Українці в Польщі: 1918 – 1939

Що? Де? Коли?

Складна історія та цінні книжки

Українці в Польщі – тема широка, як море

Скільки нас є – ніхто точно не знає. Наші рідні підрахунки говорять одне, а попередній перепис населення виявив інше …

Яка є кількість українців в сучасній Польщі – 300 тисяч чи 30 тисяч? Що можемо сказати про туристів та сучасних заробітчан з України?

А як виглядала справа перед ІІ Світовою війною?

Скільки нас було? Що ми робили? Де молились? Добре жили чи терпіли?

А було нас багато – майже 5 мільйонів. Українці були найбільшою національною меншиною в Польщі – становили 16% населення ІІ Речі Посполитої. Всі знаємо, що в міжвоєнний час кордони польської держави були інші ніж тепер. В Польщі знайшлася значна частина західних українських земель – в тому числі також місто Львів. Незалежна українська держава – УНР проіснувала недовго. Армія Української Народної Республіки понесла мілітарну поразку під час наступу військ совєтської Росії. На еміграції в Польщі опинилося біля 35 тисяч військових та цивільних осіб з України. Деякий час в Польщі перебував також Симон Петлюра.

Доля української громади в Польщі була трудна, але саме тут умови для життя та діяльності були кращі ніж на наших землях за польсько-українським кордоном. Українці в Польщі мали свої громадські, політичні, культурні та економічні організації. Греко-католицька та Православна Церкви вели активну душпастирську, освітню та благодійну діяльність. Розвивалися також: наука, література, видавнича справа. Українське шкільництво захищало Рідну Мову та інтереси дітей і батьків. Не було легко. Було важко, наростали міжнаціональні конфлікти, але українці як найбільша національна меншина в міжвоєнній Польщі, старалися боронити своїх справ і прав.

Маємо вже серйозні публіцистичні ініціативи істориків на цю тему. Є також інші видання та документи. Може і могла б я тепер написати статтю. Але ні. На цей раз зроблю по-іншому.

Сьогодні хочу розказати про книжки.

Книжки, які перенесуть нас в довоєнну політичну, громадську, наукову та літературну дійсність. Я їх прочитала. Сердечно заохочую, щоб і Ви їх прочитали. З них зможете довідатись багато цікавого про українців, які жили в Польщі перед війною. На кінець скажу також два слова про книжки, яких ще не читала ...

Отже, розпочинаємо від прочитаного:

– На початку моєї розповіді про книжки, хочу подякувати історику Євгенові Місило з Варшави, який понад 20 років тому опублікував Каталог: «Spis tytułów prasy ukraińskiej w Drugiej Rzeczypospolitej», PAN Warszawa 1983 r.

Місило опублікував також книжку: «Бібліографія української преси в Польщі (1918 – 39) і Західно – Українській Народній Республіці (1918 – 19)» вид. КІУС Едмонтон 1991 р.

Ці книжки – важлива справа. Автор доклав багато зусиль для написання таких праць. Мусів переглянути бібліотечні збірки та архівні матеріали, ідентифікувати їх та описати. Коли я переглянула ці публікації – довідалась про факти та події, про які тоді не вчили в жодній школі. Книжки Євгена Місила – каталог і бібліографія були для мене гарною несподіванкою – я щиро здивувалась, що перед війною у Польщі видавалось так багато цікавих газет та журналів.

«Dzieje Ukraińców w Polsce w latach 1921- 1989», aut. Roman Drozd, Bohdan Halczak; Warszawa 2010 r.

Варто мати цю книжку. Я на неї чекала. Особливу вартість має зміст книжки – історичні розповіді про дуже істотні факти та події з найновішої історії українців у Польщі. Читач отримує також від істориків дуже добре пояснення всіх складних польсько – українських взаємин, які мали місце в ІІ Речі Посполитій у воєнний та післявоєнний час – аж до 1989 року. Звертаюсь до авторів:

Панове Професори! – Пишіть багато. Для дорослих, але не тільки. Пишіть також для наших українських школярів початкової школи, гімназії та ліцею. Ваші книжки стануть великою допомогою не тільки для вчителів історії, але перш за все для вчителів української мови та учнів, які вчаться рідного. Читала я Вашу публікацію і сподобались мені: Ваш виклад, стиль та перо. Історичний матеріал викладається дуже логічно, систематично, впорядковано та цікаво.

Розділ І має заголовок: «Ludność ukraińska w Rzeczypospolitej w latach 1921 – 1939». Згадую про цей розділ тепер, бо це стосується теми, про яку маю Вам писати в цьому матеріалі. Ціла книга має 5 розіділів та 237 сторінок.

Сердечно заохочую нашу молодь до прочитання цієї книжки.

«Emigracja ukraińska w Polsce 1920 – 1939», aut. Emilian Wiszka; Toruń 2004 r.

