Перемишль

Монастир Співстраждання Пресвятої Богородиці
Адреса: Монастир Отців Василіан, вул. Салезіянська 2, 37-700 Перемишль
тел./факс: 16 679-03-42
е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Навчальний заклад
Ігумен:

Перша згадка про монахів василіянської традиції, що проживали в околицях Перемишля, Ярослава, Пшеворська і Старого Сонча, сягають середини ХI століття. Відомо, що в Перемишлі, в 1292 році, існував монастир під покровом Успення НДМ в Вільчу. Документи з 1378року підтверджують існування двох монастирів: св. Миколая і Преображення Господнього. В 1540 році при збудованому соборі в Владичу існував монастир для обслуги лікарні і церковної школи. В документах з 1542 року вже є згадка про монастир в Засянні, який називали „стародавнім”. Знову ж таки, в документах з 1613 року згадується монастир, який сьогодні знаходиться на вул. Словацького. В XVIII ст. реформи імператора Йосифа призвели до ліквідації василіянських монастирів. В 1913 році зусиллями греко-католицького єпископа Константина Чеховича на Засянні повстав сьогоднішній монастир з каплицею, до якого була збудована церква. Комплекс був реставрований в 1935році. В монастирі проживало 10-12 монахів.
Друга світова війна принесла діаметральні зміни. В 1945 році Служба Безпеки приказала отцям василіянам звільнити монастир. Отця Романа Юстина, який не зважаючи на наказ залишився в монастирі, арештовано 6 квітня 1947року на вулиці і передано в руки представників радянської влади, які вислали його на Сибір.
Після 1945 року василіянський монастир був під опікою сестер монахинь латинського обряду, а пізніше був переданий державній владі і призначений під Воєводзький Державний Архів в Перемишлі. В приміщенні монастиря було розміщено бюро Архіву, а в приміщенні церкви знаходилися архівальні склади.
Отці Василіяни від самого початку намагалися повернути свій монастир. Уряд постійно давав відмову, пояснюючи це тим, що будинок, відповідно з існуючим польським законом, є власністю держави як майно перейняте після українців. Одночасно в середині церкви було впроваджено „модернізацію”. Так в 60-х роках в церкві було збудовано масивну підпору, а в 80-х – два склепіння та залізобетонні сходи і ліфт. В офіційних листах було сформульовано: „об’єкт втратив сакральний характер”.
Не зважаючи на труднощі, Отці Василіяни купили інший будинок в Перемишлі, на вул. Крайовей Ради Народовей 10 (сьогодні вул. Кс. О. Фудеркєвіча) і з 1960року розпочали працю, відправляючи Літургії в храмі Ісусового Серця. Після передачі священичих обов’язків в Перемишлі єпархіяльним священникам, залишився тут тільки один василіянин, о. Борис Балик, який до 1989року обслуговував греко-католицьких парафіян в Ярославі.
Тільки 01. 10. 1991 року комісія в справах нерухомості приняла рішення про передачу церкви і монастиря Чинові Отців Василіян, але на основі порозуміння між монастирем і воєводзьким Архівом в Перемишлі протягом п’яти років від моменту передачі об’єкту, Архів мав час на підготовку іншого приміщення. 26. 10. 1996 року монастир і церква були остаточно передані Василіянському Чину. Після виконання необхідного ремонту і пристосування до потреб монастиря, 01. 09. 1997року монастир знову був заселений монахами.
Реставрація церкви закінчилася під кінець 1999 року. Було ліквідовано три залізобетонні перекриття, внутрішні сходи і ліфт, повністю відремонтовано церкву в середині. На зовні відбудовано сходи, які ведуть до святині, відремонтовано фасад і впорядковано прилеглу територію. Церква отримала чудові ікони в українському стилі та кам’яний іконостас. Автором ідеї відбудови та внутрішніх прикрас є пан Яцек Мермон, архітектор з Перемишля. Ікони в церкві малювали львівські художники Андрій Дудка і Андрій Винничок. В травні 2000 року відбулася урочисте друге посвячення монастирського храму (перше посвячення відбулось в 1935 році). Здійснив його Митрополит Варшавсько-Перемишський Іван Мартиняк у співслужінні з єпископом Василієм Медвітом, ЧСВВ, з Києва та єпископом Володимиром Ющаком, ЧСВВ, з Вроцлава разом зі священиками та вірними. Обидва єпископи, як колишні протоігумени Василіянського Чину в Польщі, домагалися повернення монастирського комплексу та займалися ремонтом. Великий внесок в відбудову церкви і монастиря вніс о. Тимотей С. Феш, ЧСВВ.
На даний момент в монастирі перебувають два отці, які займаються різними монастирськими обов’язками та душпастирською обслугою монастирського храму.