Створено: Вівторок, 03 травня 2011, 16:35
Спогади про Ульгівок

Chrest_01Ульгівок

(Оль-городок)

Спогади Миколи Кухарчука

Про початки села

Село Ульгівок, до року 1939 - положене на півночі Рава - Руського повіту Львівської області (парафія Ульгівок належала до Угнівського деканату – І.Г.).

Про початок села, та походження його назви, не удалося довідатись, ані від старших віком людей, як рівно ж не можна було знайти жадних хронік, як і інших списків його повстання, лише були при церкві ім. св. Миколая так звані грамоти і Хроніка, яка згоріла у 1946 у Табаки (такого священика не було, мабуть мова про якогось мирянина, або дяка – І.Г.), в котрих було писано ще навіть старослов’янським письмом імена і прізвища родин, котрі в тому селі жили ще в 17-18 столітті, і поховані на місцевім цвинтарі.

Одне є певне, що та місцевість була дуже давно заснована і пам’ятала татарські наїзди та козацькі походи, а особливо похід гетьмана Богдана Хмельницького на Замость, – ще дотепер в околиці села є свідки тамтих часів, – могили та козацький табір.

[…].

Село Ульгівок розположене на рівнині, як говорили старші мешканці села, довкола села були великі листяні ліси, але до першої світової війни вже нічого з лісів не лишилося, лише назва Гайок, де було громадське пасовисько і «дубова гора» – поле, котре належало до місцевого дідича «заполітизованого українського роду Голінки».

До першої світової війни, на північ від села пробігала Австро-Угорсько-Російська границя около 2-3 кілометрів. На заході граничило … села Річиця, на полудні зі селами Терношин і Щепятин, на сході Кровиця. На північнім Сході з Холмським селом Ріплин, на півночі Посадів, а на північнім заході з селом Терники.

До найбільшого містечка Угнева було 12 кілометрів, до історичного містечка - города бувшої Княжої Столиці-Волинського Князівства 22 кіл. До повітового міста Рава Руська 30 кіл. До Львова около 100 кілометрів.

[…]

Поле орне – чорнозем, легка земля в управі і дуже урожайна тз. «пшенично-бурачана». Сіножаті – були від села віддалені около 2-3, а деякі, навіть 5 кіл., до котрих треба було доїжджати через села Терношин […].

Натомість добрі луки близько села звані підзабрінь, мали добрий доїзд від села 2 кіл. На північ від села простяглося довгими пасами поля звані «Лустки». А за ними на самім кордоні – багнисті луки Загір’я і Межибороги (від назви «обороги» в котрім складно в літі сіно, а з них вожено щойно зимою як багна замерзали). На сході, від села були підмоклі луки і орне поле, зване нивками, а далі «примірками». На тому сході також були управні, урожайні поля, а на полудні громадське пасовисько «Гайок».

Цвинтарі

На полудневий захід від села розміщено два цвинтарі: нормальний, де хоронили померлих мешканців Ульгівка, зарощений кущами і обсаджений липами, котрі вже в першій світовій війні числили понад 100 років. Другий цвинтар без дерев, був лише дубовий хрест і окопаний ровом, звався «Холеричний» - тому що на ньому ховано померлих, котрі вмирали на холеру перед Першою світовою війною, а властиво в дев’ятнадцятому віці – 1848р.

На цвинтарі було лише два муровані закриті гробівці: один – вже старший, знищений частинно, на котрім була кам’яна статуя св. Павла. Діти, котрі пасли коло цвинтаря корови, били ту статую палками бо в них була думка, що той пан, котрий під час панщини бив селян панщизняних – я також не раз брав участь в тих акціях, але пізніше розказав про це родичам, і вони мені вияснили, що той пан лежить в гробі а на гробі стоїть святий Павло, але трудно було то вияснити іншим дітям, котрі дальше били того пана, але з часом усе устало і про панщину забуто.

Другий гробівець, мурований з залізним хрестом і желізна огорожа, належить до священика Івана Несторовича, котрий там був похоронений, а був парохом Ульгівка в другій половині 19-го віку. Решта могил – були скромні, на котрих були хрести дерев’яні, які рівно ж роблені з каміння переважно тз. «варнака» - багато могил також було без хрестів.