Це велика, солідна книга – 752 сторінок, 16 розділів, а також документи, архівні фото. Книга складається з двох частин. Зібрати такий матеріал – великий труд. Книга – це перш за все величезний виклад фактів, дат, прізвищ, опис подій, політичних і громадських явищ та різних ситуацій. Книгу треба читати поволі, тут не вдасться нам поспішати ... В першій частині книги автор дає дуже точну характеристику важних історичних фактів та подій зв'язаних з українською еміграцією в Польщі. Друга частина книги також дуже цікава. Назву повністю бодай один розділ: Rozdział VI: «Warszawa – centrum życia społeczno – kulturalnego i naukowego ukraińskiej emigracji politycznej w Polsce 1920 – 1939».

В Розділах VII i X розповідається про Каліш, Львів та Перемишль, які також були важливими осередками суспільно – культурного життя української еміграції в 1920 і 30 – тих роках. Розділи: VIII, IX, XI – XVI – це історична розповідь про відділи Українського Центрального Комітету в різних воєводствах та містах на території міжвоєнної Польщі.

Щоб краще зрозуміти те, про що пише проф. Омелян Вішка пропоную насамперед прочитати статтю Симона Петлюри – «Сучасна українська еміграція та її завдання». Ця стаття стала вже цінним документом. Вона опублікована. Можете знайти її в книзі: Симон Петлюра «Статті» (Київ, 1993)

«Prasa emigracji ukraińskiej w Polsce 1920 – 1939», aut. Emilian Wiszka; Toruń 2001 r.

Книжка трохи менша за об'ємом, але також має свою цінність. Має 3 розділи, 324 сторінок, плюс архівні фото обкладинок міжвоєнних часописів. Автор з дуже великою точністю обговорює історичне та політичне питання, подає загальну характеристику української преси та журналів, які виходили тоді на території польської держави. А ще – гарна несподіванка для читача: бібліографія української еміграційної преси. Тут автор подає конкретні заголовки газет і журналів та коротку характеристику змісту. Можемо також довідатись, коли виходили журнал чи газета, хто їх видавав та редагував, а також – те, що заслуговує на особливу увагу, – інформація, в якій бібліотеці чи архіві вони тепер зберігаються. Читач дізнається, де має шукати те, що його цікавить. Сердечно заохочую до читання міжвоєнної преси. Це незабутнє враження – тримаєш в руках, як би там не було документ минулого. Переглядаючи пресу відчуєш клімат епохи, зможеш ближче пізнати людей та їхню діяльність. Одним словом – варто.

«Ukraińcy w Polsce 1918 – 1939. Oświata i szkolnictwo», aut. Marek Syrnyk; Wrocław 1996 r.

Також є цінною книжкою. Сторінок 186, розділів – 4.

В першому розділі автор пише про національні меншини в Польщі в 1918 – 1939 роках. А в наступних розділах йде точна розповідь про українське шкільництво, вищі навчальні заклади та позашкільну освіту.

Я дуже вдячна автору др Марку Сирнику за цю публікацію і заохочую своїх колег – вчителів, щоб також її прочитали. Ця книжка буде цікавою не тільки для вчителів, але для всіх, хто цікавиться українським життям у міжвоєнному періоді.

На сторінках «Нашого Слова» пишеться час від часу про стан українського шкільництва в сучасній Польщі. Варто повернутись в недалеке минуле і глянути пильним оком, які проблеми та успіхи мало наше рідне шкільництво перед II Світовою війною. Допоможе нам в цьому книжка Марка Сирника.

«Українське літературне життя українців у міжвоєнній Польщі», авт. Оксана Веретюк; Тернопіль 1994 p.

Книжка невелика за об'ємом, 61 сторінок; навчальний посібник.

Проф. Оксана Веретюк в своїй публікації дає нам гарну характеристику вищезгаданої теми, називає: прізвища поетів, письменників, літературних творів та журналів. Розповідає вона про українське літературне життя в міжвоєнному Львові, а також про літературне життя українців на етнографічних польських землях ІІ Речі Посполитої.

Варто прочитати. Знаменита, цікава тема. Про те, що тоді діялось в українському літературному світі у Польщі можна би написати велику книгу. А може вже хтось написав її? – Не знаю. Дуже добра тема на докторську чи габілітаційну або професорську роботу. Якщо хтось з читачів знає, чи існує літературознавча або історична книга під вищезгаданим заголовком – прошу підказати. Буду дуже вдячна.

«Documents for the study of literature and of ideological trends.

Correspondence from Аmerican archives 1857 – 1933», New York 1992

(Матеріали до історії літератури і громадської думки; листування з американських архівів 1857 – 1933).

Книгу видала Українська Вільна Академія Наук в США.

Велика і важлива публікація. Має 813 сторінок, складається з двох частин. Нашим читачам, яких цікавить життя українців у міжвоєнній Польщі, пропоную розділ 2.

Там знайдете листи до поетеси Наталії Лівицької – Холодної (дочки Андрія Лівицького – Президента УНР в екзилі). Поетеса деякий час проживала у Варшаві. Листи до Наталії писали між іншими: Євген Маланюк, Юрій Липа, Андрій Крижанівський, Дмитро Донцов та Олена Теліга.

Варто прочитати ці листи. Вони не тільки ближче покажуть нам життя людей минулої епохи та оживлять історичні події.

