Створено: П'ятниця, 04 березня 2016, 22:53
Упокоїлася Сeстра Лаврентія Марія Бойчук, СНДМ

Сeстра Лаврентія Марія Бойчук, СНДМ

Народилася                      25.05.1921

Вступила до Зґром.   08.05.1937

Упокоїлася                       03.03.2016

           

С. Лаврентія народилася 25 травня 1921 року в селі Іване Пусте. її батьки Миколай та Юстина з дому Миколюк. Вступила до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у Кристинополі дня 08 травня 1937 року, а довічні обіти склала 28 серпня 1946р.

Від 25 грудня 1939 року, зразу після новіціяту, с. Лаврентія працювала в Ярославі, де сестри вели велику робітню при вул. Пелкінського 105. Там навчилася шити, а мала до цього талант і радо працювала разом з с. Нарцизою Борущак. Дуже любила дітей, тому 19 липня 1941 переїзджає до Поворозника, де працює в захоронці. Діти горнулися до Неї, мала материнське серце, була привітна, гарно співала. Відтак 25 червня 1942 році була перенесена до Микуличина, де також працювала в захоронці з дітьми. Там застав її фронт.

Молоде життя с. Лаврентії було дуже обтяжене лихоліттям війни, бо 18 червня 1944р. німецьке військо, втікаючи з України на Мадярщину, насильно забирає с. Лаврентію разом з с. Євникією Підбурачинською, с. Мінодорою Божемською і с. Лонгіною Абрагамович до праці в військовій польовій лікарні, допомагати при поранених. Таким чином вони зупинилися найперше в Гайдудороґ (Hajdudorog, Węgry), де працювали в військовій лікарні, а потім вдалося їм переїхати до Маріяповч (Mariapocs, Węgry), де два роки працювали в гуртожитку для молоді.

Дня 28 травня 1946 року с. Лаврентія переїжджає до Пряшева (Prešov, Словаччина), до наших сестер. Там склала вічні обіти та була поселена в Михайлівцях (Michalovce), де працювала опікункою дітей.

На жаль, в 1946 році, наступає черговий важкий етап – переслідування та ліквідація греко-католицької церкви на Словаччині, ув’язнення владик і священиків, а сестер оселюють в таборах праці (obozy pracy). Сестер з Михайлівців також забрано до тюрми Дім Харіти (Dom Charity) у Костольна на Словаччині. Там перебували сестри з різних Згромаджень та працювали на фабриці «Меріна».

В тому часі, коли арештували Сестер, с. Лаврентія перебувала на канікулах в мами с. Володимири в місцевості Гельцмановце (Helcmanovcе). Як довідалася про це, що арештували сестер, вже не мала куди повернутися, тому там залишилася та мусила ховатись, оскільки не мала жодних документів.

Провінційна Настоятелька, с. Філарета Федина, з огляду на велику небезпеку, дозволила сестрам, які були змушені укриватися, залишити монаший одяг на цей винятковий час. Тому с. Лаврентія також прийняла цивільний одяг. Це був дуже важкий час у її житті, бо змушена була ховатись від чужих і своїх. Як сама згадувала, це було «життя за шафою», постійно слухаючи, чи хтось йде. Маму с. Володимири відвідувало багато родин, знайомих, сусідів.

В між часі проходили амністії для чужинців, однак с. Лаврентія не могла з них користати, щоб не пошкодити сестрам і родині (мамі с. Володимири). Це все було досить складне.

По роках так згадувала: «Не дається описати переживання людини, яка укривається. Кожний шелест, гавкання пса, чужий голос на подвір'ї – паралізував кроки. Інстинктовно утікала за шафу і годинами чекала на цілковитий спокій. Були і інші терпіння, бо цілий рік не було де посповідатися. С. Володимира іноді привозила Найсвятіші Тайни з Михайловців і можна було причащатися. По трьох роках, з'явився о. Стефан Лазор ЧНІ, який час від часу служив Св. Літургію, та залишав Найсвятіші Тайни, а також помагав матеріально.»[1]

В 1956 році Провінційна Настоятелька, с. Філарета Федина, покликала до Угерске Градіште (Uherske Hradiště) сестер, які не мали документів і укривалися, між ними с. Лаврентію, та сказала, що повинні перейти кордон до Польщі.