До року 1848 село було під владою місцевих мешканців родини Голінко, і було селом панщизняним-панщинним (І.Г.), як говорили старші люди (а були ще такі, що пам’ятали останні роки панщини) – що дідич Голінка був в стосунку до наших панів чоловіком добрим, і їм панщину було значно легше переживати як в інших селах.

Село було розміщене по обох сторонах дороги-греблі й вузьких пасів пасовиська-вигону з заходу на схід на просторі одного кілометра – на сході кінці села були розміщені фільварочні господарські будинки, трохи на убочу був палац і сад, а за будинками ставок, в котрім була риба в другому саді була пасіка, була також і гуральня. До фільварку належали найкращі землі. Дідич Голінка мав ще більше сіл, господарств, як на тамті часи …, була гарна худоба і коні. Сам походив з української шляхти, але вже був спольщений, а особливо його сини, але до простих людей ставилися особливо добре, а навіть в потребі безінтересовно помагали. Один із синів, правдоподібно, останній – фільварки роз парцелював, і десь в роках 20-28 згинув в летунській катастрофі (правдоподібно мав свій власний літак).

Церква

На західному кінці села була дерев’яна церква імені … о. Миколая (празник відбувається в маю – 22). Церква мала тут бані, криті бляхою, від дороги осібно була дзвіниця, на котрій було кілька менших дзвонів, а між ними більший «Іван» - під час першої світової війни дзвони забрали на гармати – австрійські влади. По війні зі збірок населення куплено нові дзвони, було їх три найбільший «Іван», середній «Микола» і третій «Теодор», котрого закупив і подарував для церкви громадянин Ульгівка – Теодор Совтис. Церква була обведена дерев’яною огорожею з дубових брусів, котрі були криті цинковою бляхою. ( Є дані, що церква будована 1468р. а добудовано «бабинець» в 1864р.) Церква була кілька рази ремонтована майстром Андрієм Капустою(?), котрий мешкав в Ульгівку. Церква була будована в початку 16 віку. (є також запис в Шематизмі, що була ремонтована 1856 року), а розібрана по виселенні українського населення, десь в роках 1956-58 рр. – польським населенням [...]. Рівно ж по виселенню її перероблено на костел (1949р – перебудували для себе). Навпроти церкви була плебанія, де мешкали священики – грек-католики. До плебанії належали господарські будинки: великі стодоли, стайня і шпіхлір, [...] та 40 моргів поля.

З найстарших священиків – був знаний о. Несторович, котрий був парохом Ульгівку. В кінці 19-го століття, за ним був о. (Іван – І.Г.) Карпевич. Наступний був о. Михайло Пирожок, котрий походив з Угнова. Помічниками вже то 30-тих роках нашого віку були: о. (Роман – І.Г.) Стародуб, о. Кушнір, о. Іван Мак, о. (Роман – І.Г.) Адріянович і о. (Іван – І.Г.) Федевич. По виселенні людей до Радянського Союзу 1946 р. – був о. (Йосиф? – І.Г.) Пшепюрський.

Школа в Ульгівку

вже до першої світової війни – була 4-ри класова. Містилася через дорогу навпроти церкви в досить оказалому будинку, дерев’яна, крита ґонтами, як на тамті часи вистачала на (таку кількість дітей) ті діти, котрі ходили до школи. Стара школа була частинно знищена, і деякі класи були перенесені до іншого громадського будинку, віддаленого від школи около 100 метрів. Коло школи був город і невеликий сад – переважно обсаджено вишнями.

В школі впроваджено науку українського, рівно ж діти вчились польської мови. По першій світовій війні вчив враз зі своєю жінкою (студент) Гайванович – був то чоловік доброго характеру. Здольний педагог, про котрого люди пам’ятають дотепер, і часто згадують добрим сердечним словом, рівно ж учив співу і провадив церковний хор, також учив і інших пісень, працював і на ниві культурно-освітній, загинув під час українсько-польської війни, десь в 1918-20 роках. Лишилася його жінка зі сином, котрі бідно проживали, виїхали зі села (в даль) та їх доля не була відома.

Партії у селі

Село було поділено на дві партії: русофілів - «кацапів» та русинів – українців, як тоді називали народовців, але вже при кінці 19-го століття – «кацапів» було зовсім мало. Як до Ульгівка прибув молодий священик о. Михайло Пирожок і було кілька студентів та свідома молодь, заложили культурно-освітнє товариство «Просвіта»…. .

(Сторінки 1-10). Підзаголовки від редакції.

З рукопису переписала Люба П.