Bazylianie

ЗЕРНИСТІ СТРАВИ – ЩО БОГ УРОДИВ Було уже сказано про найважливіші релігійні приготування до Святого вечора й Святої Вечері.
З пієтизмом ґаздині приладжують до тайної вечері, «усякого хліба», що Бог уродив : миють біб, фасолю, сушениці, сливи; вибирають, обов’язково, найкраще зерно пшениці на «Кутю», причиняють хліб, стараються, щоб мати живу рибу на традиційну святовечірну юшку та студенець з риби, або мочать сушену рибу; готовлять «росівницю» з капусти та борщ, б’ють сім’яний олій, труть мак, щоб добути макове молоко, приготовляють страви з всякого зерна збіжжя. Між тою зернистою стравою на першім місці повинна бути пшениця, т. зв. «кутя з медом і маком», а у горах ячмінь з олієм, або медом, т. зв. «логаза». Або овес з медом; також пшоно «наряжене» олієм, горох наряжений олієм та часником; завивані капустяним листям «голубці» з пшона, або іншого зерна; а в горах і на Підгір’ю лущена кукурудза: «кокоші».
З перегляду зготовлених святовечірніх страв видно, що це самі первісні і як найпримітивніше зготовлені середники поживи. На перший погляд впадає в очі, що це господарські здобутки такі, як людина збирала колись в пракультурній добі свого життя, беручи те, що самосівно родила земля, а чоловік надибав, збирав і пожиткував.
Примітивне зготовлення святовечірніх страв демонструє первісне зготовлювання народом земноплодів на прожиток. Пшениця, варена цілим зерном і заправлена медом, це також найпримітивніше в світі зготовлення страви. У гуцулів називають варену пшеницю «дзьобавкою»; це очевидно для того, що колись їлося її, дзьобаючи – визбируючи зерно за зерном та жуючи. Подібно з вареною лущеною кукурудзою, яку називають гуцули «кокоші» мабуть тому, що її визбирується їдячи по зернятку, як збирає зерно курка кокошка. Це усе тепер не конечність – а традиція. І мимо цього примітивного зготовлення й споживання, це великий дар Божий – і за такий треба його вживати та споживати святочно, молитвенно і з почуттям вдяки для того, хто їх сотворив і народові придбав.

РОЛЬ ЧАСНИКУ В СВЯТОВЕЧІРНІХ МІСТЕРІЯХ

Перед самою Святою Вечерею застелюють стіл сіном («отавкою») і під стіл накладають сіна. По чотирьох його рогах, у сіно кладе господиня часник, звичайно поділений на зубці, а попри часник сипле жменю конопляного сімені, а відтак накриває стіл білою скатертю. Це обрядове кладення часнику на стіл належало б передовсім уважати за пріміціяльну жертву бо усі продукти землі, виложені у святовечірну годину, мають характер жертви з первісних культурних здобутків Богові. Та попри цю первісну релігійну ідею має кладення часнику на святовечірній стіл ще й друге культове значення, на вид другорядне, ніби магічне, а в основі таке саме поважне, як ідея пожертвування усього Богу, бо воно лучиться з культом укритих сил природи, які будив Господь в первопочині зродження світа. Часник є символом місяця, зовнішня подоба його білих «зубців» нагадує серп місяця молодика, а внутрішні вартості цього зілля, палючого і побуджуючого людську енергію, піддали народові ідею, що в нім криється таємна сила, яка йде від місяця. А місяць вважає народ джерелом творчої енергії світа земного і невсипущим чинником вегетаційним і розродчим. Тому кладе його матір і господиня дому на стіл разом з сіменем, як два символи великої родючості; з молитвенною думкою, щоб як її челядь так худібка, птиця і весь домашній добуток множилися і зростали.

У мене дома вечерю починають саме від часнику. На маленькій мисочці, поруч із свяченою сіллю, викладають гарненькі зубчики часничку. Діти не дуже полюбляють його, тому для них приготовано малесенькі зубчики. Бажаючи здоров’я – потираємо один одному чоло часником, який повинен нас берегти від всяких недуг. Тоді з’їдаємо його з хлібом та сіллю. Бабуня ніколи не «лупила» часник до кінця і промовляла до нього: «Не луплю тя до живого – сохрани від всього злого», а тоді їла найбільшого зубця, який тільки був на столі.
А от в родині Кущак, у Венґожеві на Мазурах, зберігається дуже гарна традиція:
Із головок часнику та сіна плетуть віночок. На середині столу кладуть більше сіна, а зверху на нього - віночок з часнику. Ніяких тарілок не розкладають. Уся родина їсть страву із одної великої миски. ЇЇ вмощують у кругле «гніздечко», з часникового віночка на сіні прикритого білим обрусом.

Родині Кущак та всім Вам бажаю смачної вечері та здоров’я міцного!
Нехай часник береже Вас від всього злого!

(Л.П.)
Подано і опрацьовано за:
о. Ксенофонт СОСЕНКО «Культурно-історична постать Староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера». Львів. Накладом автора 1928р.

КСЕНОФОНТ СОСЕНКО (07.02.1860 - 09.04.1941) – греко-католицький священик, учений-етнолог, збирач і дослідник народних пісень, вишивок, інших звичаїв. Видатний ідеолог Українства, який визначив і досліджував його духовні корені. Член міжнародного товариства етнографів, учасник міжнародних з'їздів етнологів.