Дня 06 липня 1956 року, Настоятелька, с. Онисима Фрайтова, відвезла с. Лаврентію Бойчук, с. Цецилію Шміґельску, с. Тарсикію Чорнобай, с. Єремію Петеркевич до місцевості Біла Вода, біля кордону і показала куди мають дальше іти, залишаючи самих.

Сестри не мали виходу, пішли на кордон, але переходячи його нелегально в місцевості Пачків (Paczków), відразу ж були затримані пограничниками та передані на допити до Клодзка (Kłodzkо). Після жорстокого переслухання перевезено їх до в’язниці в Ружомберґу (Ružomberok) на Моравії. Через три місяці отримали присуд і їх розділили; с. Лаврентію перевезено до в’язниці в Пардубіцах (Pardubice), де шила в’язничний одяг. Після звільнення замешкала на короткий час в Колешовицях (Kolešovce) в домі пенсіонерів, де працювала в кухні. Туди с. Гліба Бойчук (рідна сестра с. Лаврентії) переслала її запрошення, і стягнула до Польщі. З Колешовиць с. Лаврентія виїжджає до Польщі, вже з документами, 28 квітня 1958 року.

Від 1958 року перебуває у Варшаві, найперше в Провінційному Домі при вул. Міодовій 16, а відтак, після перенесення Провінційного Осідку, на вул. Райцув 11. Ціле життя переважно займається шиттям риз, вишиванням, гаптуванням. Через її руки перейшло багато стихарів, фелонів, єпитрахилів – пошила їх стільки, що навіть важко й порахувати. Дуже гарно вишивала і гаптувала обруси та припинки до каплиць, творила власні чудові композиції. Любила, щоб каплиця, особливе місце перебування Господа, була гарно прикрашена вишивкою, але також щоб на столі був відповідний вишиваний обрус. С. Лаврентія мала гарний голос, довгий час співала в церковному хорі в парафії Успення Пресвятої Богородиці в Варшаві. Коли новіціят Згромадження був в Варшаві, вчила новичок співати церковні пісні. Вчила теж варити, бо мала до цього особливий талант.

В 90-тих роках с. Лаврентія переходить перші хвороби серця, які на завжди міняють її життя. Не може вже так багато працювати, робить стільки, скільки може. На жаль здоров’я погіршується. Найважче, коли переходить удар крови до мозку, що спричинює її частинний параліч. Ходить скільки має сил, але однак не вистарчає їх на довго. Від 2010 року, сили опускають і не може вже ставати на власні ноги, так що мусіла лежати. В цьому терпінні зуміла однак віднайти сенс та мир, тому все переносила дуже погідно, лагідно, повністю згідна з волею Божою. Сестри опікувалися нею, доглядали. Всі радо забігали до неї, бо приємно було зайти до с. Лаврентії та набрати миру і погідності духа. Ніколи не чути було від неї нарікання, скарги, гіркості, для кожного мала лише добре слово, усмішку і зичливість. Любила, коли сестри відвідували її, але не вимагала цього, вміла бути в самоті, переходячи з Ісусом своє терпіння. Найчастіше повторювала слова: Який Бог добрий! До кінця була свідомою, пам’ятала сестер та любила, коли її розказували, що чувати в Провінції, бо Згромадження до кінця було її життям. Цікавилася справами Згромадження, Церкви та постійно молилася.

Була цілковито віддана Згромадженню, в якому посвятила своє життя на прославу Всемогучого Бога. Упокоїлася в Господі 03 березня 2016 року у Варшаві.

Похоронні богослужіння в Парафії Успення Пресвятої Богородиці в Варшаві :

понеділок, 07.03.2016 р.        -          Парастас о год. 19.00
вівторок, 08.03.2016 р.           -          Похоронна Божественна Літургія о год. 10.00

Вічна Їй пам'ять !

           

 

 


[1] Спомини с. ЛаврентіїБойчук.