Створено: Середа, 31 березня 2010, 02:00
Історія Чину

Повна назва: ЧИН СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

Латинська назва: ORDO SANCTI BASILII MAGNI

Загальновживане скорочення: на Україні - ЧСВВ, на Заході - OSBM

Офіційна, менш відома і рідковживана, є назва, прийнята на одній з Генеральних Капітул Чину для підкреслення ролі святого священомученика Йосафата у формуванні сучасної моделі василіянського життя: ВАСИЛІЯНСЬКИЙ ЧИН СВЯТОГО ЙОСАФАТА; назва ця домінує в офіційних церковних документах.
Чин є східного обряду, (греко-католицького, візантійсько-українського).

У Східніх Католицьких Церквах існує кілька чинів, які походять з традиції св. Василія Великого. Це: Василіяни з Ґроттаферати біля Риму в Італії (італогреки); Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Христителя (соарити), Василіяни Аліпіньці - ці три належать до Мелхітської Церкви. Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду. Однак у Польщі і цілій Центрально-Східній Європі є знаний тільки Василіянський Чин св. Йосафата, про котрий тут іде мова.
Засновником Чину вважається св. Василій Великий (329-379), Єпископ і Доктор Церкви, один з найвизначніших Отців Східної Церкви. По сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Правил Чину, хоч в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найбільш відомих реформаторів чернечого життя належать: св. Теодор Студит (760-826); св. Теодосій Печерський (†1074); св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) разом з київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574-1637). Який був безпосереднім засновником чину, як організованої структури.
Монаше життя на Україні, в типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає аж до часів князя Володимира Великого (980-1015), коли то в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) i його послідовник - св. Теодосій Печерський (†1074). Після татарських наїздів, що в половині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке внаслідок різних історичних подій увійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.
Велику роль у формуванні монашого життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин-Рутський i св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели грунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином з взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин в сьогоднішньому розумінні даного слова.
Так сформований Чин Святого Василія Великого динамічно розвивався в XVII i XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після скасування Отців Єзуїтів в Польщі в II половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.
Василіянський Чин значно потерпів після розборів Польщі. На російській території був цілковито і остаточно зліквідованих, натомість, не без труднощів, перетривав в мажах австрійських. Однак в другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели Отці Єзуїти. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти й її назва - Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.
Після I Світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах ІІ Речіпосполитої. В країнах радянського блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Всюди, за винятком Польщі, Чин оголошено поза законом, і він мусів зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни проходили формацію, молилися і діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в’язниць. Два єпископи-василіяни склали найвище свідчення вірності Богові і Церкві - свідчення мучеництва. Таке свідоцтво складали василіяни на Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині.
В Польщі після війни залишився лише однин василіянський монастир – у Варшаві, на вул. Mедовій 16. Цей монастир став основою відродження василіян у Польщі.
До того часу розвинулися і зміцніли Провінції, котрі постали за океаном серед української греко-католицької еміграції – в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Бразилії, Аргентині. Саме вони перебрали на себе відповідальність за збереження Чину в цій новій важкій ситуації.
Після II Світової війни василіяни в Польщі передусім займаються душпастирською працею серед греко-католиків, які 1947р. внаслідок депортаційної акції "Вісла", опинилися на так званих Ziemiach odzyskanych.
У 1959 році в варшавському монастирі відновлено діяльність новіціяту, і з того часу в ньому відбувають монашу формацію нові покоління василіян. Спільнота почала зростати. В 1961 р. засновано резиденцію в Перемишлі, в 1977 р. - в Венґожеві, в 1982 р. - в Колобжеґу. В році 1983 резиденцію у Венгожеві піднесено до ранги канонічно заснованого дому й дотеперішню Протоархимандричу Делегатуру в Польщі канонічно перетворено у Містопро­вінцію. 1990 року створено резиденцію в Кентшині. В 1975-1983 роках отці василіяни мешкали також в Старґарді Щецінськім, а в 1985-1991 – в Ольштині, обслуговуючи греко-католицькі парафії в тих містах і околицях; пізніше їх передано греко-католицьким єпархіяльним священикам.
На початку дев’яностих років, по упадку комунізму, варшавський монастир з метою допомоги для василіянських Провінцій в Україні, Словаччині та Румунії, почав приймати молодих ченців з даних країн. Студенти навчаються на варшавському Папському Богословському Факультеті, приготовляючись до священства. Випускники після закінчення студій і прийняття свячень працюють у власних провінціях. Після повернення Чинові церкви і монастирських приміщень в Перемишлі (1991 р.), після проведення необхідних ремонтів, в 1997 році відкрито другий монастир.
В даному часі Василіянська Провінція в Польщі складається з чотирьох монастирів ( Варшава, Венгожево, Перемишль, Кентшин), і нараховує 18 членів, серед яких 13 отців, 1 диякон і 2 братів; отці обслуговують 10 греко-католицьких парафій, двоє працюють на Україні, а двоє перебувають в Римі. З Провінції походять також двох єпископів: владика Василій І. Медвіт, Єпископ-помічник Донецько-Харківської Екзархії в Україні і владика Володимир Р. Ющак, єпископ Вроцлавсько-Ґданьської Єпархії Греко-католицької Церкви в Польщі.