особливе, звернення.
Передусім хочу звернути вашу увагу на те, що у своїх молитвах і роздумах ми повинні продовжувати тему християнського покликання взагалі, навіть більше, старатися ще глибше, ще ґрунтовніше її зрозуміти, а понад усе здійснювати у щоденному житті. Упродовж 2008 року ви, напевно, слухали проповіді, читали книжки, брали активну участь у різних заходах на цю тему. Такі заходи, зокрема, організовували єпархіальні та між’єпархіальні комісії, кожна у своїй особливій ділянці (сім’я, молодь, миряни та ін.). Кожен з вас має й надалі запитувати себе, чи гідно і боговгодно виконує дане йому покликання та чи щиро старається допомогти дітям і молоді розпізнати та здійснювати їхнє покликання. Крім цього завдання, Синод Єпископів закликає нас усіх у 2009 році звернути особливу увагу на священичі покликання. Чому? Бо для розвитку і зростання нашої Церкви потрібні добрі духовні провідники, а такими насамперед є відповідно підготовлені та призначені до цього священнослужителі. Владики запрошують усіх членів Церкви застановитися над священним характером та важливістю священичого покликання і над тим, що можемо ми, велика церковна спільнота, зробити, щоб наші священики були взірцевими священнослужителями на Божу славу і на загальне добро всієї Церкви та рідного народу. Хочемо запропонувати вам кілька думок стосовно цього аспекту духовної теми наступного року.
Коли говоримо про покликання, а головно, коли нас закликають до молитов про священичі покликання, ми зазвичай думаємо, що головним і єдиним нашим завданням є просити Господа Бога, щоб кликав достатнє число кандидатів до священичого стану, або, по-людськи кажучи, щоб наповнив наші семінарії. Вступ до семінарії, безумовно, є дуже важливим елементом, бо від нього починається здійснення священичого покликання, однак він далеко не вичерпує всього змісту покликання до священичого стану. Насамперед треба сказати, що навчанню в семінарії передують інші стадії цього покликання. Добрий душпастир часто проповідує про покликання та пильно приглядається до членів своєї громади, намагаючись розпізнати принаймні його зародок у конкретних особах і, якщо таке помітить, то його дбайливо плекає. Добра парафія це – плідна земля, яка дає гарні плоди священичих покликань. Прикладом цього може слугувати одна з наших парафій у США, в штаті Пеннсильванія, яка в 20-30-х роках минулого століття дала 37 тривалих священичих і монаших покликань. Священики, монахи і монахині, вихідці цієї громади, одноголосно вважають це заслугою тодішнього отця-пароха. Ще більше пробудженню і зростанню священичого покликання сприяє добра християнська родина, яка є немовби колискою або теплицею нових духовних покликань. У сім’ї віруючих людей до священства ставляться з пошаною. Навіть, якщо йдеться про негідного священика, то про це говорять з болем, а не зі злобою. А якщо в сім’ї є хлопці, це покликання розглядають як одне з кращих можливих.
Не менше від праці отців-парохів і ревної молитви церковної громади до пробудження священичих покликань спричинюється приклад героїв віри. У зв’язку з цим пригадуємо слова св. пам’яті Папи Івана Павла ІІ під час Божественної Літургії у Львові 27 червня 2001 року Божого. Проголошуючи 27 членів нашої Церкви блаженними мучениками, Святіший Отець звернувся до присутніх на Літургії священиків з такими словами: «Якщо Господь благословить вашу країну численними покликаннями, якщо семінарії заповнені – і в цьому є джерело надії для вашої Церкви, – то все це, без сумніву, є одним із плодів їхньої жертви. Але це стає для вас великою відповідальністю».
Не слід сумніватися, що Господь Бог, як добрий Батько і Господар, кличе достатнє число робітників на своє жниво (пор. Лк. 10, 2). Якщо гідних кандидатів все ж таки не достатньо, то часто в цьому винні ми, люди, зокрема через занепад духовного життя в наших родинах, через брак відповідної проповіді та заохочення, а також через брак пошани до священичого стану. Годі сподіватися захоплення священичим покликання у сім’ях, для яких найбільшою цінністю є гроші, або в яких для батьків найважливішою турботою є родинні зв’язки. Тут треба згадати і про негативний вплив, який мають сучасні засоби масової інформації, що нерідко стають носіями антихристиянських ідей та поглядів. А вже зовсім нищівним є поганий життєвий приклад якогось священика, особливо місцевого душпастиря.
Ці перешкоди є дуже великими, але вони не є нездоланними. Останнім часом ми не один раз чули критику на адресу священнослужителів через їхню негідну поведінку чи поверхневе виконання священичих обов’язків. Запитаймо себе: чи ми молилися за виправлення таких священиків, людей, які потрапили у велику духовну кризу? Наскільки ми допомагали їм вийти з такого трагічного стану? Адже священнослужитель – це не самотній острівець серед широкого моря людства. Він особливо потребує підтримки з боку людей, які довкола нього, бо ж перебуває на видноті і кожен його крок є загальновідомим. Тут не слід також недооцінювати атак ворога Церкви, який діє за відомим принципом: «Уражу пастиря і розпорошаться вівці стада» (пор. Зах. 13, 7; Мт. 26, 31).
Серед засобів підтримки, яку ціла церковна спільнота має виявляти своїм священнослужителям, перше місце посідає молитва. Священик існує і діє з допомогою сили молитви не тільки власної, а й молитви громади, якій він служить. Тому Синод Єпископів закликає усіх членів Церкви молитися за священиків і дияконів – не тільки в тому намірі, щоб їх було достатнє число, а й насамперед за те, щоб той, хто вступив у цей святий стан, у ньому своє покликання згідно з Божою волею прожив і свято завершив.
Віруючі люди допомагають своєму священикові. Бо перед ним стоять великі вимоги: як перед особою, як перед священнослужителем, як перед адміністратором, як перед учителем, як перед громадянином, а якщо він одружений – як перед чоловіком і батьком. Священиче життя не встелена трояндами дорога, за винятком тих випадків, коли він хоче бути лжепророком і догоджувати примхам людей, замість того, щоб вести їх до Небесного Царства. Якщо ж він старається справді подобатися Богові, то його життя є радше тернистим шляхом. На цьому тлі ми краще зрозуміємо, ким хочемо бути: фарисеями, які насміхалися з Ісуса Христа, чи киринейцем, який допомагав Йому нести хрест.
Дорогі у Христі! Починаємо 2009 рік – Рік християнського покликанння з особливим наголосом на священичому покликанні. Думаймо про себе, про своє покликання. Застановімося і над покликанням до священичого стану, бо всі ми хочемо бачити наших священиків взірцевими Божими слугами, зміст життя яких – вести довірені їм душі до Небесного Отця. Разом з Ісусом Христом, Первосвящеником, молімося та підтримуймо наших священиків і дияконів.
Благословення Господнє на вас!
+ ЛЮБОМИР
Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 31 грудня 2008 року