Створено: Неділя, 13 травня 2012, 19:43
Греко-католики у селі Деменки

DEMENKY_-_lohoГреко-католицька та православна Східна Україна (10)

Особисті враження, зафіксовані оком спостерігача та об’єктивом фотоапарату

Після двомісячної перерви хочу розповісти Вам про греко-католиків у селі Деменки Кобеляцького р-ну Полтавської області. У цьому селі будинок колишньої крамниці пристосовано для потреб релігійного культу і, таким чином, постала капличка св. Миколая для місцевої громади, яка налічує кількадесят осіб. Однак, щонеділі та у свята на Богослужіння приходить лише декілька осіб. Основу церковної спільноти становить місцеве населення (із Львівщини походить лише одна особа), яке ще не навчене ходити щонеділі до церкви. Пояснити це можна також тим, що в селі досі зовсім не було храму. На Пасху та Різдво до святині може прийти навіть біля 70-ти осіб.

У парафії працює с. Магдалина, яка належить до Згромадження сестер Милосердя св. Вінкентія і походить зі Тернопільщини. Вона розказувала мені, що раніше, за дозволом директора, приходила до місцевої школи та проводила заняття з дітьми – «умілі ручки», а при нагоді розповідала їм про Бога. Однак ця радість була короткотривалою. Злі язики не мовчали. Коли про ці заходи греко-католицької сестри довідалися православні з УПЦ МП, натиснули на директорку і вона вже більше не дозволила сестрі Магдалині займатися дітьми у школі. Усякі коментарі тут зайві. Достатньо відзначити, що живемо у ХХІ столітті, в добі «модерної» терпимості. В даний час сестра займається дітьми у своєму монастирі. Місцеві діти приходять до монастиря, де сестри організують літні табори та проводять з ними виховні зустрічі.

Монастир Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія

У селі Деменки сестри Милосердя св. Вінкентія створюють новий осередок для дітей-сиріт. З цією метою вони викупили дім, в якому проводять капітальний ремонт. Цей будинок юридично належить парафії св. Миколая в селі Деменки і має послужити дітям, які позбавлені батьківської опіки. Ремонтами займаються сестри Милосердя св. Вінкентія, які приїхали зі Львова на заклик Донецько-Харківського екзарха владики Степана і запрошення пароха о. Андрія Буняка, щоб віддано посвятитися сиротам.

Щоб у цьому будинку могли жити діти, треба насамперед зробити капітальний ремонт приміщення, тому що цей будинок одинадцять років був закритий. Генеральною реконструкцією колишньої сільської хати займається с. Магдалина Чугайда, яка є настоятелькою монастиря, і вона, практично, займається усіма роботами. Сестри хочуть зробити з сільської хати монастир, в якому існував би осередок для дітей-сиріт на Полтавщині, які потребують допомоги. Це має бути дитячий будинок сімейного типу, призначений на 10 дітей.

У монашій спільноті разом з с. Магдалиною живе також с. Софія Клімовська, яка походить з Польщі. Вона 16 років тому була запрошена до Рудно, щоб в греко-католицькій Духовній семінарії читати лекції про Священне Писання. Сестрі Софії, яка вже має більше 70-ти років, настільки сподобалася праця в Україні, що вона вирішила цілковито присвятити себе службі людям, а особливо займатися духовним виховання дітей на Східній Україні. Сестра Софія – це дуже благородна і доброзичлива людина, яка своєю привітністю та добротою поєднує собі дітей.

Велике враження зробила на мені сестра Магдалина Чугайда, яка на моє запитання як дає собі раду на Східній Україні? відповіла, що умови, в яких вони проживають, стимулюють духовний розвиток людини. Сестра Магдалина є медсестрою і працює в лікарні в Дашківці. Вона розповідає, що дирекція поважає її і доцінює працю в лікарні. Сестра Магдалина веселої вдачі, вміє безпроблемно спілкуватися з хворими людьми. Вона розповіла мені про те, як спочатку сприймали її в лікарні. Люди на Сході Україні не зустрічали монахинь, тому у них різні уявлення про монаше життя. Сестра Магдалина розказувала мені, що на самому початку в лікарні запитували її, чи має чоловіка та дітей. Людям незвично було зрозуміти, що вона вибрала такий спосіб життя – бути неодруженою та служити людям. Прості люди безпосередньо висловлюють свої думки та сумніви. Вони цікаві зрозуміти інших, які опиняються біля них. Одного разу – розказує с. Магдалина – коли вона була на роботі, в лікарню потрапив один чоловік, який був випивший. Побачивши сестру Магдалину в монашому одязі, сказав: «де я попав? у больніцу чи церков?». І такі цікаві зустрічі неодноразово траплялися сестрі. Місцеві люди дуже поважають сестер за їхню доброту, жертовність та відкритість до їхніх проблем. Місцева районна влада з більшою повагою ставиться до сестер, як до місцевих православних священиків, які рідко займаються своєю паствою.

Хочу завершити свою розповідь про сестер власним спостереженням. Умови, в яких вони живуть - що Ви зможете побачити у фотогалереї - непрості, але монахині не втрачають надії. Вони люблять свій народ та жертовно працюють для нього, звіщають про Христа Спасителя, з любов’ю ставляться до кожного. Від сестер можна було б і нам дечому повчитися. У багатьох монастирях на Галичині та поза Україною, монахи та монахині живуть в нормальних умовах, не змагаються за виживання, а це іноді послаблює ідейність та монашу смиренність. По-правді лише справжня любов до Бога дає життя, убезпечує надією, і відображається у смиренному служінні знедоленим та обкраденим корумпованою державою людям на Сході України.

Бажаємо Сестрам великої надії та радості у служінні людям, які, не знаючи про Бога, шукають Його в серцях добрих людей. Справжня безкорислива любов долає всі конфесійні кордони та чисто людські упередження.

Запрошую Вас на черговий репортаж про греко-католиків у селі Дашківка.

Фотогалерея церкви

Фотогалерея монастиря Допоможімо спорудити монастир!

Греко-католики у селі Білики (9)