Прочитавши листи, дізнаємося про різні цікаві подробиці, новинки, емоційні переживання авторів, радості та сумніви, творчі ідеї...

Відомо: лист – то лист. Приватна справа. Але якраз ті листи, що їх публікує книга були писані знаними особами, які помітно впливали на літературне та громадське життя, а тому мають дуже велику історичну вартість. В наш час, згадані листи є цінними документами.

Добре, якщо читач знає непогано англійську мову, тому що в книзі є дуже важливі примітки та коментарі (при чому вони широкі та точні за змістом), але саме в англійській мові. Читаючи їх можна довідатись багато цікавого.

А тепер два слова про книжки, які хочу прочитати:

Недавно вийшла друком книжка: „Ukraińcy w Warszawie”. Автори – Роман Шагала та Омелян Вішка; Toruń – Warszawa 2010 r.

Книги я ще не прочитала, переглянула лише ... Але від разу видно, що ця книга – дуже гарна пропозиція для українців з Польщі, поляків та тих, хто жив чи живе у Варшаві. Вірю, що книга сподобається також в Україні.

В своєму резюме автори пишуть таке:

«Пропонована читачам праця торкається українців, які в період від часів Мазовецького князівства до закінчення ІІ Світової війни були в різній мірі пов'язані з Варшавою, неодноразово заслужилися для неї. Реалії, в яких випало їм жити і працювати має наблизити історичний нарис, натомість словникова частина містить дані, які торкаються 375 найвідоміших з – посеред них, з особливим урахуванням їх перебування у Варшаві та праці у столиці Польщі. У багатьох випадках польське суспільство не усвідомлювало собі того, що вони були українці».

Книга розповідає м. інш. про Варшаву як центр життя української громади в міжвоєнному періоді та українців, які в тому часі жили та працювали у столиці.

А були це науковці, письменники, журналісти, художники та артисти, духовенство та політичні, військові й суспільні діячі.

Хочеться також прочитати ще одну публікацію, але не знаю чи така існує. Маю на увазі книгу про релігійне життя українців у міжвоєнній Польщі. Знаю, що є на цю тему статті, але чи існує історична книга?

І на закінчення ...

В серпні цього року Україна та світова діаспора будуть святкувати 20 – ту річницю проголошення Незалежності - а радше її відновлення, після років совєтського поневолення.

Будьмо уважні! Думаймо про батьківщину, але згадаймо також майже 5 мільйонів українців, які проживали в Польщі в міжвоєнному періоді. Згадаймо майже 35 тисяч вихідців з України – військовиків та цивільних осіб різних професій ...

В якій мірі українці в ІІ Речі Посполитій підтримали та розвинули національну ідею Незалежності? Політики скажуть своє, а може й – ні ...

Кожен з нас буде мати свою власну думку – бо всі ми бачимо і чуємо.

Відповідь на це запитання можуть дати нам перш за все історики, культурологи та політологи. Але також письменники та публіцисти, священики, вчителі та лідери українських громадських організацій. Про це скажуть нам теж книжки, газети та журнали, документи, спогади та літературні твори. Відповідь дадуть нам також могили, які не тільки твердо мовчать але й багато говорять ...

Відвідаймо православний цвинтар на Волі у Варшаві. За даними Посольства України в Польщі – там спочиває понад сотня вояків та офіцерів Армії УНР, в тому числі кільканадцятьох генералів.

Відвідаймо також Козацьку могилу – Український військовий цвинтар в Александрові Куявському, де спочиває 21 вояків, які померли під час інтернування в 1920 – 1921 роках.

Тепер ці цвинтарі відновлені. Подяка всім, хто трудився!

Коли думаю, про українців в міжвоєнній Польщі – весь час в пам'яті маю фото Олени Теліги. Цього фото ніколи не забуду ... Воно опубліковане в маленькій книжечці виданій в 1949 році в далекому Буенос Айрес.

Пані Олена в гарному капелюшку, очевидячки в модному стилі 20 і 30 –тих років. Але я добре знаю, після прочитання її листів до Наталії Лівицької - Холодної, що Олена не тільки трималась елегантно і хотіла такою бути, але часто терпіла матеріальну скруту. Мала вона дуже гарне серце та свій стиль– тому і фото гарне ...

Для мене це фото пані Олени є її інтелігентним протестом проти біди, брехні та всякої окупації ...

Олена Теліга, дочка проф. Івана Шовгеніва, талановита поетеса, сильна і відважна українка – згинула від кулі. Була вона емігранткою, деякий час проживала також у Варшаві. Проте повернулася в Україну і казала, що Києва ніколи не покине, хоч загрожувала їй смертельна небезпека. Жила коротко – лише 35 років. Олену гарно поважали. Вона очолювала Спілку Письменників – до неї звертались за порадою та допомогою ... Додавала сили та відваги, навіть професорам ...

Олену заарештувало гестапо, і в1942 році її розстріляли в Бабиному Яру.

На чому полягала її « страшна провина»?

Так, вона була «великим ворогом»! – для окупанта, тому що від щирого серця підтримувала українську мову та рідну культуру. ВСЕ.

Ярослава Кобилко